Їхнє прізвище регулярно з’являється в підручниках з історії і його знає фактично кожна людина в Європі. Вони, однак, рішуче не відповідають образові «королівської сім’ї», як ми це можемо уявити.
Заручені в санктуарії Божого Милосердя у Кракові, своїм девізом вони обрали слова «Ісусе, довіряю Тобі». Подружжя розглядають як покликання до святості, глибоко залучені у захист святості життя та значення подружжя і сім’ї в сучасному світі.
Ерцгерцог Імре й ерцгерцогиня Кетлін фон Габсбург-Лотарінген — батьки трьох дітей (і очікують на четверту дитину): Марії Стелли, Магдалини і Юліанни. Ми розмовляємо про предків Імре — Слугу Божу імператрицю Зіту і блаженного Карла Габсбурга, на чию честь папа Йоан Павло ІІ отримав при хрещенні ім’я Кароль. Вони діляться роздумами на тему майбутнього Європи і розповідають особисту історію, що стоїть за їхньою активністю в справі захисту життя.
Ева Рейман: Коли я дивлюся на вас і на те, яку сім’ю ви творите, — думаю, що нам би згодилася вказівка, як можна щось таке осягнути. Отож я розпочну так: чи ви молилися за свого майбутнього співподруга тоді, коли ще були неодружені?
Імре фон Габсбург-Лотарінген: Відповідь буде: так. Дозволь, я поділюся історією моєї мами. Вона дуже боялася, що не знайде чоловіка, і якось попросила про пораду свою тітку Фабіолу, тоді — королеву Бельгії. Й почула: «Ти повинна молитися за свого майбутнього чоловіка щодня, і Бог тобі його подасть на срібній тарелі». Моя мама розповіла мені цю історію, коли я ще був малим хлопцем, і її слова глибоко засіли в моїй пам’яті. Коли мені було 25, ми з братом відбули паломництво до Лурда, молячись у цьому намірі перед Гротом об’явлень. А через місяць я познайомився з Кетлін.
Кетлін фон Габсбург-Лотарінген: У цей самий час я була в Римі, молячись і просячи Бога за мого майбутнього чоловіка. Я молилась особливо за заступництвом Слуги Божої імператриці Зіти, про яку довідалася незадовго доти. А через кілька тижнів познайомилася з Імре — її правнуком.
Шлюб Зіти і Карла, 21 жовтня 1911 року
Заручини в каплиці Божого Милосердя
— Де ви познайомилися?
Імре: Я стажувався у Вашингтоні, і — на моє превелике здивування — був запрошений на Месу на честь мого прадіда, блаженного імператора Карла, чоловіка Зіти. Це було 21 жовтня 2010 року. Саме 21 жовтня, день їхнього шлюбу, Йоан Павло ІІ установив днем його спомину — замість, як це зазвичай буває, дати народження або смерті. Того дня, після Меси, ми зустрілися вперше. Кетлін була красива і ми швидко знайшли спільну мову.
— Я знаю, що ви маєте важливий спогад, пов’язаний із Краковом, стосовно вашого зв’язку…
Кетлін: У той час Імре навчався в Європейському коледжі у Варшаві, а я прилетіла з Вашингтону відвідати його перед Різдвяними святами. Ми планували разом поїхати до Кракова й піти до санктуарію Божого Милосердя. Слова «Ісусе, довіряю Тобі» (Кетлін вимовляє їх польською. — Авт.) для нас такі важливі, що ми зробили їх девізом наших стосунків.
Того дня Імре поводився дещо дивно: постійно носив із собою наплічник і не хотів його віддати, навіть входячи на Вавель. Під кінець дня ми поїхали до санктуарію, обійшли його багато разів, відвідали Каплицю Милосердя, повну людей. Імре входив і виходив із неї тричі, тож я почала роздумувати, навіщо він це робить. Зрештою, перед вівтарем св.Йосифа він став на одне коліно, розпочав свою прекрасну маленьку промову і освідчився.
Щойно він почав говорити — один з охоронців наблизився і сказав йому не розмовляти. Імре старався йому пояснити, що він намагається освідчитися. Охоронець закотив очі і сказав: «Окей, але швидко, швидко, швидко». Це був потішний, але водночас дуже глибокий для нас момент.
Імре: То не була його провина, він просто виконував свою роботу. Зрештою, я дуже радий, що освідчився саме там, це для нас багато означало… і, насамперед, Кетлін сказала «Так»! (сміється).
— Це прекрасно! І багато говорить про підставу, на якій ви хочете збудувати свою сім’ю.
Імре: Так, довіра Богу має бути життєвим шляхом, рішенням, яке постійно приймаєш заново, оскільки подружжя і будування сім’ї поєднані також із викликами та різного виду боротьбою. Щоб увійти на шлях подружжя, насправді потрібні троє!
Кетлін: Тим, що мене особливо вражає у словах «Ісусе, довіряю Тобі», — що вони мають стати планом цілого подружнього життя. Коли входиш у це покликання, з’являється так багато невідомого: чи ти зможеш мати дітей; чи вони змагатимуться з серйозними проблемами; куди доведеться піти, слідуючи за Господом… Під час тривання подружжя треба багато разів повертатися до цього основоположного принципу довіри Йому.
Разом дійти до Неба
— Імре, я знаю, що твої прадіди, імператриця Зіта й імператор Карл, також слідували за цим принципом. Чи стали вони джерелом натхнення для вашої сім’ї?
Імре: Так, вони безсумнівно ним є. У день свого шлюбу Карл сказав Зіті, стоячи перед Пресвятими Дарами: «Тепер ми повинні взаємно одне одному допомагати дійти до Неба». Це виглядає такою простою фразою, але вражає чимало пар, оскільки має бути програмою кожного подружжя. Ми повинні розглядати подружжя як засіб досягнення мети, якою є святість.
Кетлін: Мене завжди надихало їхнє щоденне життя молитвою, яке включало Месу й адорацію, те, що вони залучали до цього дітей і молилися за них щодня. Вони прямували шляхом віри і в добрі, і в тяжкі часи, йшли за Господом і в палацах, й у вигнанні.
Імре: Я б додав, що, читаючи їхні листи, можна помітити, що вони зверталися одне до одного у спосіб приязний і сповнений поваги. І практикували терпеливість, що особливо важливе, коли маєш велику сім’ю.
Король Карл I, королева Зіта і принц Отто. Коронаційне фото. Будапешт, 1916 рік
— Я здогадуюся, що троє (і очікуване четверте) прекрасних, але все ще малих дітей — це буває вимогливе…
Імре: І галасливе!
(Дзвінкий голос дворічної Юліанни супроводить цю розмову.)
Кетлін: Я би сказала, що варто збудувати довкола себе спільноту інших людей і бути смиренним, коли вчимося просити про допомогу. Прийняти свої слабкості, взаємно перепрошувати, одне одного й дітей, коли сталося щось погане.
Імре: Наші діти обожнюють проводити час назовні, вони мають це відчуття цікавості й захвату, яке дорослі часто втрачають. Вони ставлять так багато запитань, а це схиляє нас самих до пошуків і стає прекрасною нагодою.
Карл і Зіта з дітьми. Швейцарія, 1921 рік
Разом — заради життя
— Кетлін, ти працювала в рухові pro life у Сполучених Штатах і зараз продовжуєш цю діяльність у Женеві як голова об’єднання «Ensemble pour la Vie» («Разом заради життя»). Ви обоє глибоко залучені в діяльність на захист життя від зачаття до природної смерті. Чому саме ці теми? Чи ти б не воліла вибрати щось менш спірне, за що могла би зібрати більше похвал?
Кетлін: Я зростала, дивлячись на батьків, дуже глибоко залучених у рух pro-life та боротьбу з абортами у США. Також маю пов’язану з цим особисту історію. Я народилася з «кризової» вагітності. Мої батьки були дуже молоді, вони не були подружжям, далеко відійшли в той час від віри і не практикували. Довідавшись про мою появу, вони були шоковані, але вирішили дати мені дар життя, за яке я їм постійно вдячна. Вони прекрасно розв’язали цю ситуацію. Моя мама завжди повторювала, що я — її маленький апостол, який привів їх назад до віри. Більшість років мого дитинства батьки жили у сепарації, але взяли шлюб, коли мені було дев’ять. Тепер я найстарша у сім’ї з сімома дітьми.
— Твоя історія може додати надії жінкам, які потрапили у кризову ситуацію. Дякую, що ділишся нею.
Кетлін: Сподіваюся, це дозволить мені легше їх зрозуміти. Одним із наших головних проєктів у Женеві є кампанія «40 днів за життя». Раз на рік, під час Великого Посту, ми молимося, постимо і виконуємо конкретні справи, щоб допомогти жінкам вибрати життя для їхніх дітей. Ми вже бачили прекрасні плоди того, що робимо.
— Коли дивишся статистику або читаєш рапорти стосовно віри в Європі, це не налаштовує на оптимізм. Християни можуть стати (а на думку багатьох, уже стали) меншістю. Чи ви дивитися в майбутнє з надією?
Імре: Як на мене, ми повинні бути реалістами й оптимістами водночас. Оптимістами в тому сенсі, що знаємо: добро зрештою переможе. Вочевидь, поки це настане, можемо мати моменти криз. Християни завжди були меншістю; але щоби справляти вплив на світ, вони мусять бути креативною меншістю — людьми, які тримаються разом, люблять одне одного як брати і сестри, прагнуть розвивати Царство Боже. Вони повинні переказувати віру за принципом «один іншому» і не боятися цього робити. Зокрема Європа повинна заново відкрити свої християнські корені та багатий спадок. Якщо ми не знаємо, звідки походимо, де перебуваємо і хто ми такі, то звідки можемо знати, куди прямуємо? Сучасна криза самоідентифікації — це також можливість побачити себе в майбутньому з Христом.
Переклад CREDO за: Ева Рейман, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
