Блог Ірини Єрмак

Роздуми під ялиночку. Як жити, щоб бути щасливішим

29 Грудня 2019, 11:29 1261 Ірина Єрмак

Як урятувати Україну? (Ну нічого собі початочок для новорічного тексту, га.) Або: як урятувати сім’ю? (Теж нічогеньке завданнячко. На рівні «як нам спасти весь світ».) Ну добре, звузимо перспективу. Як зробити своїх дітей щасливими. І себе заодно.

Рецепт для цього виглядає просто, а виконується складно: дітей треба виховувати.

Для кого це не новина, ті можуть жити далі спокійно. А для кого новина, ті повинні взяти її до уваги.

Кивати на радянське минуле стає з кожним роком складніше, однак повністю його не брати до уваги буде помилкою. Особливо зараз, коли реванш руськоміра, побудований на тому-таки радянському світогляді, витягає давні моделі з болота історії на поверхню. А головна вісь лівацького виховання — це щоб дітей виховували не батьки (держава — офіційно, двір — неофіційно). Друга частина цього явища — пасивна згода батьків не виховувати своїх дітей, бо «хай цим школа займається» (в сучасному варіанті ще «хай цим у церкві займаються»).

Я записую цей рецепт буквами у файлі, просто тому що інколи очевидне потрібно сформулювати. Можу пошкодувати, що в мої молоді роки ніхто мене цього не навчив. Я росла сама, читаючи книжки, і мені пощастило, що вдома було багато гарних книжок. Нинішнім дітям набагато гірше, у них є інтернет, а там не тільки гарне, а ще й купа поганого, і хто ж їх проконтролює. Але я росла сама і вчилася жити сама, і дуже багато базових речей мені ніхто не сказав і не пояснив, тому моїм дітям щось дісталося (якщо я щось усвідомила й відпрацювала сама), а чогось не дісталося (якщо я цього не знала, а тепер уже пізно, вони виросли). Тому моє найбільше новорічне побажання до всіх молодих батьків і тих, хто збирається найближчим часом одружитися, — таке: відстороніть зі свого сприйняття захват собою, одне одним і радощі молодого сексу, і прийміть з усією серйозністю, що дітей потрібно виховувати, і що це велика і щоденна праця. Прийміть це як Марія: «зберігайте все це, роздумуючи у своєму серці». Я багато чого чула і навіть багато з чим погоджувалася, але розумні слова ковзали по поверхні свідомості. А дарма. Варто вміти повільно жити, щоб посіяне слово мало шанс прорости, інакше його вітром видує з одного вуха в інше. А дітей треба виховувати.

Буває, що не всі нинішні християни походять із віруючих сімей. І вже йдеться не тільки про успадковану з комуністичних часів пасивність і безвідповідальність щодо потомства, а ще й про фактичну відсутність коренів. Коли я розмовляю з тими, хто ще прадідів пам’ятає і мало не в криївках із ними сидів, то зрозуміло, що цим людям не треба довго пояснювати, що значить «не віддавати своїх дітей світові». А коли говориш із таким, як сам, хто милістю Божою до віри прийшов, а батьки-діди його хіба що могли навчити «Морального кодексу будівника комунізму»… або і ще гірше — що життя має сенс тільки в тому, щоби протриматися до зарплати, а на зарплату накупити горілки.

Що робити в такому разі?

Виховувати своїх дітей.

Якщо в сім’ї немає традицій (сімейної зустрічі на Різдво, великодніх крашанок і баранчиків, відзначення іменин — наголошую, не днів народження, а іменин! споминів своїх святих покровителів!), то єдиний вихід, щоб зробити своїх дітей щасливими, а заодно і себе, — це самим стати цими коренями. Започаткувати традицію. І вкорінювати її рік за роком. Щоб навіть якщо у вас, умовно кажучи, за плечима порожнеча, то щоб ваші діти зростали в принципово іншому світі. Тому що коли дитина росте і знає, що сім’я святкує християнські свята, разом молиться, їздить на богослужіння і т.д. і т.п., — вона підсвідомо утверджується в тому, що це нормально і що «так було завжди», бо батьки так роблять.

Кожній новій дитині, народженій у світ, Бог радіє, бо це новий шанс для людства (не я сказала). Люди не завжди радіють, бо діти бувають непланованими, обставини несприятливі… що завгодно. А Бог радіє завжди. І якщо Бог це нове життя дав, то цей шанс варто використати разом із Ним. Свідомо. Тому що людина від часів Адама залишається співпрацівником Бога. Це така прикладна теологія в конкретних каструлях, пелюшках і вазончиках на вікні.

Виправити світ, який живе перекручено і насправді не розвивається, а сторчголов котиться у напрямку кінця світу, — по факту слабко можливо. Щоб виховати дітей, треба це робити в парі, разом, свідомо. Щоб це робити разом, треба бути напрактикованими в молитві. Щоб мати таке подружжя, треба спершу його вимолити в Бога… Тому й кажу до тих, хто молодий: почніть просто зараз.

Виховуйте дітей власним прикладом — тобто будьте справжніми (не «недільними» і тим більше не номінальними) християнами. Якщо ви хочете навчити дітей жити молитвою — почніть нею жити самі. Дуже багато людей, навіть у Церкві, просто вимовляють потрібні слова, але не моляться, а тим більше не живуть молитвою, розпізнаючи волю Бога і виконуючи її. Бо це складно. Але якщо не це, то більше нічого. Або ми насправді живемо вірою, або почуємо в останній день «відійдіть від Мене, Я ніколи вас не знав». Діти — це виклик для віри самих батьків.

Виховуйте їх, створюючи у вашому домі відповідні правила і традиції. Якщо умовитися з чоловіком/дружиною, що в Адвент по вечорах ми співаємо марійних пісень при свічках, то дитина чекатиме на Адвент як на сімейне свято. Якщо умовитися, що як мінімум раз на тиждень тато готує їсти на сім’ю і прибирає в хаті, щоб дати мамі «вихідний», потім залучати в цю допомогу дітей, а в неділю «гуляємо до церкви і далі» — то вони увійдуть у цю гру всерйоз. Для дитини немає нічого серйознішого, ніж гра, і це потрібно використовувати. У нашому домі було прийнято прокидатися під музику. Тому що навіть якщо на роботу, до школи, темно, мрячно і т.д. — ранок має бути приємним, бо це початок дня. Це пара дрібних прикладів, а життя велике, і цих дрібниць у ньому — сотні щодня. Так, сімейне життя це складно, а виховання дітей — суперскладно. Навіть якщо ви все зробите правильно, нема жодної гарантії, що все вдасться.

Але ж це не означає, що одразу треба опустити руки.

Виховуйте дітей. Читайте з ними книжки. Моліться з ними, особливо перед сном. Для людини немає «вразливішого» часу, ніж перед сном. По інтернету бродить історія одного єврея, він хотів забрати з інтернату дітей, яких поляки рятували від гітлерівців. Душевна історія про те, що коли настали мирні часи, діти вже забули і свою мову, і своїх батьків, і той єврей трохи не поїхав назад сам, але прийшла йому думка — увійти в залу, де діти спали, і заспівати вечірню молитву. І діти її упізнали… Побігли до нього зі сльозами, бо згадали те, що знали з пелюшок. Врахуйте це. Співайте дітям колискових, а якщо не вмієте, то вмикайте хороші записи. Якщо діти з самого народження чутимуть не шансон, а гарні пісні українською, вони матимуть щеплення від руськомірства, а ви будете мати менше тривог, чи не виросте у вас чергова «какая разніца»…

Україну врятувати можна. Сім’ю врятувати можна. Весь світ, а заодно себе і дітей. Якщо усвідомити, що треба взятися і робити. От просто зараз. Починаючи з новорічних свят, на яких не повинно бути галасливих гостювань із горілкою під смажене порося, коли дітей швидко «пакують» їжею, засовують під телевізор чи комп’ютер, а самі впиваються до феєрверків у мізках.

Бути батьками складно. Але якщо ними не бути, то потім залишиться розгублено чи ображено озиратися — а як це так сталося, що ж це з моєї дитини виросло, а я ж такого не хотів.

Якщо не вмієте, запитуйте Бога, фахівців і одне одного (діалог, обговорення — основа подружжя! В усіх питаннях і завжди). Якщо вмієте, не будьте в цьому так упевнені… запитуйте Бога, себе і своїх дітей, чи всі все розуміють і роблять належно. Але виховуйте своїх дітей, бо якщо цього не зробите ви, то це зроблять ФМ-радіо в телефоні, інтернет, дворова компанія, телевізор, хто завгодно, бо діти не виховуються самі по собі. Навіть якщо комусь пощастить, як мені, мати повну хату хороших книжок і він зможе сам собі розставити пріоритети. Самому буває складно.

Україна мала чверть століття незалежності, але не зростила нового покоління відповідальних людей. Однак Бог дає нових дітей — нові шанси. Нехай ці шанси не будуть згаяні. Щасливого нового року нам усім!

 

 


У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: