Цього, 2020 року, світ відзначає соту річницю виходу першої повісті Агати Крісті — «Загадкова пригода в Стайлзі». Небагато хто знає, що ця авторка бестселерів усіх часів була глибоко віруючою і домоглася згоди папи Павла VI на збереження тридентського обряду в Англії!
Література знає кілька «королев детективу», однак панує в цьому роді лиш одна імператриця — Агата Крісті (1890-1976), навіть якщо дехто з авторок, які прийшли в письменництво після неї, потай намагалися зіпхнути її з трону. Коли йдеться про зв’язки авторки Еркюля Пуаро з вірою та релігією, неможливо не згадати про вже анекдотичний «Англійський індульт» (спеціальний привілей), прозваний «Індультом Агати Крісті».
Літургійна криза, що охопила Католицьку Церкву в 1970-ті роки, була важливою для англійської письменниці. Занепокоєна тим, що латинський і грегоріанський чини Святої Меси було відсунуто вбік, вона разом з іншими інтелектуалами і митцями підписала петицію, скеровану до папи Павла VI, із проханням залишити дособорну літургійну традицію.
Рим прихильно поставився до цього несподіваного прохання, яке вийшло друком на шпальтах щоденної газети «The Times» у день 6 липня 1971 року. В грудні того ж року Павло VI видав індульт із дозволом служити Тридентську Месу на території Англії та Уельсу.
Чому цей документ став асоціюватися з ім’ям видатної письменниці? Просто тому, що у списку тих, хто підписав петицію, ім’я Агати Крісті справило на папу найсильніший вплив.
Коли Еркюль Пуаро та міс Марпл свідчать на користь християнства
Правду кажучи, шкода було би звести зв’язок Агати Крісті з християнською вірою до цієї однієї події. Вся її творчість виростає зі світу, пронизаного християнською моральністю. Гіпотези, які вона висуває на сторінках своїх повістей, щоб вислідити злочинця, цілісні тільки у християнському розумінні добра і зла, а її інтерпретація низьких мотивацій героїв будується на концепції первородного гріха.
Щось нібито зовсім інакше випливає з риси самодостатності, якою славилася (і якою пишалася) провідна постать детективів Агати Крісті — славетний і не обтяжений скромністю Еркюль Пуаро. Однак це фальшивий підхід до героя і ми в жодному разі не повинні дати себе звести ним на манівці. Саме з перспективи християнської моральності Пуаро дратує читачів, попри свій детективний геній. А окрім того, він ще й «добрий католик», як сам визнає у «Коробці шоколадок», якщо пам’ятаєте.
Разом із бельгійським детективом, про якого ми також знаємо, що він походить із багатодітної сім’ї, а освіту здобував у монахинь, ми також маємо розкішну постать міс Марпл, яка чітко свідчить про християнські погляди Агати Крісті. Створений Честертоном отець Браун умів вдивлятися в людські слабкості крізь ґратки конфесіоналу, натомість міс Марпл дивиться на весь світ крізь призму інтриг, наявних у її містечку. Вона по-своєму захищає концепцію незмінності людської природи. Її спосіб розгадувати загадки полягає у відшукуванні подібного між тим, що сталося в Сент Мері Мід, і злочином, який потрібно розкрити.
Своєму племінникові, письменнику Раймунду Весту, який у цьому питанні делікатно, але постійно з неї підсміюється, старенька міс відповідає: «Ну що ж, любий Раймунде, людська природа повсюди однакова, у селі чи будь-де. Життя в малому містечку дає більше нагод придивитися зблизька». Цей славетний девіз-емблема, піднесений до рангу слідчого методу, в устах міс Марпл аж ніяк не заперечує надприродного виміру. Завісім навпаки! Сент Мері Мід — це об’єкт її цікавості, бо там вона живе і там так само проявляються, як і повсюди, наслідки — іноді трагічні — первородного гріха. Ця поважна дама одночасно знає, що звичайний аналіз дійсності — це інколи замало.
«Мені була потрібна віра святого Петра, насправді гаряча віра»
Приклад? Найбільш виразний ми, певно, знайдемо в «Тринадцяти загадкових випадках», де міс Марпл відкрито визнає, що шукає допомоги в молитві: «Скажу тобі зараз щось, із чого ви, молодь, напевно будете сміятись. Коли в мене є якась серйозна проблема, я завжди промовляю коротку молитву, причому незалежно від місця, де я в ту мить перебуваю. Це може бути вулиця або ринок — і я завжди знаходжу вихід із труднощів!»
Це переконання очевидно має тісний зв’язок із порадою Христа, яка висіла вишивкою над її ліжечком у дитинстві, і яку ми часто втрачаємо з очей: «Просіть, і вам дасться». В оповіданні «Знак святого Петра» ця безстрашна англіканка, пов’язана радше з «Високою Церквою» (течія у протестантизмі, яка прагне зберігати дореформаційне традиційне служіння), складає визнання католицької віри, кажучи: «Мені була потрібна віра святого Петра, насправді гаряча віра».
У розмові про письменницькі успіхи своєї матері донька Агати Крісті підкреслила: «Моя мама була християнка й вірила, що добро бореться зі злом. Вона вважала, що вбивці мають бути заарештовані й покарані, і більше за все прагнула, щоб неповинні перестали страждати. Так, вона писала книжки про злочини, але сама не зносила насильства. А всі її історії якоюсь мірою посилаються на моральність».
Але, як каже авторка вустами одного зі своїх героїв у «Подвигах Геракла», їй ідеться не тільки про розмиту версію християнства: «Релігія, пане Пуаро, може бути великою допомогою та опорою… але тільки ортодоксальна релігія».
Як кажуть — ні забрати, ні додати.
Переклад CREDO за: Філіпп Максанс, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
