«Торкнувшись тіла, я попросив брата Стефана, щоб залишив мені мій біль у спині та скромне життя, але щоби зцілив мою донечку. Я молився тільки за неї». Непересічна історія про блаженного Стефана Неме.
Мароніт, блаж. Стефан Неме нагадує св. Шарбеля: смиренний монах, про якого стало відомо аж після його смерті. Незвичайні знаки, що супроводжували тих, хто молився за заступництвом брата Стефана, ставлять нас перед питанням: чи такі святі, що видаються нам надто далекими, сьогодні потрібні?
Історія малої Клари
Хоча брат Стефан помер у Лівані ще 1938 року, та ця подія сталася заледве кілька років тому.
Кларі тоді було 9 років і вона не бачила на одне око. Пошкодження було непоправне, його викликав вірус, яким вона заразилася у 5 років. Через це пошкодження дівчинка втратила зір на 93%. Окулісти Фаді Самія та Еліас Врак, які займалися її випадком, визнали дівчинку невиліковною.
Дівчинка мешкала з батьками у селі Яй не території заповідника ліванських кедрів, який простягається аж до Лефеда — рідного села блаженного Стефана. Батько Клари, Рабіх Аббуд, був каменярем. Архітектор Клод Абі Саад найняв його зробити підставку для труни на беатифікацію Стефана Неме.
«Це не було випадковістю, — стверджує каменяр. — Коли архітектор довірив мені це завдання, я його попросив про дозвіл на участь у перенесенні тіла брата Стефана, щоб могти його торкнутися і попросити про благодать».
Отримавши дозвіл, 18 червня 2010 року робітник взяв участь у цій події разом зі своєю дружиною, і йому вдалося прикласти хусточку до тіла блаженного. «Коли я торкнувся тіла, то попросив брата Стефана: нехай залишить мені мій біль у спині та скромне життя, аби лиш зцілив мою донечку! Я молився тільки за неї».
Дотик брата Стефана
«В ту хвилину я була у домі друзів і відчула щось дивне, — згадує, своєю чергою, Клара. — Я почула голос, який мені сказав вийти на свіже повітря. Коли я повернулася в дім, відчула сильну печію в очах. Мама протерла мені очі хусточкою, якою торкнулася тіла брата Стефана. Наступного дня я прекрасно бачила також і хворим оком».
Лікарі задокументували її повне і надзвичайне видужання.
«Я вдячна братові Стефану за своє зцілення. Я б дуже хотіла, щоб усі хворі, потребуючі, які до нього моляться, були вислухані», — каже сьогодні Клара.
Таких свідчень уже чимало. Зцілення від менших захворювань чи серйозніших, смертельних, ба навіть воскресіння мертвої ненародженої дитини, — брат Стефан діє з розмахом. Для чого це? Як сприймати таку активність «молодшого брата» святого Шарбеля?
Чи ми віримо в чудо
Сучасні люди хворіють на хронічний брак віри в Божу міць. Ми зосереджуємося на тому, що людське і приземлене, забуваючи про те, що Творець неустанно чуває над нами і реально діє в нашому житті. Страждання, щоденні проблеми інколи нас незносно пригнічують. Чи, переживаючи життєву поразку або стоячи перед новим викликом, ми усвідомлюємо, що то це ми — господарі ситуації?
Що важливо, чуда за заступництвом брата Стефана — це важливе нагадування «з того боку» не тому, що нагадує нам про те, як прекрасно ми здатні молитися і як чудово уміємо вірити. Так, загалом, батько Клари повинен був покладати велику надію в заступництві Стефана Неме. Однак ці чуда говорять нам передусім про те, що самі ми не можемо дати собі раду з численними потребами. Ми потребуємо Бога, який нас підніме, коли ми ослабнемо. Хвороба? Це часто страшний досвід і тяжке випробування, але ж Господом нашого життя є Всемогутній. І то Він може нам допомогти у хворобі — якщо не чудом зцілення, то втішенням, безцінною підтримкою. Скільки з нас, сучасних, у це вірять?
«Бог мене бачить»
Життя брата Стефана — це, зрештою, приклад людини в тіні Бога. Він не хотів ставати монахом-священником, обрав життя брата. Невпинно зосереджений на молитві та щоденних обов’язках, він не виставляв своєї побожності напоказ.
Його вважали вельми працьовитим і життєво мудрим чоловіком. Йому довірили нагляд за монастирськими полями, тому він займався землею, посівами і монастирськими грядками. За його працьовитість і динаміку праці ним захоплювалися.
А ще він кожну хвилину проводив на молитву. Коли він ставав мовчазним під час праці, співбрати знали, що він молиться. До найважливіших молитов брата Стефана — окрім Святої Меси — належали Розарій та Літургія годин.
Також він полюбляв повторювати «Бог мене бачить». Цей молитовний заклик поширили в Лівані місіонери, єзуїти і маріаміти. Воно виражає переконання, що Бог постійно присутній серед нас.
Так жив брат Стефан: у повному усвідомленні близькості Бога, дбаючи про стосунки з Ним. Він не робив із цього якоїсь виняткової події — просто бачив так свій життєвий шлях. А ми? Чи ми би зуміли, так як брат Неме, повторювати щодня, з повним усвідомленням, що «Бог мене бачить»? Чи ми радше воліємо не пам’ятати про те, що Бог є і діє в нашому житті?
І не йдеться про життя в монашій аскезі, а про звичайне усвідомлення, що ми не самотні. Що наші успіхи — не виключно наші власні, а наші поразки можуть стати шансом, що відчиняє двері до духовної переміни. Це усвідомлення постійної присутності Бога серед нас не завжди таке приємне, як можна в захваті подумати. Інколи воно висуває конкретні вимоги. І цього нас вчить брат Стефан.
фінансово.
Щиро дякуємо!
