Гелогаєві — молода пара, яка разом пройшла шлях від «Вечорів для закоханих» до укладення шлюбу, а тепер продовжують розвивати стосунки через участь у «Подружніх зустрічах».
Її звати Ганна, його — Олександр, а точніше — Алесь, бо вони білоруси. Живуть у селі Копища, яке є фактичним передмістям Мінська, і належать до парафії св.Франциска Ассізького.
Олександр: Ми у шлюбі півтора роки, а з рухом «Подружніх зустрічей» були знайомі ще до шлюбу.
Під час підготовки до шлюбу ми відвідували «Вечора для закоханих», організовані цим рухом. Мені вельми сподобався формат зустрічей, які дозволили краще зрозуміти сутність шлюбу, поділитися з Ганнусею своїми думками про наш майбутній шлюб, зіставити наші уявлення і принципи, згідно з якими ми хочемо жити.
Ганна: Ми не раз чули свідчення подружніх пар про «три незвичайні дні» в Лясковці, які стають для сімей подарунком, сюрпризом, відкриттям і часом праці над стосунками. Тому ми недовго тягнули й вирішили взяти участь у вікенді незабаром після створення нашої сім’ї.
Тепер ми з великим теплом згадуємо ті дні: той час, коли можна відірватися від щоденної метушні та щиро порозмовляти одне з одним.
Програма побудована так, що, незважаючи на кількість присутніх пар, основний час подружжя проводять тільки разом. Я виразно пам’ятаю те відчуття спокою, радості, турботи, довіри до Сашка і великої вдячності Богові на нашу сім’ю, за мого чоловіка.
Звісно, життя не змінюється повністю після тих трьох днів, але складно не оцінити тієї веселки почуттів, які заграли новими барвами навіть для нашого молодого подружжя.
Олександр: На зустріч для сімей у Лясковці ми поїхали десь через вісім місяців після шлюбу, і це був цікавий і дуже корисний час для того, щоб у спокої порозмовляти про питання, що накопичилися між нами, про непорозуміння, які були і ще можуть статися в майбутньому, а також просто ще раз довго подивитися одне одному в очі й сказати: «Я тебе кохаю».
Ганна: Ще з «Вечорів для закоханих» ми пам’ятали про надійний інструмент для будування сім’ї — про принцип діалогу. Ми прекрасно розуміємо, що діалог — це шлях до ліпшого розуміння одного одним на нашому спільному шляху і що це — завдання на все життя, що тут ніколи не вийде сказати: «Все, досить, я вже все вмію, все можу, всього навчилася».
Це невпинний процес удосконалення. Тому участь у реколекціях плавно перейшла в участь у малій групці руху «Подружніх зустрічей» при нашій парафії.
Олександр: Зі свого боку — мені здається, що я став трохи краще розуміти і бачити почуття Ганнусі, її турботи і проблеми, і вчуся також ділитися своїми почуттями й переживаннями, бо раніше зовсім не був привчений комусь їх показувати.
Розуміння емоцій одне одного дозволяє бути терпеливішими та уважнішими.
Ганна: На мою думку, в наших стосунках стало більше довіри, більше відкритості, більше бажання розуміти раніше, ніж оцінювати. Зустрічаючись удома вечорами після робочого дня, ми вчимося ділитися тим, що на серці, пробувати не тільки слухати, але й чути одне одного. Набуте знання вчить мене не чекати, що мій чоловік сам здогадається, чому я не в гуморі або про що я хочу, щоби він здогадався, але «примушують» до щирого діалогу та відкритого серця.
Переклад CREDO за: Ганна і Павел Боярчуки, Catholic.by
В Україні інформацію про рух «Подружні зустрічі» можна знайти на їхньому сайті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
