Блог Ірини Єрмак

Чому люди не йдуть до церкви? Бо не хочуть.

24 Листопада 2019, 09:24 12069

Як я була мала, захотілось мені навчитися плести на шпицях.

Отже, для початку — життєва притча. Десь на самому початку школи, в першому-другому класі, я раптом захотіла навчитися в’язати. Плести на шпицях. Просто захотілося, з дітьми таке буває.

Ситуація виглядала так, що батькам-учителям було тотально не до мене, мама плести не вміла, грошей у хаті не було, тож навчити мене не було кому і не було на чому. Буквально.

Я сказала мамі, чого мені хочеться. Мама звідкись дістала пару шпиць. Металевих, довгих, ніяких там провідочків для з’єднання — класичні тяжкі шпиці з мультика, які стирчать далеко, а в руках їх втримати дуже важко. Особливо якщо ти маленька дитина.

Шпиці, крім усього, мали гострі носики, які боляче дряпали пальці. Ниток у мене теж не було, зате було платтячко, з якого я виросла. Я його розпустила. Плаття було фабричне. Тобто його плетіння вистачало рівно до шва. Отож нитка, яку я отримала, була вся у вузлах, бо я висотувала по одному шматочку і зв’язувала. А тепер уявіть, що таке протягувати петлі здоровецькими важкими гострими шпицями, якщо нитка постійно у вузлах.

Основу (набирати петлі і робити лицьову-виворіт) мені показала сусідка. Я старанно длубала тими шпицями-мечами, в мене були порізані гострими краями пальці, а потім виявилося, що нитка закінчилася, а я не знаю, як зупинитися, бо закривати край сусідка мене ще не навчила. Тому я плела і розпускала, і далі знову плела, звикаючи орудувати шпицями. Якось випадково пров’язалося не так, як завжди, і я отримала осяяння, зрозумівши, як закривають край.

А тепер повернемося до питання, «чому люди не ходять до церкви». Чому не присвячують час на молитву. Чому не йдуть до сповіді. Чому не вступають до семінарій. Чому не живуть у чистоті. Чому не будують свої шлюби на молитві як основній праці двох. Чому так мало укладають шлюбів. Чому уникають мати (більше) дітей. Чому… — все решта.

Бо не хочуть.

Для мене це дуже проста відповідь. Її можна оформлювати по-різному, але суть одна. Можна говорити про «занепад інституції», «ослаблення морального авторитету», «закони соціології» тощо. Але закони соціології — це те, що вирахувано з поведінки людей, а не те, що людьми керує. А люди роблять те, що хочуть, і, відповідно, не роблять того, на що охоти не мають.

Я ніколи не вважала себе сильною людиною, і ніхто з тих, хто мене знає близько, не припустить такої дурниці. Я емоційна, не впевнена у рішеннях і виборах, маю порушення в соціалізації і контактах. Але плести на шпицях я навчилася. Бо захотіла. І навіть не вважала це особливо тяжким: просто хотілося і було цікаво.

Це не проповідь «які всі ліниві і погані». Це констатація факту: люди нічого не роблять без мотивації. Коли людина насправді не розуміє, навіщо їй Бог і Його Церква, то мотивації в неї нема. І все. Можна влаштовувати в храмі театр і морозиво, а мотивації нема. Бо театр у храмі — це насправді не мотивація, знаєте.

Звісно, у цього питання рівнів більше ніж один. І церква (в сенсі конкретного храму) може бути жахливо помальована, і священник може не вміти блискуче проповідувати, і люди поруч на лавках можуть бути неприємними, недовихованими чи немитими. А також — це питання не означає, що всі самі собі винні, і тепер мусять, зціпивши зуби, йти до церкви, «примусити себе хотіти».

Фокус у тому, що примусити себе хотіти неможливо. Я або хочу, або не хочу. Всі аргументи про невідповідність чи недостойність церкви і Церкви — хай які вони правильні — це аргументи «другого рівня», і їх нерідко використовує сатана більше, ніж Бог. (Бо Бог не маніпулює.) Так, бувають і храми, і люди «невдалі»; так, Церква потребує нових пастирських підходів, блабла. Але ніколи, ніде, ніякі «нові пастирські підходи» не примусять людей хотіти. А Христос сказав: хто хоче йти за Мною. Проголошена Йоаном Павлом ІІ нова євангелізація вдалася рівно там, де люди цього хотіли. Після півстоліття «нової євангелізації» маємо рівно те, про що писав Бенедикт XVI: Церква як велика єдина структура занепаде, Церква майбутнього — це маленькі живі спільноти. Додам, у рамках своєї думки: маленькі живі спільноти там, де люди будуть цього хотіти. Ні один єпископ сам не збудує спільноту, а тим більше — живу.

Неможливо примусити людей хотіти. Можливо тільки звертатися, до кожного окремо, із запитанням «а чому насправді ти цього не хочеш». Не для відповіді — для роздумів. Звісно, хотілось би, щоб це прочитали не тільки добрі віруючі (побожні, ревні, які до церкви ходять і жертвують кошти на існування католицьких медій…). Чому НАСПРАВДІ ти не йдеш до церкви? Чи ти не даєш собі труду замислитися, пошукати даних, порівняти і зробити висновки, а задовольняєшся якимось кліше про «п’яного попа» чи «вони жирують за ваші копійки»? Чи ти насправді боїшся, що на сповіді доведеться визнати те, про що й думати неохота, а як не згадувати, то його ніби й нема? Чи тебе хтось образив із людей Церкви, а тепер ти і Бога знати не хочеш? Чи ти просто хочеш провалятися день на дивані під телевізором, нікуди не йти, а тим більше не робити внутрішніх зусиль до якоїсь там молитви? Так, визнати себе елементарним лінтюхом — дуже складно. Набагато складніше, ніж злодієм чи, наприклад, розпусником. Бо в тих гріхах принаймні «щось серйозне», і це тішить, а визнати себе просто лінивим — так принизливо…

А що якби захотіти. Не знаєш молитов — подивися в Мережі, зараз навіть купувати молитовник не обов’язково. Не розумієш терміну — пошукай у книжках. Маєш претензію до Церкви за якийсь історичний ляп — добре з’ясуй, про що там ішлося, а заодно — про що йдеться тобі самому і чому ти так хочеш на це ображатися. Буде дуже дивно і незручно («that awkward moment», як пишуть в інтернеті), коли ти раптом з’ясуєш, що твоя вселенська образа на Бога, Церкву і віруючих — усього-навсього через те, що неприємна сусідка витріпує килимок тобі над вікном, а вона ж віруюча. І таке буває…

Люди не роблять того, чого не хочуть, і мають на це «дозвіл від Бога»: вільну волю. Можу молитись, можу не молитись. Можу копати, можу не копати…

А також — можу знайти радість, сенс і повноту життя, а можу не знайти. Питання головно в тому, чи я цього хочу.

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит червень-липень
Зібрано Залишилося зібрати
31696грн
57312грн
Потрібно зібрати
89008грн
Залишився
1день
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: