Генеральний вікарій Мінська: «Факти свідчать, що відбувається переслідування Церкви»

1 вересня 2020р. єпископ Юрій Кособуцький, Генеральний вікарій Мінсько-Могилевської дієцезії, дав спеціальне інтерв’ю для Catholic.by.

Владика висловив свою оцінку непростої ситуації, в якій опинилася Католицька Церква в Білорусі.

— Ваша Екселенціє, через вимушену відсутність архієпископа Тадеуша Кондрусевича тепер Ви як Генеральний вікарій здійснюєте пастирське керівництво Мінсько-Могилевською архідієцезією. Що сталося?

— Ситуація складна і незрозуміла. На цей момент, як і раніше, немає жодних офіційних пояснень від представників влади. Архієпископ звернувся безпосередньо до голови Державного прикордонного комітету Анатолія Лапо, але відповіді на запитання, чому прикордонники не дозволили йому повернутися на Батьківщину, від нього не отримав.

Із Білостока, де архіпастир тепер змушений перебувати, він скерував до пастви нашої Церкви звернення, в якому закликає нас молитися про розв’язання цієї прикрої ситуації та всієї громадсько-політичної кризи в нашій країні. Наш митрополит не хоче, щоби те, що йому не дозволили повернутися на батьківщину, ще більше погіршило й без того непросту ситуацію в суспільстві.

Але поки архієпископ повернутися не може, наша архідієцезія залишається без пастиря, а католицький єпископат Білорусі — без свого керівника.

Тому нам треба бути особливо солідарними та об’єднаними в цей непростий час, а Бог нас не залишить.

— Олександр Лукашенко заявив у Барановичах, що архієпископ Кондрусевич нібито «вліз у політику», виїжджав до Варшави для якихось «консультацій» та отримав там «певні завдання», а також що перевіряють наявність у нього подвійного громадянства. Як Ви можете це прокоментувати?

— Усі заяви архієпископа Кондрусевича знаходяться у відкритому доступі, кожну з них можна прочитати й робити висновки самостійно. Представники Церкви, передусім єпископи, мають права та обов’язок не бути байдужими до того, що відбувається в суспільстві, особливо у такій ситуації, яка нині склалася в нашій країні. Це вже не політика, це — справжня гуманітарна криза, яка загрожує перетворитися в катастрофу, якщо нічого не робити.

Про яку політику йдеться? Наш митрополит не підтримував нікого з кандидатів на виборах та після них, не робив жодних політичних заяв, а тільки закликав до чесності, відповідального підходу, припинення насильства і до діалогу.

Всі його дії та висловлювання перебувають у межах соціального вчення Католицької Церкви та чинного законодавства Республіки Білорусь.

Це передусім моральні аспекти громадського життя, християнські та загальнолюдські цінності, відхід від яких стає причиною кризи у суспільстві.

На мою думку, Олександра Лукашенка недостатньо добре інформували. Зрештою, він сам визнав, що не має повної інформації. Архієпископ Тадеуш Кондрусевич може виїжджати для консультацій до Ватикану й отримувати завдання від Папи Франциска, але не від когось іншого, наприклад, у Варшаві, в Москві чи деінде.

Його поїздка в Польщу була пов’язана передусім із тим, що архієпископа запросили взяти там участь в урочистих богослужіннях. Це — звична в Церкві практика. До цього в серпні наш митрополит очолював урочисті молебні в Нарочі (Мінська область), у Волколаті (Вітебська область), у Мінську, Браславі (Вітебська область), у Гродно, звідки виїхав до Польщі. Найближчої неділі він планував молитися разом із вірними в Заславі, де урочисто відзначають 600-річчя парафії. І ми сподіваємося, що до цього часу він повернеться на Батьківщину, щоб бути разом із нами й молитися про мир та злагоду в Білорусі.

Ніяких перешкод для цього бути не повинно.

В архієпископа Тадеуша Кондрусевича тільки одне громадянство — білоруське, і, згідно з законом, його право на в’їзд не може бути нічим обмежуване.

Білоруські громадяни за законом не можуть потрапити у «список нев’їзних», тому тут явне непорозуміння.

— Чи можна припустити, через що склалася така ненормальна ситуація з Церквою в Білорусі?

— Ситуація справді ненормальна. Очевидно, що на Церкву намагаються чинити тиск, а отже, відбувається переслідування Церкви, хоча про це ніхто відкрито не каже. Зрештою, в радянські часи боротьби з вірою ніхто відкрито не говорив про переслідування, хоча це були дуже жорстокі часи. Про те, що нині ситуація подібна, говорять факти.

По-перше, наш архієпископ не може в’їхати в країну, хоча це незаконно й порушує його права як громадянина Республіки Білорусь.

По-друге, 31 серпня в Апараті уповноваженого з питань релігій та національностей Леоніда Гуляки відбулось засідання Консультаційної міжконфесійної ради, до складу якої входять керівники республіканських релігійних об’єднань — православної, католицької, юдейської, мусульманської та протестантської спільнот і релігійних керівників. Попри те, що Католицька Церква в Білорусі є другою за кількістю вірних традиційною конфесією, її представник не був запрошений на засідання Консультаційної ради, про яке ми навіть не знали.

Після засідання з нами зв’язалися представники інших конфесій та розповіли, що на ньому нас, білоруських католиків, буквально «поливали брудом».

Вочевидь представника Церкви не запросили тому, що ми завжди маємо що відповісти на необґрунтовані претензії.

По-третє, як спроби чинення тиску на нашу конфесію можна визнати і незрозумілі дії з боку різних державних структур стосовно однієї з найбільших католицьких парафій Мінська — святих Симона й Олени, «Червоного костелу».

— Як Ви, Ваша Екселенціє, розцінюєте те, що відбувалося й відбувається в цьому храмі?

— Курія Мінсько-Могилевської архідієцезії вже понад місяць тому виступила з заявою в справі Червоного костелу стосовно заборгованості, яка виникла раптовоо, можна сказати, «з повітря». Було нараховано величезні суми, що їх парафія має сплатити, хоча це виглядає вельми несправедливо й некрасиво.

У зв’язку з нещодавнім інцидентом у Червоному костелі, коли представники силових структур заблокували в ньому всі входи, я заявив рішучий протест.

Зрозуміло, що такі дії абсолютно неприпустимі й ми ніколи не погодимося з порушенням права людей на свободу віросповідання.

— Як саме можна посприяти вирішенню цієї складної ситуації?

— Передусім молитвою. Я закликаю до особливої молитви всіх священників та всіх вірних нашої архідієцезії, щоб ця ситуація якнайхутчіш вирішилася. Мене порадувало, що моє звернення моментально знайшло відгук, причому не тільки серед католиків.

Я дуже вдячний усім людям, які зібралися вчора [31 серпня] на молитву, на Святу Месу по наших храмах, а також усім тим, хто нас підтримав.

Ось, наприклад, група православних жінок прийшла до нашої катедри, щоби разом із нами молитися про мир і згоду, за якомога швидше повернення архієпископа Кондрусевича на Батьківщину. Велике їм спасибі за це!

Я вважаю, це важливо, що труднощі нас не розділяють, а об’єднують. Разом ми їх швидше подолаємо. Тому я ще раз заохочую всіх вірних до витривалої молитви та до солідарності в кожній життєвій ситуації.