Це розмова з жінкою, яка всиновила п’ятьох дітей з різних країн світу і вже понад 13 років допомагає українським дітям, співпрацюючи з місією «Карітас-Спес».
Паскаль Вайє, засновниця австрійського фонду «Маленькі серця», якій сьогодні, 24 грудня, виповнюється 60 років, розповіла про своє життя і допомогу дітям.
Я француженка, за фахом комп’ютерний інженер. Була успішною, але не була щасливою. Думала, що буду щасливою в шлюбі, ставши мамою, — але це виявилось неможливим. Ми стали говорити з чоловіком про усиновлення. Перша дитина, яку ми всиновили, народилась від біженки з Косова в 1999 році, я в Австрії познайомилася з її мамою. Це усиновлення було дуже емоційним.
З другим моїм сином у 2002 році я познайомилася в дитячому будинку в Росії. Мені дозволили там попрацювати, і це змінило моє життя. Тоді я зрозуміла, що хочу допомагати дітям. Працівники були хороші люди, але там панувала просто крайня бідність — ні персонал, ні цей заклад майже не отримували коштів. Ми цілий рік намагались усиновити нашого сина Ігоря. Коли ми це зробили — йому було вже 2,5 роки.
Повернувшись додому після перебування в російських інтернатах, я захотіла працювати для дітей. І з 2003 року я підтримую дітей у потребі, добровільно, як волонтер. Я не отримую за це коштів — я знайшла свою дорогу.
Коли була в бізнесі — я була успішною; тепер не маю бізнесу, не маю коштів — але я щаслива. Це я знаю. Третьою ми вдочерили Тірі з Камбоджі, їй на той час мало виповнитися три роки. Потім я почала проект у Росії, познайомилася з хлопчиком, який прагнув материнської любові, і я змогла його усиновити тільки після того, як йому виповнилось 17 років (11 років йому було, коли познайомилися).
У 2015 році була велика хвиля біженців із Сирії, було багато афганців; я хотіла допомогти цим людям. Поїхала на кордон із групою лікарів, і те, що там побачила, розбило моє серце. Я там була свідком дуже великого болю. Але побачила й багато людей доброї волі. Тоді зрозуміла, що не повинно бути кордонів, що то наші брати і сестри гинули просто на наших очах. Повернувшись додому, не могла спати. І сказала рідним, що маю якось допомогти цим людям.
У статуті моєї організації не вказано, що ми можемо допомагати біженцям; але як родина, приватно, ми могли це зробити. І ми з чоловіком говорили про те, щоб прихистити дітей біженців на який час. Так у наш дім увійшов Амір, який вже три з половиною роки є нашим сином. Хоча юридично всиновити його просто неможливо. Отака в нас сім’я: я француженка, чоловік австрієць, діти з різних країн — у нас своя маленька планета із різними культурами й мовами. На нашій «планеті» немає ніяких кордонів, культура це наше багатство, яке ми підтримуємо, але кордонів — нема. Ми всі дуже різні. В доньки темна шкіра, азіатські очі, в сина світле волосся… але ми всі любимо одне одного. Так мої діти навчилися поважати всіх.
Я пишаюся тим, що я — мама чудових дітей. Попри різні культури, люди мають жити в любові!
Кожна людина має право жити в гідності й любові. Ми не обираємо, де нам народитися, і той, кому пощастило народитись в успішній країні, в успішній сім’ї, здобути освіту, має допомогти тим, кому пощастило менше. Одрі Хепберн казала, що в нас є дві руки: одна для себе, друга для інших. Допомагати — це не лише давати гроші: це обійняти, посміхнутися, бути співучасним. Так просто на цій планеті бути щасливим: прокинутися здоровим, побачити людей, яких любиш.
В Україні я допомагаю вже понад 13 років, співпрацюючи з Релігійною місією «Карітас-Спес». Хотіла б інвестувати в освітні проекти, допомогти дітям, які пережили травми, інтегруватися в навчальний процес.
Цього року в Києві та під Харковом місія «Карітас-Спес» реалізувала два проєкти за підтримки фонду «Маленькі серця»: відкриття першого дитячого стаціонарного паліативного відділення при ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім.академіка О.М.Лук’янової НАМН України» та відкриття третього дому проекту «Надія» для самотніх матерів із дітьми — «Дому святого Йосипа».
Проєкт паліативного відділення «Маленькі серця» для мене вирізняється серед усіх інших. Коли я дізналась про нього — побачила лікарку, яка мала на той час очолити це відділення, побачила дівчат із фонду, що працював з паліативними дітьми, і знала, що «Карітас-Спес» вестиме його, — сказала, що спробую знайти фінансування на цей проєкт. Я вважаю, якщо вже дитині призначено прожити коротке життя, то вона має прожити його без болю і в любові. Сім’ї, в яких таке трапляється, переживають найбільшу і найстрашнішу травму, яку тільки можна уявити, — втрату дитини. Я роблю багато проєктів в Україні та Росії, але цей став для мене найголовнішим. Тому він називається «Маленькі серця». Я віддала своє серце на цей проєкт. Смерть — це завжди боляче. Коли доросла людина хворіє, їй болить — вона може сказати про біль. Коли маленьке дитя хворе і не може про це навіть сказати, і помирає в болю — це неприпустимо. Так я розповіла моїм партнерам із Фонду Степіча про цей проєкт, вони зробили виняток і виділили кошти на ремонт та будівництво. Велика фармацевтична фірма «Мерк» і зокрема «Мерк Австрія» також одразу підтримали цей проєкт. Барбара Авель і Клавдія Едер зробили все для того, щоб закупити й доставити найкращі апарати в це відділення. Я дуже вдячна всій команді, яка підтримала цю справу. Це була дружня, професійна і дуже вмотивована команда. Тільки завдяки всім це стало можливим.
Паскаль Вайє допомагає дітям в Україні з 2016 року. Ось вибірка основних проєктів, які вона підтримала в Україні:
1.Підтримка 12 ДБСТ (Дитячий будинок сімейного типу): спонсори для кожної дитини, покупка деяких речей (настільний теніс, масажний стіл, котел тощо — на постійній основі з 2006р.)
2.Будівництво ДБСТ св.Франциска в Бортничах (2008-2010рр.)
3.Система опалення та підтримка програми для дітей ВІЛ/СНІД центру в Карітас-Спес-Одеса (2010 р.)
4.Будівництво 2-х ДБСТ в с.Пнікут, Львівська обл. (2010-2012рр.)
5.Будівництво соціального центру в Харкові (2015р.)
6.Фінансова підтримка багатодітних родин у потребі (на постійній основі вже 10 років, по 2-3 родини на рік)
7.Відбудова дерев’яних будиночків у Дитячому селищі Яблуниця (2008р.)
8.Система опалення дерев’яних будиночків у Дитячому селищі Яблуниця (2010-2011рр.)
9.Будівництво, обладнання, підтримка програми Центру св.Мартіна у Фастові (2010-2015рр.)
10.Будова та обладнання спального корпусу у Дитячому селищі Яблуниця (2011-2012р.)
11.Ремонт, обладнання та підтримка програми дитячого центру «Quo vadis» у «Карітас-Спес»-Бердянськ (2009–2010рр.)
12.Обладнання медичного кабінету в дитячому центрі «Quo vadis» у Карітас-Спес-Бердянськ (2017р.)
13.Ремонт у Зеленогайській спеціальній школі, Харківська обл. (2015-2016рр.)
14.Допомога для Обласного спеціалізованого будинку дитини «Зелений гай», Харківська обл. (2015-2017рр.)
15.Підтримка (мед.обладнання, ліжка) та ремонт у Богодухівському інтернаті для важкохворих дітей (2015-2019рр.)
16.Дитяче паліативне відділення в Києві (2018-2019рр.)
17.Зведення будинку для самотніх матерів у с.Коротич, Харківська обл. (2019р.)
18.Акція «Різдвяний Ангел» для 144 підопічних дітей (2016-2019рр.)
19.Організація зимових канікул в Австрії для 10 дітей з ДБСТ (2019-2020 рр.)
фінансово.
Щиро дякуємо!
