Погляд

Психоаналіз і віра в Бога: точки дотику

04 Березня 2020, 14:33 1085 Леся Яковлева

Не так давно я переглядала «Аватар» — найбільш психоаналітичний фільм сьогодення, як на мій погляд.

Що саме зачепило в цьому фільмі з погляду психоаналізу? І чому питання віри постали для мене під час перегляду?

В «Аватарі» чітко простежуються три структурні рівні особистості: супер-его, его та ід («над-я», «я» та «воно»). Показано гармонійну взаємодію на всіх трьох рівнях заради досягнення найвищої мети: порятунку планети. «Воно» (ід — примітивні інстинкти та потяги людини) представлене у формі тваринного світу планети. У фільмі є яскравий момент, коли головний герой намагається осідлати летючого дракона Ікрана за допомогою тілесного поєднання нервових закінчень Цахелу. Більше того, в цьому епізоді пояснюється вся суть ід: якщо дракон захоче вбити головного героя — це найперша ознака того, що його потрібно осідлати. Ід (примітивні інстинкти) для психіки людини є рушійною силою, поштовхом для розвитку творчого потенціалу, — якщо їх вдалося взяти під контроль. У кінці фільму головний герой осідлав могутнішого дракона, щоб заволодіти ще більшим потенціалом.

Дуже близьким до християнства є підкорення примітивних імпульсів реагування та здобування контролю над ними. І варто зазначити, що саме «підкорення», а не «боротьба» чи «знищення». Будь-які негативні примітивні імпульси можуть слугувати для розвитку людини. Наприклад, заздрість може стати імпульсом самовдосконалення, гнів — причиною формування мужності, пристрасть – основою чуттєвості.

Супер-его («над-я») у фільмі представлене містичним зв’язком з Ейвою: образ дерева, яке поглинає вмираючих та утворює єдність між усіма живими створіннями планети. Мені образ Ейви нагадав про містичне тіло Христа — Його Церкву, де кожен має своє місце та роль. Головний герой долає шлях входження у спільноту приналежних Ейві, де має довести свою дієздатність і щирість. Цікаво відзначити, що спочатку в нього є формальна приналежність до спільноти, і тільки з появою взаємодії з окремими представниками планети з’являється щира відданість Ейві та жителям. Тут можна провести паралель з тим, що говорив Ісус про взаємодію: служити одне одному, любити ближнього, бачити Ісуса в ближньому…

 

 

Знаковою для мене є безпомічність головного героя, що дозволяє йому повністю переживати життя своєї свідомості у тілі Аватара. У тілі людини він прикований до інвалідного візка, позбавлений солдатських привілеїв, осміяний іншими здоровими воїнами. Коли ж ноги його в тілі Аватара торкаються землі — він отримує справжнє задоволення від такого простого, на людський погляд, акту: ходити, бігати. Тому він повністю відкритий на нове проживання дійсності у тілі Аватара. Це дуже близько до того, як віруючий християнин проживає дійсність. Людина, яка втратила сенс у матеріальних речах, прикута до невідворотних обставин, як правило, найповніше може проявити себе у християнському житті. Фройд називав релігію «ілюзією», яка допомагає безпомічній людині знаходити сенс свого існування. Справді, можна погодитися з тим, що якраз у період безпомічності людина здатна зустріти живого Бога — бо тоді вона стає щирою та відкритою на Його присутність. Лише людина насправді упокорена — та, яка втратила впевненість у власних силах, — може перейти від теоретичного сприйняття Бога до спілкування з Ним особисто. І тут ідеться саме про духовне упокорення, психологічну безпомічність заповнити самому своє життя сенсом, а не фізичну обмеженість. Зигмунд Фройд не врахував, що релігія та віра можуть бути різними, а то і протилежними поняттями.

 З його погляду, релігія створена масовими колективними процесами у суспільстві. Щоб керувати своїми страхами та пояснювати незрозумілі явища, людина створювала ідолів. Для пояснення християнської позиції Фройд керується дитячою позицією людини щодо Бога-отця. Як людина, яка не зустріла за час свого життя живого Бога, Фройд не враховує позицію Бога-отця щодо людини. Він лише описує віру людини в Бога як її потребу надати життю сенс. Тут відчувається відсутність особистого контакту засновника психоаналізу з Богом-особою.

Одне враження на нас справлятимуть стосунки двох людей, коли ми просто бачимо їх, як перехожі. Інше враження у нас буде про стосунки двох людей, коли ми їх особисто знаємо. Так само неможливо описати віру людини в Бога, коли нам не відомі ці дві особи — Бог і людина. Проте, на мою думку, засновник психоаналізу не міг не зустріти Бога, хоча б у годину смерті, бо його теорія перевершила всі наявні наукові пояснення свідомості людини та її психічних процесів.

Йоан Павло ІІ в своїй книзі «Особистість і дія» дав психоаналітичній теорії дуже високу оцінку. Хтозна, можливо, Бог навмисне йому не відкрив себе за час життя, щоби всю увагу психоаналітик присвятив лише психіці людини… У будь-якому випадку, за Фройда варто молитись, як за людину, яка шукала правду.

 

 

Зигмунд Фройд винайшов схему для керування високофункціональною досконалою машиною — людською свідомістю в поєднанні з тілом. Але без урахування Божого втручання людська свідомість так і залишається на рівні досконалого робота, який потребує алгоритмів для повноцінного функціонування. Бог же діє поза алгоритмами, задум Бога не має нічого спільного з логічним мисленням людини. Серед найабсурдніших ідей Бога —дарування людині вільної волі, блукання народу сорок років у пустелі, народження Спасителя у бідності, смерть Його Сина на хресті…

За психоаналітичними теоріями, що далі доповнили вчення Фрейда (про захисні механізми психіки людини, про формування базової довіри, об’єктні стосунки), психіка та свідомість людини є плодом обставин її життя, результатом її дитинства, стосунків у батьківській сім’ї, середовища внутрішньоутробного розвитку, наслідком родової пам’яті попередніх поколінь. Із християнської позиції можна стверджувати, що такий спадок людської психіки обумовлений первородним гріхом, адже саме через втрату базової довіри до Творця людина несе в собі схильність до втрати сенсу свого існування, до примітивних способів реагування. Наслідком первородного гріха є те, що людина знову повинна шукати Бога, щоб налагодити з Ним довірливі живі стосунки. Схильність до містичного мислення притаманна лише людині, що, за теорією З.Фрейда, підносить її свідомість вище над тваринним світом. Монотеїзм — віра в єдиного Бога — свідчить про розвиток суспільної свідомості, коли всі три структури окремої особистості (інстинкти, его та супер-его) поєднуються в гармонійній взаємодії з особою Бога, який наділяє людину можливістю піднятися над фізичними, психічними та емоційними обмеженнями людського тіла.

Для зцілення свідомості людини як високофункціонального механізму достатньо психоаналітичної теорії. Для зцілення людини як духовної істоти потрібен Бог, який вдихне відчуття вічності, наповненості сенсом свого життя, повноти проживання моменту. Дуже часто люди вирішують всі свої фінансові труднощі, досягають успіху, створюють щасливі сім’ї, мають цікаві хобі, подорожують, — але приходять до психоаналітиків із пусткою в душі та депресивними важкими розладами: тому що бути високофункціональною машиною для людини мало. Кожна людина потребує духовності — свідомо чи підсвідомо сумує за Богом.

Віруючій людині психоаналіз може допомогти впоратися з травмами дитинства, шкідливими сімейними сценаріями, що можуть заважати у створенні довірливих стосунків із Богом та оточенням. Дуже часто особистості необхідно дорости до певного рівня, щоб почути Боже Слово та зріло відповісти на Нього. У своїй книзі «Про світогляд» Фройд пише: «релігія є могутньою силою, яка володіє найпотужнішими емоціями людства та створила світогляд, що відрізняється досконалою послідовністю та завершеністю, і хоч і переживає кризи, але продовжує успішно існувати». І хоча великий психоаналітик тут знову протиставляє релігію та науковий підхід до свідомості людини, — проте в цьому вислові можна прослідкувати його захоплення й подальший пошук істинної природи релігії та віри окремої людини в Бога.

Досі ведуться наукові й теологічні дослідження таких явищ, як «свідомість», «душа», «психіка», «воля»… Явища ці об’єктивні, а найпереконливіше пояснення їм може дати лише християнська віра, яка провадить людину до вічності та найвищого абсолюту, який надає сенс усьому: до Бога.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: