Я почула голос: «Іди помолися. Зрештою, ти ж колись вірила». Я пішла в кухню і склала руки до молитви — вперше за три роки. Розплакалась, відчула, як увесь бруд із мене спливає. Я відчувала, як Бог починає мене очищувати…
У випускному класі, в 17 років, я впала в депресію. Почувалась так, ніби хтось згасив мені лампочку над головою. Я не знала, що хочу робити в цьому житті, не бачила для себе жодного шансу в майбутньому.
Тато теж мені не дуже допомагав, бо з початкової школи казав тільки, що я ні до чого не надаюся, що я ніхто й нічого не досягну в житті. Ці слова закарбувалися в моєму серці.
Я всього мусила шукати сама, довідуватися на власній шкурі, бо батьки не показали мені нічого й не дали мені цієї любові. Я почала ходити до шкільного психолога, але це мені нічого не давало.
Раптово мене все перестало радувати. Мене перестали радувати стосунки, захоплення і все, що я роблю в житті. Світ ламав моє серце тисячами способів.
Я почала випивати. Спершу — кожні вихідні, для розваги. Потім, після випускних, я стала пити вже для того, щоб забути, хто я.
Я обманювала і брехала. Тягнула людей за собою на своє дно, щоб вони почулися так само жалюгідно, як і я. Почувалася розбитою і ніхто не був спроможний мене посклеювати назад. Я все хотіла робити по-своєму. Пізніше випивала вже не тільки у вихідні, але й по буднях.
Щонайменше тричі на тиждень я приходила додому п’яна. Бо то був єдиний стан, у якому мені було добре і в якому я ні про що не думала. Я вважала, що це дає мені заспокоєння. На щодень я носила маску та нещиро всміхалася до людей.
Щодня мала думки про самогубство і хотіла накласти на себе руки. Страждала від безсоння. Не плакала. Більше вже не вміла плакати. Я мала в собі тільки байдужість. Існувала, а не жила.
Потім уже мала таку проблему з алкоголем, що аж вирішила піти лікуватися, — але перервала терапію вже за два дні. Сама вирішила покинути пити — на два з половиною місяці. Ось скільки я витримала, але пізніше було ще гірше. За цей час іще розвинулася невиліковна хвороба зору і небагато бракувало, щоб я перестала бачити на праве око.
На межі жовтня й листопада 2014-го я почула голос: «Іди помолися. Зрештою, ти ж колись вірила». Я подалася до кухні і склала свої руки до молитви вперше за три роки. Розплакалася, відчула, як увесь бруд із мене стікає. Я відчувала, як Бог починає мене очищувати. Як Він дає мені нове життя, як дає мені нове серце.
Я відчула прагнення піти до сповіді. Після сповіді почала живитися Божим Словом. Колега узяв мене на концерт, а там люди наді мною помолилися. Вранці я вперше за три роки прокинулася з усмішкою на обличчі. Уже знала, що все буде добре.
Зрештою я відчула себе вільною. Вільною від зла цього світу. Так якби хтось зняв із мене кайдани. Якби хтось переміг усіх моїх ворогів.
Я вже півтора року — найщасливіша людина у світі. Вступила на навчання педагогіки і хочу ресоціалізуватися.
Маю зараз прекрасних людей у спільноті й недавно стала вести блог, на якому описую, як Бог змінив моє життя і як Він далі мене провадить, розбираючи всі сфери свого життя на основоположні елементи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
