Відомий англійський письменник, публіцист і християнин Ґілберт Кіт Честерон колись сказав, що «толерантність — це чеснота людей без переконань». Тобто, він мав так написати чи сказати, бо це речення з’являється на багатьох ілюстраціях і в списках відомих цитат Честертона.
Цитату про толерантність можна знайти на різних ресурсах в інтернеті. Традиціоналісти використовують її проти лівих моралістів, для яких, своєю чергою, вона становить доказ відсталості консерваторів. Але, що характерно, на жодній ілюстрації, в жодному записі чи коментарі ми не знайдемо інформації про джерело. Не дізнаємося, з якої книжки чи статті Честертона походить ця цитата, також, при яких обставинах письменник її вимовив, — а для кандидата до слави вівтаря кожне його слово має бути уважно досліджене.
Отже, як це у випадку з висловом про толерантність? Трохи світла на ситуацію проливає допис на сторінках The American Chesterton Society, найбільшого центру досліджень творчості Честертона. Виявляється, що джерело — книжка «The True and Only Heaven: Progress and its Critics» американського історика Крістофера Лаща, в якій написано: «Райнольд Нібе (протестантський теолог) погоджувався зі спостереженням Ґ.К. Честертона, що толерантність — це чеснота людей без переконань». І все — не вказане джерело, де саме Честертон висловився таким чином.
Оскільки ніхто в жодному з текстів Честертона не знайшов цього речення, автор допису переконує, що слово tolerance (толерантність) у Лаща відповідає честертонівському impartiality (неупередженість). Тоді наведена цитата може відповідати реченню «Неупередженість означає в найкращому випадку байдужість до всього» («Illustrated London News», 5 липня 1919р.). Однак варто також познайомитися з текстами, в яких сам Честертон вживає слово «толерантність».
У кількох місцях — зокрема, в книжці «Єретики» — Честертон розрізняє переконання, які ґрунтуються на роздумах і судженнях, прийнятих без логічних обміркувань. При цьому він зауважує, що другі не можна підтвердити за допомогою логічних аргументів — бо вони на них не спираються, — тільки емоціями і гнівом, що письменник називає сучасним «фарисейством», який характеризує як «гнів людини, яка не має поглядів». Природним наслідком відсутності поглядів є «толерантність», яка забороняє захищати власні погляди, тому Честертон називає її «справжньою тиранією». «Давні релігійні авторитети принаймні визначали єресі, перш ніж засудити і прочитати книжку, перш ніж її спалити. А ми кажемо мормону чи мусульманину: «Мені не важлива твоя релігія, іди в мої обійми!» — на що той природно відповідає: «Але мені вона важлива» («Ilustrated London News», 13 травня 1911 р.).
Чи тому нам не можна захищати свої переконання? Чи «толерантність», а може, «неупередженість» — це правильна позиція? Як католики, ми віримо, що Церква — це єдиний депозитарій Істини і єдина надійна дорога до спасіння. Також відомо, що існує лише одна істина, а значить — тільки одна релігія може бути істинною. А наше завдання — приводити до неї тих, хто з різних причин від неї віддалилися. Ісус сказав: «Ідіть, отже, і зробіть учнями усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт 28,19) — а не «Ідіть по усьому світу і дозвольте всім народам вірити в те, що вони хочуть». «Толерантність» щодо хибних переконань провокує їхній розвиток, і як наслідок, може звести людину зі шляху спасіння; тому саме захист віри, а не «толерантність» — найбільший вираз любові до ближнього. Любити ближніх, ненавидіти хиби — старий золотий принцип Церкви, який Ґ.К.Честертон зодягнув у нові слова, жодним чином не крайній і не суперечливий.