Використовуєте мобільний телефон, аби заспокоїти свою дитину? Так вона ніколи не заспокоїться! Уявімо, що мобільний телефон — це «електронна цукерка», i ось кілька причин чому вона не діє.
Якщо ми кожного разу будемо намагатися заспокоїти дитину за допомогою, ґаджету вона ніколи не навчиться давати собі раду з емоціями. Це так, наче сказати їй: «Ми вважаємо, що ти не можеш нічого кращого зробити, тільки з’їсти цю “цукерку”, щоби заспокоїтися. Таким чином ти даш нам спокій, а ми тобі ще раз доведемо: ти не вмієш сам бавитися або ж просто вгамуватися».
Дитина могла б відповісти: «Ви мене цього не навчили». Уявімо, що цій дитині — чотири роки, звати малечу — Петрик, і мама веде його до лікаря, бо в нього болить живіт. Всі дорослі пам’ятають, як діти ще 20 років тому брали з собою кілька невеликих іграшок, щоби потім бавитися ними в черзі до педіатра чи стоматолога.
Мама, яка не мала при собі мобільного телефону, спостерігала за малечею більш чи менш уважно, а кожного разу, коли їхні погляди зустрічалися, вона усміхалася до свого малюка. Дитина бачила, що мама схвалює таку гру, продовжувала. Машинки поверталися до маминої сумки, а щаслива дитина виходила з поліклініки. Мама знала, що дитина може чимось зайнятися, адже її навчили цього удома. Коли ж машинки Петрикові знудилися, вона виймала з сумки аркуш паперу та фломастери (трохи, як Мері Поппінс) та заохочувала сина до малювання.
Зараз дітей не вчать тому, чим вони можуть зайнятися вдома. Ніхто не вчить Петрика різних ігор, вигадування історій, які б стали тлом для перегонів та аварій улюблених машинок. Двадцять років тому діти могли б багато чого розповісти. Внутрішні емоції видавали такі сигнали: «А зараз граємося. Супер! Обожнюю це!» Так теж згодом виникали казки, дбайливо описані на папері.
Як тоді виглядало перебування вдома? Мама або батько вигадували та використовували безліч ігор та забав, будівель, фігурок, конструкторів чи книжок із маленькими малюнками, які діти могли довго розглядати, читати, за кожним разом вигадуючи інший кінець улюбленої казки. Тепер дитина сидить вдома і не вміє, не знає, як гратися. Проте знає, що любить примітивні хаотичні мультики про Губку Боба чи простенькі пісеньки типу «Baby Shark». Чи ми власне цього очікуємо від малого Петрика? Чи цього очікуємо від дитини, яка повинна пізнавати світ та створювати собі образ дійсності; гратися, щоби згодом брати осмислену участь у шкільному навчанні?
Така дитина не грається: вона — пасивний глядач, який без таких «електронних солодощів» не може зробити (вибачте мою прямолінійність) майже нічого. Що робила його байдужа (вибачте за різкість) або ж втомлена мама, коли при увімкненому телевізорі її дворічний Петрик бавився гарненькими фігурками, які отримав у подарунок від дідуся і бабусі? Несвідомо й звичайно, без поганих намірів, припиняла забаву, яка при мінімальній ініціативі з її боку могла б перерости в зацікавлення малечі, наприклад, конструктором Lego.
Так, я навмисне рекламуватиму конструктор Lego, тому що цей всесвітньо відомий бренд доводить, що сьогодні теж можна гратися. Мусиш дізнатися, дорогий Читачу, що іграшки Lego розвивають високий рівень орієнтації в просторі, бачення його розмірів, що сприяє розвитку математичних здібностей. Дворічна дитина ще проявляла зацікавлення фігурками, але після стількох годин зміни уваги на те, що показують у телевізорі, закинув іграшки, бо вони видались йому нецікавими. Малюк всівся на дивані перед телевізором і почав дивитися все підряд, сперши голову на коліна, часом у товаристві мами, а часом наодинці. Так діти відмовляються від перших спроб бавитися.
Дорослі не вимикали телевізора, а дитина стала нерухомим зомбованим глядачем уже в віці 3-х років. Коли надходив час поїсти, батьки до однієї руки вкладали яблуко, а до іншої — мобільний телефон, щоб дитина краще їла. Ввечері, коли вже треба було лягати спати, Петрик боровся зі сном, але засинав перед екраном десь біля 23.00 або перед планшетом, «таким інтерактивним і розвивальним».
Планшет не виховує. Захоплює, викликає залежність, але дитина не вчиться саморегуляції. За винятком тих ситуацій, коли ним інколи користуються батьки, які завантажують тільки користні додатки та пильнують, щоби діти проводили з ґаджетом не більше, ніж годину на день, починаючи з 3-х років. A при нагоді виходу в ресторан або ж до лікаря, маленький Петрик добре знає, що коли він нудитиметься, мама вийме з сумки «цукерку» i дасть її йому. Після цього вони обоє поринуть у світ своїх власних телефонів, зосереджені виключно на собі.
На опанування вміння саморегуляції прийде ще час. Звісно, уроки в школі будуть для Петрика нудні та обтяжливі, якщо припустити, що він вже звик до всіляких екранів і моніторів. Він, напевне, матиме проблеми із концентрацією, адже здатність дитини зосередитися завдяки ґаджетам знизилась майже до нуля. Може, вчителька скаже, що малюк — надто рухливий, та висуне припущення, що в нього синдром порушення активності та уваги. Це все нісенітниці. Може, єдине, що необхідно зробити — це просто виховувати дитину?
Переклад: Мирослава Сиваківська-Сакаєва для CREDO за матеріалами: Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
