Документи

«Історії, які будують, а не нищать». Папа на Всесвітній день суспільних комунікацій

24 Січня 2020, 16:03 375

«Вірю, що ми, щоб не згубитися, повинні дихати правдою добрих історій, таких, які будують, а не нищать».

Так розпочинається Послання Папи Франциска на Всесвітній день суспільних комунікацій, який відзначається сьогодні, 24 січня.

Ось повний текст документа.

 

«Щоб ти оповів це синам і онукам» (Вих 10,2)

 

Життя стає історією

Я б хотів Послання на цей рік присвятити темі розповіді (наррації), оскільки вірю, що ми, щоб не згубитися, повинні дихати правдою добрих історій, таких, які будують, а не нищать; історій, які допомагають віднайти корені й силу, щоби разом прямувати вперед. У гармидері голосів і послань довкруг нас ми потребуємо людської розповіді, яка розкаже нам про красу, що мешкає в нас; розкаже про наше існування як про живу тканину з переплетенням зв’язків, якими ми поєднані одні з одними.

 

1.Ткання історії

Людина — це створіння, яке розповідає. В нас змалечку є голод історій, так само як є голод їжі. Вони можуть мати форму казок, повістей, фільмів, пісень, повідомлень… Ці історії впливають на наше життя, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Ми часто вирішуємо, що правильне, а що помилкове, спираючись на людей чи історії, які увібрали в себе. Оповіді мають на нас вплив, вони зміцнюють наші переконання й наші позиції, можуть допомогти нам зрозуміти себе і сказати, хто ми такі.

Людина — це не тільки єдине створіння, яке потребує одягу, щоби прикрити свою наготу (див. Бут 3,21), але вона також залишається єдиним створінням, яке має потребу висловитися, «виразити себе» через історії, щоб зафіксувати своє життя. Ми тчемо не тільки вбрання, але й саму історію. Людська здатність «ткати» провадить зарівно і до текстів, як до тканин. Історії всіх часів мають спільний «скелет»: структура виходить із наявності «героїв» — також і тих, хто звичайний, хто, щоби слідувати за мріями, бореться зі складними ситуаціями, вступає в боротьбу зі злом, підкріплений силою любові, яка робить їх відважними. Занурюючись у ці історії, ми можемо віднайти героїчні мотивації для відповідей на життєві виклики.

Людина залишається створінням нарраційним, оскільки вона є буттям, яке «стається», яке відкриває себе і збагачується змістом своїх днів. Але від самого початку наша розповідь перебуває під загрозою: в історії звивається зло.

 

2.Не всі історії — добрі

«Якщо з’їси, будеш як Бог» (пор. Бут 3,4). Спокуса змія входить у саму серцевину історії як вузол, який тяжко розв’язати. «Якщо матимеш — будеш, досягнеш…» — підказує ще й нині той, хто послуговується розказаними історіями (storytelling) інструментально. Скільки ж то історій втягують нас, немов наркотики, намагаючись переконати, що аби бути щасливими, ми повинні постійно мати, володіти і споживати!.. Ми майже не усвідомлюємо того, як сильно починаємо прагнути пліток та обмов, скільки проковтуємо насильства і фальшу. Часто в комунікаційній мережі замість розповідей, які будують, які є засобом єднання суспільних і культурних зв’язків, постають історії деструктивні й провокаційні, які нищать і рвуть делікатні ниті співіснування. Вони поєднують неперевірені інформації, повторюючи банальні вислови й фальшиві переконання, б’ючи гаслами ненависті. Тоді замість того, щоб творити людські історії, людину позбавляють її гідності.

При цьому оповіді, використовувані для цілей інструментальних та для підкорення умів, мають недовге життя; натомість добра історія спроможна переступити межі часу та простору. Попри те, що минатимуть століття, вона залишиться актуальною, оскільки підтримує життя.

В епоху, коли фальшування виявляється щораз більше вишуканим і досягає вражаючого рівня (deepfake), нам потрібна мудрість, щоби зібрати і створити розповіді гарні, правдиві й добрі. Нм потрібна відвага, щоб відкинути те, що фальшиве і зловороже. Нам потрібні терпеливість і розпізнання, щоб відкрити історії, які допоможуть нам не згубитися посеред численних нинішніх гризот; історій, які висвітлять правду про те, хто ми такі, — також і в непомітному, щоденному героїзмі.

 

3.Історія історій

Святе Письмо це Історія історій. Стільки подій, народів, особистостей воно нам представляє! Біблія від самого початку показує Бога, який водночас є Творцем і Оповідачем. Щойно Він промовляє Слово — все стається (пор. Бут1). Через свою розповідь Бог покликує до життя речі й на завершення створює чоловіка та жінку як вільних партнерів — творців історії разом із Ним. В одному з псалмів створіння відповідає Творцеві: «Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї. Хвалю тебе, що створив мене предивно (…) Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко» [зітканий у глибинах землі — один із перекладів. Прим. пер.] (Пс 139, 13-15). Ми не народилися довершеними, ми потребуємо бути постійно «твореними», тими, які «збуваються». Життя нам дане як запрошення, щоби невпинно ткати це «предивне», яким ми є.

У цьому значенні Біблія — це велика любовна історія поміж Богом і людством. У її центрі перебуває Ісус: Його життя — це сповнення плану любові Бога до людини, а водночас — історії любові людини до Бога. Таким ось чином людина буде покликана, з покоління в покоління, розповідати і зберігати в пам’яті найважливіші події з цієї Історії історій, ці нарративи, здатні переказати сенс того, що відбулося.

Назва цього Послання взята з Книги Виходу — головної біблійної розповіді, яка є свідком втручання Бога в історію Його люду. Й справді, коли поневолені сини Ізраїля волають до Бога, то Він вислуховує і пригадує: «Згадав Бог про завіт свій з Авраамом, Ісааком і Яковом. І побачив Бог, як ведеться Ізраїлеві, й подумав про нього» (пор. Вих 2,24-25). Із пам’яті Бога випливає визволення від утисків, яке приходить через знаки та чуда. І там Бог відкриває Мосеєві сенс усіх знаків: «Щоб ти оповів це синам і онукам твоїм, (…) які знаки я створив посеред них, щоб ви знали, що я — Господь» (Вих 10,2). Досвід Виходу вчить нас, що знання Бога переказується насамперед через розповіді, з покоління в покоління, про те, як Він невпинно залишається присутнім. Бог життя повідомляє про себе, оповідаючи життя.

Сам Ісус розповідав про Бога не через абстрактні умовиводи, а через притчі, короткі описи, історії, почерпнуті зі щоденності. Тут життя стає історією, а потім для слухача історія стає життям: ця оповідь входить у життя того, хто її слухає, і перемінює його.

Також і саме Євангеліє — що невипадково — це оповідання. Вони, повідомляючи нас про Ісуса, перемінюють нас, уподібнюючи до Нього: Євангеліє закликає людину до участі у спільній вірі, щоб поділяти спільне життя. Євангеліє від Йоана каже нам, що Оповідач у точному розумінні — Логос — став оповіддю: «Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той розповів» (Йн 1,18).

Я використав визначення «розповів», оскільки оригінальне слово може бути витлумачене або як «об’явлений», або як «розказаний». Бог особисто включився в нашу історію, даючи нам новий спосіб творити наші історії.

 

4.Історія, що поновлюється

Історія Христа — то не спадок давнини; це наша історія, завше актуальна. Вона каже нам, що Бог узяв собі людину до серця: наше тіло, нашу історію, аж до того, щоби самому стати людиною, тілом та історією. Вона також каже нам, що нема людських історій, які були би незначними і малими. Після того, як Бог став нашою історією, кожна людська історія у певному сенсі — це історія божественна. В історії кожної людини Бог об’являє історію свого Сина, який зійшов на землю. Кожна людська історія має безсумнівну цінність. Тому людство заслуговує на розповіді, які дотягуються до його рівня, до цього дивовижного й захопливого рівня, до якого його підніс Ісус.

«Ви, — писав св.Павло, — лист Христа, написаний не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця» (2Кор 3,3). Святий Дух, любов Божа, пише в нас. І, пишучи в нас, утверджує в нас добро, нагадує про нього. Нагадувати означає, по суті, нести в серце (італійське ri-cordare. — Ред.), «писати» в серці. Через діяння Святого Духа кожна історія — також і та, що найбільш забута, також і та, що написана на вельми кривих лініях, — може стати натхненною, може відродитись як шедевр, стати додатком до Євангелія. Так, як «Сповідь» Августина. Як «Шлях паломника» Лойоли («Автобіографія св.Ігнатія з Лойоли», укр. пер. — о.Давид Назар. Прим.пер.). Як «Історія однієї душі» Терези від Дитятка Ісуса. Як «Заручені» (перший італійський історичний роман, авт.Алессандро Мандзоні. — Прим.пер.), як «Брати Карамазови». Як чимало інших історій, які дивним чином стали сценою зустрічі між свободою Бога і свободою людини. Кожний з нас знає різні історії, які пахнуть Євангелієм, які дали свідчення Любові, що перемінює життя. Ці історії заслуговують на те, щоб ними ділитися, розповідати їх, оживлювати їх в усі часи, всіма мовами, через усі засоби повідомлення.

 

5.Історія, що нас оновлює

В кожну велику оповідь входить і наша розповідь. Коли ми читаємо Святе Письмо, історії святих, а також ті тексти, які зуміли прочитати душу людини та видобути нагору її красу, Святий Дух може писати в наших серцях, оновлювати в нас пам’ять про те, хто ми самі є в очах Бога. Коли ми згадуємо про любов, яка нас створила і спасла, коли просочуємо любов’ю наші щоденні історії, коли церуємо милосердям рани наших днів, — тоді перегортаємо наступну сторінку. Ми вже більше не вплетені в нарікання та смутки, пов’язані з хворою пам’яттю, яка замикає серце, а відкриваємо його для інших, відкриваємося на бачення самого Оповідача. Розповідання Богові нашої історії ніколи не буває безрезультатним, навіть тоді, коли хроніка подій залишається незмінною, — бо змінюється сенс і перспектива. Розповідати про себе Богу — це увійти в Його співчутливий погляд любові до нас і до інших. Йому можна розказати історію, яку ми переживаємо, віддати Йому людей, ввірити різні ситуації. З Ним ми можемо знову поєднати тканини життя, зашити те, що тріснуло, залатати дірки. Як же сильно ми всі цього потребуємо!

Під поглядом Оповідача — єдиного, хто має кінцеву точку зору, — наближаймося, своєю чергою, до героїв, до наших братів і сестер, що стоять обік нас, учасників сьогоднішніх історій. Так, оскільки ніхто не є статистом на світовій сцені й історія кожного відкрита на можливі зміни. Також і коли ми розповідаємо про погані речі — можемо навчитися, як залишати простір для відкуплення; можемо розпізнати посеред зла також і динамізм добра, щоби дозволити йому статися.

Тому йдеться не про те, щоби гнатися за логікою розказуваних історій (storytelling) або робити їм чи собі рекламу, але щоби згадати, хто ми в очах Бога, а також щоби свідчити про те, що Дух Святий пише в наших серцях, про об’явлення кожному, що його історія містить прекрасне. А щоби могти це чинити, ввірмо себе Жінці, яка ткала у своєму лоні людську природу Бога і, як каже Євангеліє, обдумувала все, що ставалося. Діва Марія, по суті, зберігала все, роздумуючи в серці (пор. Лк 2,19). Просімо про допомогу Тієї, яка вміла розв’язувати житейські вузли лагідною силою любові:

Маріє, Наречена і Матір, Ти ткала в лоні Слово Боже; Ти розповідала своїм життям про прекрасні діла Божі. Вислухай наші історії, збережи їх у своєму серці і зроби їх своїми, також і тоді, коли ніхто не бажає нас слухати. Навчи нас розпізнавати добрий напрям, який керує історією. Поглянь на все це сплетіння вузлів, у якому застрягло наше життя, вузлів, що паралізують нашу пам’ять. Твої обережні руки можуть розв’язати кожний вузол. Наречена Духа, Мати уповання, надихни також і нас. Допомагай нам творити історію миру, історію майбутнього. І вказуй нам шлях, яким маємо йти спільно.

Рим, у св.Йоана на Латерані, 24 січня 2020 року,
у спомин св.Франциска Сальського

Переклад CREDO за: Stacja7

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: