Прощення — це складне питання, інколи — проблема. Буває, хтось каже: «Я тебе прощаю, але не можу тобі цього забути».
Про проблему непрощення роздумує с.Малгожата Борковська OSB.
*
Усілякі формулювання «прощаю, але…» означають неповне прощення. Вочевидь комусь може бути дуже тяжко простити, суб’єктивно (а чи й об’єктивно) тяжко, бо по-різному буває; але це щось таке половинчасте. Якщо сил цієї людини на цей момент на більше не вистачить, — ну то що ж, принаймні, вона повинна знати, що має в цьому просунутися далі, що має спробувати пробачити без «але». Господь Ісус не ставив меж прощенню. Він навіть говорив про щось таке важке, як готовність до того, що ця людина знову нас поранить, що ми самі підставимося; отож якщо нам саме зараз на це бракує сил, то може бути з нами, як із тими пустельниками, що прийшли до одного відомого вчителя і спитали його, як їм осягнути досконалість. А він, замість сказати їм, що вони вже досконалі, мовить: «Прощайте своїм винуватцям». Вони були правдомовні й кажуть: «Ми цього не зуміємо». — «Ну то принаймні моліться за них». — «Цього ми теж не можемо.» Дав він їм якесь менше доручення. «І цього ми не можемо». Тоді старий гукнув свого учня і каже: «Звари їм кашки, бо вони ще такі маленькі!»
Людина хотіла би бачити всю провину «по той бік», але треба і того іншого зрозуміти. Кожен сам себе розуміє, це легко, але іншого не розуміє — так само як той інший не розуміє його. Треба побачити, скільки ти сам тут зіпсував, у цих контактах. Інколи добре поглянути на себе очима того посвареного з нами ближнього. Це легко, бо ми приблизно знаємо, що він про нас думає. Навіть якби ми вважали, що це абсолютно безпідставне, — варто так зробити. Й тоді вже запитати себе: чи мені самому з кимсь отаким було би легко?
Фрагмент із книжки «Роздуми про Втілення Божого Сина»
фінансово.
Щиро дякуємо!
