Суботнього вечора 18 липня 2020р. нечисленні, «вибрані» паломники, які цього року йшли дорогами України до Бердичівського санктуарію, готувалися до першої Меси цьогорічної урочистості.
Читайте також: Бердичів вітає паломників
«Пам’ятайте, що Мати Божа хоче, щоб зустрілися два погляди: наш та Її», — такими словами заохотив присутніх готуватися до Богослужіння настоятель санктуарію о.Рафал Мишковський OCD. Також він навів уривок зі «Щоденника» св.Сестри Фаустини, який стосувався Причастя на руку. Сестра була в замішанні, коли їй довелося тримати Гостію на долоні. Але Ісус сказав їй, що прагнув «відпочити» — також і в її руках, а потім у серці. Ось головне, що стосується способів приймати Святе Причастя: ні один не є гіршим, якщо Євхаристію приймають гідно і з любов’ю.
Урочистість розпочалася співом улюбленої пісні св.Йоана Павла ІІ («Барка»). Потім під спів гімну до Бердичівської Божої Матері служителі урочисто піднялися до вівтаря, облаштованого на сходах храму. Прикрашену ікону виставили на балкон над головним входом до санктуарію.
Літургію Слова цього дня служила воістину паломницька Церква, як називає Катехизм вірних, що живуть на землі: до різних читань, співу та молитов було запрошено учасників із різних паломницьких груп. Це було служіння Слова, сповнене Церквою майже з усієї України.
Перед Євангелієм хор виконав старовинний кармелітський гімн «Flos Karmeli».
При вівтарі стояли восьмеро єпископів: усі три владики Кам’янець-Подільської дієцезії, два єпископи Києво-Житомирських, ординарій Луцький Віталій Скомаровський, єпископ Одесько-Сімферопольський Станіслав Широкорадюк та ординарій Харківсько-Запорізький Павло Гончарук, який очолив відправу Святої Меси.
— Ми збираємося тут біля Того, Хто є джерелом істинної радості, — сказав єпископ Павло у проповіді. — Марія каже: велике вчинив мені Всемогутній. Її радість має джерело в Господі. Чи ти маєш радість у серці? Бо християнин — це людина радості. Не веселощів, а радості. Бо християнин — це той, хто несе радість у серці, а її джерелом і причиною є Господь.
До Ісуса Христа приходило багато людей, Він робив чудеса, проповідував, зціляв, воскрешав. Також вступав у дискусії з ученими, законовчителями. Він ламав межі — які вони повиставляли, бо ці межі були зручні. Про Нього говорили багато, аж до Його рідних дійшли чутки, що «з Ним щось не так». Коли вони прийшли, то застали, що доступитися до Нього було неможливо — так багато було тих, хто Його слухав, хто запитував і знаходив відповіді на запитання свого серця. Йому сказали: ось там, на вулиці стоять Твої брати і Твоя Мати! А Він поглянув на тих, хто був поруч, і відказав: ось Моя мати і Мої брати. Бо хто чинить волю Отця Мого, той Мені брат, і сестра, і мати.
Господь Ісус бачив напруження, бачив, що сім’ї розділяються, постають дискусії, чи Він від Бога, чи ні. Дискусії між священниками. Ісус це все бачить. Але також Він бачить ту дискусію, що відбувається всередині людини, яка поділена. Людина, чиє тіло кричить і чогось хоче, сфера емоцій теж кричить і хоче свого, а душа — немов та сирота, та яку ніхто не звертає уваги. Господь посеред усього того галасу, який здійнявся навколо Нього, звернув увагу на людину: на тебе, на мене. Він прийшов, щоб утихомирити бурю, яка здійнялась як наслідок відкинення Бога. Бурю, яка знялася в самій людині, коли вона відкинула Бога. Хто тепер «мій», хто належить до «моїх»? Ісус не відкидає Матері, Він вказує на те, що суттєве: що зробить тебе «Моїм»? — Той, хто чинить волю Мого Отця, той Мій.
Звідки ми знаємо, яка воля Бога, чого Бог хоче від тебе і для тебе? Дорогий брате і сестро, спробуй собі відповісти: чого Бог хоче для тебе? Він тебе шукає, щоб тобі дати… що? А ось на це запитання відповідь дуже важлива.
Відповідь проста. Ісус каже: хочу, щоб Моя радість була у вас, і щоб ваша радість була повна. Ми це називаємо щастям. Бог хоче, щоб ти був щасливий, була щаслива. Саме з цієї причини Бог мене і тебе сотворив. Бог хоче твого щастя! Якщо хочеш прославити Бога і віддячити Йому, то є дуже простий спосіб: будь щасливий. Уповні щасливий.
Ми читаємо в книзі Буття, що Господь насадив у саду всіляке дерево, добре для поживи, гарне на вигляд, і дерево життя посеред саду. Немовби три види дерев. Можна сказати, що людина має три види потреб: їсти — потреба тіла; радості – потреба емоційно-почуттєва; але є ще третє дерево, яким є дерево життя: це пожива для душі. Господь, як читаємо, дав людині все, що потрібне: для її тіла, для емоційно-почуттєвої сфери, а також для її душі та духа. Бог дав усе потрібне! А що сталося?
Сталося те, що коли Адам і Єва відійшли від цього дерева і зосередилися на дереві пізнання добра і зла, то сатана їм сказав: зосередься на тому, що для тіла і для почуттів, — а про душу забудь. І людина повірила! Відкинула Бога, стала годувати свої тіло, почуття та емоції, — але постійно не насичується. І щораз більше потребує. Купує щораз більше ковбаси і вмикає щораз гучнішу музику… І думає: як здобуду це, як осягну, то буду щасливий. А здобуваючи — розчаровується.
Дуже важливо розібратися в собі: що є причиною моєї радості і що в мені радіє. Що я весь час «лоскочу», за чим весь час бігаю? Коли Адам і Єва відкинули Бога — вони втратили розуміння своєї гідності, своєї величі. Втратили розуміння, що вони покликані бути з Богом, бути в Бозі. Ця потреба БУТИ з Богом перетворилась на проблему, прагнення «стати» як Бог. Це егоїзм. Він як юшка в казані, який підігріває прагнення осягнути і добитися.
Господь — «посеред тебе», щоб ти міг слухати Його і насичуватися. Апостоли на горі Табор сказали до Ісуса: Господи, добре нам тут бути!
Щоби зрозуміти, що є причиною моєї радості, треба також зрозуміти, що є причиною мого смутку. Смуток приведе тебе до того, що ти боїшся втратити, і це покаже, що для тебе є найважливіше.
Господь приходить не для того, щоб нас засудити, перекреслити, відкинути. Він дивиться у глибину мого і твого серця. Але що далі людина віддаляється від Бога — то більший смуток вона має, більшу порожнечу. Щоб це розпізнати, потрібна тиша. А як сьогодні з тишею? Як сьогодні людина з цим дає собі раду?
Кожний, хто вміє грати на гітарі, знає: щоб її настроїти, треба тиші. Сьогодні людина не вміє бути в тиші, не вміє слухати. Тому їй так важко зрозуміти, що то за голос її кличе.
Одна сім’я мені розповідала, як чоловік-бізнесмен був постійно дуже зайнятий. Дружина попросила його відвезти до дитячого будинку куплені іграшки. Він сказав: я тобі когось пришлю, нехай відвезе. Але жінка наполягла на своєму. Як приїхали до дитбудинку, вона каже: допоможи занести. Він розсердився і каже: я тут виставлю, нехай забирають! Але вона вмовила. Як заніс і поставив, то підійшов маленький злопчик, узяв його за руку і каже: дякую вам. Чоловік завмер, а потім круто розвернувся і вибіг. Жінка подумала, що вдома, певно, буде скандал. Але чоловік, сидячи в машині, плакав. Узяв її за руку і сказав: дякую тобі. Та дитина пробудила в мені щось, чого я ніколи не відчував раніше…
Той бізнесмен облаштував дітям майданчик для ігор і ще багато чого. Щось у ньому відкрилося. Коли ти стаєш перед Богом, Він пробудить у тобі прагнення, якого ти раніше ніколи не знав, і задовольнить його!
Усі ті радості, які може запропонувати світ, — зникають. Не тому що вони нічого не варті, але тому, що з’являється щось інше. Апостол Павло писав, що готовий померти, щоб відійти, бо так його тягне в різні боки — і до Бога відійти, і заради учнів ще на землі залишитися…
Марія каже: велике вчинив мені Всемогутній. Є багато радості від того, що ми здобули: іспит склали, паломництво пройшли… досягли повноліття, а далі рахувати вже не хочемо… все минає. Людина тішиться, коли хтось «лайк» поставить і прокоментує, — але і це минає. Все проминає, — тільки не на радість, яку дає Господь. Тільки не та радість, коли ти розумієш, шо це зробив Господь!
Марія увійшла в цю радість, і немає більшої радості, ніж бачити, як Господь тобою послуговується, — але щоб Він тобою послуговувався, треба Його слухати.
Якось я їхав із Польщі, і хотів передати взуття, яке мені там дали, одній сім’ї, де мама сама виховує п’ятьох дітей. Вирішив, що передам потім настоятелю. Але думка була настирлива: треба поїхати зараз! Я противився, бо був втомлений. Але таки вирішив, що треба. Привіз, у село, за 20км від Дунаївців, уже пізно, одинадцята вечора, але вони ще чомусь не спали. Я дав їм це взуття, хлопці розібрали, кажуть: підійшло!
А жінка заплакала. І каже: отче, якби ви знали. Коли я почула, як хлопці кидають жереб, хто завтра зможе взутися, щоб піти на Службу — вони так і до школи по черзі ходять, — то впала навколішки перед іконою і кажу: Матінко Божа, поможи, ти ж бачиш, що я не маю їм за що взуття купити! А тут ви приїхали…
А ви як молитеся?
Господь приходить до нас, щоби сповнити нас своєю радістю. Він хоче дати. Але чи ти хочеш прийняти?
Розмовляй із Господом у молитві. Користуйся Таїнствами, особливо таїнствами Сповіді та Євхаристії. Ти побачиш, співпрацюючи з Богом, яка велика радість біля Нього. Навіть якщо зі зморшками на обличчі або з болем у серці — ти будеш іти з Ним разом, як той, хто живе не тільки тут на землі, але живий у вічності, — закінчив свою проповідь єпископ Павло.
Згідно зі вказівками стосовно Причастя на руку, Тіло Христове треба прийняти на ліву розкриту долоню, яку підтримує права, потім узяти Гостію правою рукою й одразу ж її спожити перед священником (така вимога дозволяє уникнути випадків викрадення та профанації Гостій). Тому уділення Причастя відбувається насправді дуже швидко, особливо на Месах за участі багатьох вірних, і мало кому вдається, як Сестрі Фаустині, «потримати Ісуса на долоні». Однак головним усе одно залишається те, щоб Господь спочив у нашому серці.
Цьогорічні карантинні вимоги додали до цього обряду такий «позалітургійний» жест, як необхідність стягнути захисну маску, підійшовши до Причастя, а споживши Євхаристію — одразу надягнути її знову. Учасники бердичівських урочистостей старанно виконували вказівки настоятеля санктуарію щодо правил безпеки в умовах епідемії.
На завершення Меси о.Рафал Мишковський подякував єпископу Павлу і, звертаючись до всіх учасників свята, присутніх фізично і через трансляції, наголосив: маємо Матір — а отже, маємо родину! Ми всі — родина у Пресвятій Діві Марії.
Окремі вітання отець настоятель сказав єпископу Яну Нємцу, який давно не був у Бердичеві через стан здоров’я і сумнівався, що прибуде цьогоріч. «Думаю, що Матір Божа дуже чекала!» — зазначив о.Рафал.
Діти бердичівської парафії від імені всіх присутніх подякували єпископу Павлу Гончаруку і подарували йому копію образу Бердичівської Богородиці.
«Радість Господня нехай буде нашою міццю Ідіть у мирі!» — таким розісланням, відмінним від звичного, але близьким до теми проповіді, завершилась вігілійна Свята Меса.
Після благословення учасники свята помолилися до Діви Марії перед Її бердичівським образом, і розпочалась прослава.
фінансово.
Щиро дякуємо!
