Ми вже повідомляли про скандал через дітей, народжених для іноземців сурогатними матерями. Українська клініка оприлюднила відео, яке призначене для сурогатних батьків з США, Італії, Іспанії, Великої Британії, Китаю, Франції, Німеччини та інших країн. У ньому показано, як 46 немовлят чекають, коли їх заберуть замовники. Відео із немовлятами, народженими сурогатними матерями в Україні для іноземців, викликало скандал в Україні та світі.
Цей прецедент мав би стати поштовхом для того, щоб суспільство переглянуло свої етично-моральні норми у сфері репродуктивної медицини.
Українські єпископи РКЦ та УГКЦ вже закликали владу заборонити в Україні ганебне явище сурогатного материнства. А єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Павло Гончарук у коментарі для CREDO пояснює, що стає причиною трактування людини, як біологічного матеріалу, який можна купити і продати, створити на замовлення, а незатребуваний пустити на потреби косметичних чи фармацевтичних корпорацій:
— Щоб зрозуміти, що є морально допустимим, а що не є, варто взяти до уваги відправну точку. У даному випадку це те, як ми дивимося на людину – як на біологічний матеріал, як на інструмент чи бачимо в ній особу, яка має людську гідність. Бог говорить, що кожна людина бажана, кожна Ним сотворена і має гідність Його дитини. І за кожну людину Бог віддав своє життя.
Саме через призму цих знань, які ми маємо, як християни, ми дивимося на людину від зачаття і аж до природної смерті. І ми будуємо своє відношення та свою позицію саме на цьому.
І якщо ми виходимо із того, що від моменту зачаття це вже людина, то такі речі, як сурогатне материнство чи як екстракорпоральне запліднення (ЕКО) є злочином проти людини. Ну хоча б тому, що для того, аби народилася одна дитина, потрібно запліднити щонайменше 5 яйцеклітин, з яких використають лише одну, найбільш життєздатну. А Бог дає людині душу у момент злиття яйцеклітини із сперматозоїдом. Момент запліднення — це момент появи особистості. Це вже людина, яка розпочала свій шлях розвитку. Бог так усе продумав, що ця маленька дитина, яку можна розгледіти лише під мікроскопом, отримує найкращий прихисток і захист, який лише можна собі уявити – материнське лоно. Як інакше можна би було заопікуватися такою маленькою людинкою, котру з легкістю можна би було загубити?
Що ж не так із процесом, коли дитину створюють поза тілом матері? Запліднення відбувається буквально на скельці, запліднену яйцеклітину імплантують у матку жінки і чекають чи вона приживеться і почне розвиватися. Решту запліднених яйцеклітин заморожують і зберігають протягом п’яти років, потім використовують, як біоматеріал у косметології та наукових дослідах, або викидають. Буквально змивають в унітаз. А це ж діти! І бачимо, що для того, аби отримати одну дитину, як мінімум п’ять треба вбити.
Для чийого добра це робиться? Яка потреба заспокоюється? І яким способом? Потреба бути мамою — це добра і правильна потреба, цілком природня. Але заради того, щоб стати мамою, я погоджуюсь на вбивство кількох осіб. Чи це морально? Чи справді хтось має вмерти для того, щоб хтось інший почувався щасливим? Чи це так має бути? Ні. Так бути не повинно!
Але сьогодні бачимо, як широко рекламується штучне запліднення. Навіть у фільмах людей освоюють із думкою який це гарний винахід медицини, бо дозволяє відчути радість материнства. А за всім цим стоять великі гроші, адже ці процедури коштовні і жінки змушені повторювати їх не один раз. І ніхто не говорить, що крім грошей, це коштує теж багатьох життів ненароджених дітей.
Сурогатне материнство є продовженням цього ланцюжка споживацького ставлення до дітей, як до предметів, які можна купити. Жінка, виношуючи дитину, має з нею не лише біологічний зв’язок, існує ще й психологічна пуповина. Жінка, яка виносила дитину для когось на продаж, блокує свої материнські почуття, змушує себе не відчувати прив’язаності до дитини, яка є лише тимчасовим «пасажиром» в її утробі. Розривається зв’язок, який є між матір’ю та дитиною. Вона на силу має перестати бути мамою. Хоча все у ній – від фізіології до психіки — свідчить про інше. Але дитина, яку виношує сурогатна матір – чужа і їй не належить. Дитина народжується із травмою — вона прийшла, як небажана, як та, котру тимчасово перетримують, щоб віддати. Що буде із дитиною, коли вона дізнається яким способом прийшла у цей світ? Як вона прийме факт, що десь у світі є жінка, яка виносила її і народила? Сурогатні матері теж мають травми, хоча здається, що йдуть на такий крок цілком свідомо і роблять це з метою заробити гроші. Але її психіка не так легко відпускає дитину.
Все це виховує ментальність споживацького та інструментального ставлення до людини, до її гідності. Це цивілізація смерті. І таке ставлення є гріхом проти людини, проти Бога і є злом, яке прикривається наче б то благими намірами, але вони по суті своїй є злочинними.
фінансово.
Щиро дякуємо!
