Коли починається рік — популярно робити підсумки і планувати наступний. Ми згадуємо гарні і важкі події минулого року, дякуємо за них Богові та ставимо питання, що зробили не так, та де було б добре виправитись. Це гарна практика, бо зупиняючись і звертаючи очі на те, що ми пережили, маємо добру нагоду, щоби відкрити сфери, які не до кінця довірили Богові, десь краще підготуватись до сповіді, десь дійсно виправити помилки. А потім – настає час планування. Тобто складання переліку тих справ і речей, які хочемо отримати від Бога. Але чим цей пунктик небезпечний у нашій мандрівці.
Пропоную повернутись до історії у Святому Письмі, коли Давида було помазано на царство. Знаємо, що цар Давид був одним із найбільш шанованих і гарних царів Старого Завіту. Він виріс хорошим хлопцем, трудящим, здолав Голіафа та дуже любив прославлення. Книга його молитов – найбільша у Святому Письмі. Давида, який досі був пастухом та старанно доглядав паству Бог помазав через такого ж прекрасного і ревного вірного – пророка Самуїла. Самуїл помазав Давида на царя Ізраїлю, виливши йому на голову оливу. Переповнений благодаттю від святого помазання, Давид був живим і дієвим – він отримав обіцянку від Бога, що його нащадки стануть наступними царями Ізраїлю, завоював місто Єрусалим, яке стало столицею царства. Давид, успішний цар, який йшов у благодаті Бога мав амбітне і дуже гарне бажання – він вирішив побудувати у Єрусалимі храм, де буде возноситися хвала Господу. Чи може бути кращий намір для царя?! І чи могли би бути сумніви, що така успішна, свята та благословенна людина має все необхідне, щоб звести святиню? Давид зібрав перших осіб у царстві, які благословляли край – це були священники, пророки, музиканти, ті, хто писав пісні і вмів гарно їх виконувати. Усі ці люди мали хвалити Бога в майбутньому храмі, який збудує Давид. Відомо, що левити, які мали співати для Бога у святині – це люди, які традиційно мали очищення перед прославленням, вони омивали тіло та очищали душу, входили в славу Божу. Давид, автор найкращої музики, творець царського співу. І всі ці люди возносили молитву до Бога і благословляли справу… Однак Давид… не зміг побудувати храм. Лиш у глухій старості він доручив своєму сину Соломону довершити намір його серця і вже той побудував Єрусалимську святиню.
Якби Давид жив в епоху матеріальних планів та підсумків, можна було б сказати, що він потерпів фіаско. Бо в часи його царювання він найважливішого не досяг. Це тоді, як левити, пророки та священники зробили так багато священного «концерту», пов’язаного з будівництвом святині.
Такою є правда, пов’язана з Божими благодатями — не завжди той, хто отримує помазання для сіяння та починання справи, бачить її довершення. Віруюча людина може робити багато, просити Бога, благословляти, але до кінця свого життя не побачити плоду своїх дій. Звичайно, є речі, які швидкі і довершені. Але буває і така дійсність, коли історія перебігає, як у Давида з його наміром побудувати храм.
Як прийняти нам такі події, які не вписуються у наші книжки з планування? Та чи можна щось запланувати наперед, якщо ми до кінця не знаємо, якими шляхами нас поведе Господь? Єдина правильна відповідь — почати молитись і благословляти. Якщо ми бачимо, що йдеться про справу, яка пов’язана з великою користю і плідністю, якщо ми маємо інших людей, які готові прийняти в цій справі наш авторитет та маленьку владу, коли маємо помазання, мир на серці та радість, щоб починати діяти — маємо скликати пророків, левітів та почати прославляти. Слухати священиків та бути в єдності з церквою – Тілом Божим. І жити в радості.
Думаю, не можна сказати, що не варто геть нічого планувати. Але плануючи, варто віддавати авторитет, силу і реалізацію Господу. І не надто переживати, якщо ми своїми очима не побачили плоду нашої молитви і благодаті від помазання. Дії, кроки, роздуми важливі, але в усьому цьому – молитва прославлення і життя в радості. Переконання в тому, що всі наші плани та історія нашого життя належать Господу, який не лише знає, що краще, але який з радістю здійснить благодаті, запрошені на молитві, якщо не при нас, то після нас.
Підтримкою і певністю в тому, що Бог діє через роки і покоління – є втілена молитва наших предків, які молились про Господні ласки, нерідко втрачали своє життя через ворожий атеїзм комуністів, бачили на власні очі руйнацію храмів, але сьогодні, уже перебуваючи у сонмі ангелів, можуть бачити переповнені храми, онуків та правнуків, які приходять на молитву прославлення.
Згадаємо, що нащадок Давида Соломон став царем та побудував Єрусалимський храм, про який молився його батько. Соломона знали по всьому світу, він був мудрим, законослухняним та шанованим, а за його керівництва розширилось та зміцніло царство Ізраїлю.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
