Новий погляд на сім смертних гріхів. Чому гордість — найважчий зі всіх?
«Я! Спочатку — я! Я завжди перший!» Так кричав розлючений чоловік, вийшовши зі своєї машини й розмахуючи пістолетом на перехресті. Ця ситуація на дорозі ледь не вилилася в трагічну історію. Хіба ми не бачимо тут яскравого прикладу смертельного гріха гордості?
Гордість є найтяжчим гріхом, тому що вона повністю викривляє нашу реальність. Здоровий глузд впорядковує життя в гармонії з реальністю й розумна людина скаже: «Бог є Богом, а я — не Бог, тому я маю поводитися відповідно до свого становища». Мудра людина, яка згрішила подумає: «Бог є Пресвятим; я — не свята, а тому зараз не приємна Богові. Я мушу примиритися з Богом. Це завдання вимагає моєї співпраці, але воно поза моїми силами». А людина, яка є і розумною, і мудрою буде слухати Євангеліє Ісуса і виконувати його.
«Гордість — найважчий із гріхів, адже вона повністю викривляє нашу реальність».
Гордість маревна, злобна та гірка. У її основі лежить таке переконання: «Я не хочу, щоби Бог був Богом! Я хочу бути богом! Я хочу, щоби що-небудь або хто-небудь був богом, окрім самого Бога!» Гордість — пихата; гордість чваниться, самонадіяно приписуючи собі статус, права та заслуги іншого. Вона прагне нав’язати створінню божественність. Усе це було б смішно, якби не вело до смерті.
Містик, стигматик, мучениця та монахиня-кармелітка Маріам Бауарді (сестра Марія Ісуса Розп’ятого) описує гордість так:
«Горда людина — немов зерно пшениці, кинуте у воду: воно розбухає та більшає. Але киньте це зерно у вогонь — і воно висохне та згорить. Смиренна душа схожа на зерно, кинуте в землю: вона понижується, ховає себе, помирає, але відроджується на небі».
Зовсім не дивним є те, що ми говоримо про смиренність, як про засіб від гордості. Але спочатку нам потрібно зрозуміти, наскільки небезпечною є ця вада. Вона заперечує наш статус створінь зі смертним тілом та обмеженнями, а також абсолютність та суверенність Бога. Розглянемо спостереження кардинала Сари щодо цього в його недавньому інтерв’ю.
Кардинал стверджує, що «вся Західна цивілізація руйнується». У ІV столітті, варвари захопили Рим, вдираючись ззовні, зараз же варвари перебувають всередині. «Вони є тими, хто заперечує свою людську природу, хто соромиться своєї обмеженості; тими, які бачать себе деміургами без батьків і спадщини».
Кардинал Сара пояснює: відмовляючись від людської мережі залежностей, успадкування та спорідненості, ці бунтарі приречені вступати в «голі джунглі конкуренції» в «самодостатній економіці».
Відмова від «залежності, успадкування та спорідненості» є основними ознаками гордості. Бути створінням означає бути залежним. Створіння має визнати, що не воно саме себе створило, а тому й не від нього самого залежить його існування. Створіння є у владі Вищої Сили, Творця. Отже, ця Вища Сила гідна поклоніння та подяки, а також справедливості. Таке усвідомлення гордість знову ж повністю заперечує.
Бути створінням, яке живе в часі означає мати спадок. Ми мусимо бути добрими розпорядниками тієї мудрості та досягнень, прикладів хорошого та поганого, які передали нам наші предки. Не можна заперечити, що протягом багатьох періодів часу наші предки показували, що чоловіки є чоловіками, а жінки — жінками; що сім’я — це будівельна цеглина людського суспільства; що зрада Бога веде до зради ближніх та самого себе. Наші предки вчать: якщо мої прагнення є поганими, то потрібно переорієнтувати їх на щось хороше. Але й тут гордість самовпевнено заперечить: «Ні!»
Бути створеним означає бути усиновленими та з’єднаними. Ми створені на образ та подобу Божу, який є особою. Це означає, що нас створила божественна особа, яка є розумною вільною та доброю. Наша гідність має божественне походження. Християни є прийомними синами та доньками самого Бога. Оскільки ми всиновлені, то ми також і з’єднані — ми сини та доньки, які мають братів і сестер. У кожного з нас є обов’язок справедливості та милосердя щодо наших ближніх, включно з дітьми, які перебувають у лоні матерів, літніми людьми, хворими та слабкими. Це усвідомлення гордість також заперечує.
Святі та мудреці завжди казали, що викорінення гордості починається зі смирення — потрібно просто говорити правду про Бога та про себе самого. Не варто недооцінювати силу смирення. Святий Йоан Ліствичник нагадує нам: «Покірність — це єдина річ, яку жоден чорт не може наслідувати».
Переклад: Марта Матвіїв, CREDO за о. Роберт Мактейг, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
