Я так думаю, що переважна більшість із нас не скоює аж таких страшних гріхів, щоб іти на прощу аж до Папи Римського.
І ще я так думаю, що переважна більшість із нас страждає (більшою чи меншою мірою) від одних і тих самих гріхів. Я це думаю, начитавшись статей від священників, які запрошують вірити в Боже милосердя, допомогу, не опускати рук, коли трапляється раз по раз одне й те саме.
І все це я думаю одночасно, дивлячись на мух, які пролітають у хаті.
Від мух бувають хвороби, навіть серйозні. Але набагато більше від них простого роздратування.
А що нам (мені зараз конкретно) говорить ситуація з мухами?
По-перше, велика порада багатьох святих — не звертати уваги на розпорошення і не починати з усіх сил «боротися» зі спокусами самотужки, бо це їх може підсилювати (парадокс, але факт). Осьо в цій конкретній ситуації: в балкон влетіло — у вікно вилетіло. І все, бай-бай, бейбі. Нема. Інше прилетить — так само вилетить. Якщо не починати казитися від самого факту, що щось знову влетіло, то воно і не буде доводити до сказу. Коли великі вчителі духовності розповідають про духовні практики і про вміння не звертати уваги на розпорошення і спокуси, це якось «не наочно» буває. А от коли бачиш муху, яка пролетіла і вилетіла, то зразу все і розумієш.
По-друге, ця ситуація якнайбільш виразно ілюструє, що не вийде забити сіточкою одне вікно і вважати, що ти вже вберігся. Або забивати взагалі все, нікуди не виходити і майже не мати свіжого повітря, — або не обманювати себе, що ти «виправив ситуацію з цим гріхом», якщо поставив сітку тільки на кватирку в кухні, а десь в іншому місці життя у тебе якийсь умовний балкон стоїть отвором. А ми, буває, схильні щось зробити невеличке і вважати, що вже здолав усе, якщо не самий гріх, то принаймні нагоду до нього.
По-третє, звісно, це налаштовує роздуматися добре над крупнішим масштабом ситуації. Якщо в хату багато й часто влітають мухи — чи нема в тебе попід вікнами сміття? І якщо, скажімо, перепланувати місто і пересунути контейнери фізично навряд чи зможеш, то на образному рівні завжди можна (і варто) подумати, що саме приваблює оце небажане у твій дім. Бо замало буде (раз висповідатися) підмести у своїй кімнаті й поставити сітку на кватирку, якщо трошки далі у твоєму житті — чималенький безлад. І ніхто не каже, що (сповідатися не потрібно) сітка це зайве, — але ж хіба не варто подивитися на ситуацію глибше чи ширше? А що як ти мух не любиш, зате звик або полюбляєш усіляке сміттячко викидати просто за вікно? Типу «я не бачу, то його нема»?
А по-четверте, мухи це така філософська складова… Частина реальності. Кому як, а мені допомагає «попускатися». Так, я живу у світі, де є сміття, гнилизна, мухи… І я від цього не переселюся в якусь башту зі слонової кості. І коли по літній спеці сидиш весь мокрий від поту і пахнеш далеко не фіалками, то муха тебе внюхає, і не думай собі, що ти позбувся усієї тілесності, разом узятої, тільки завдяки тому, що був на недільній Месі.
Можна хіба що сприйняти появу чергової мухи як нагадування, що (сповідатися треба регулярно) митись це корисно. І перевдягатися в чисте (ми ж охрещені й отримали білу шату, пам’ятаєте символіку?). І якщо є смітник у житті — його треба розгребти і спалити (у вогні Божої любові, для того він нам даний). А коли щось раптом залітає, то, зрештою, нехай собі й вилітає. Світ недосконалий, бо ми не в раю. Може, то не ваша, а чужа муха залетіла…
фінансово.
Щиро дякуємо!
