Розарій — це не побожна практика минувшини. Якраз навпаки: Розарій переживає «нову весну». Про це написав о.Ґабріель Аморт у книжці «Мій Розарій».
Антоніо Ґіслієрі, тобто св.Пія V, можна назвати першим розарієвим папою. Його булла «Consueverunt Romani Pontifices» від 17 вересня 1569р. — це «велика хартія» розарієвої молитви. Ті, хто моляться Розарій, не можуть не знати цього документу, бо саме там Церква вперше формулює класичне визначення Розарію, яке у модифікованій версії було включене до домініканського Бревіарію (Літургії годин), а потім і Римського.
Пій V написав: «Як побожно вважається, за натхненням Святого Духа в часи, подібні до наших, блаженний Домінік, засновник Ордену Братів Проповідників, діяв подібно. Альбігойська єресь бо ширилася на значних територіях Франції та Італії, і так сильно засліпила мирян, що вони різко виступали проти священників Божих і духовенства. Блаженний Домінік, підносячи очі до неба, скерував погляд до тієї солодкої істоти, якою є Пресвята Діва Марія, Матір Божа, до Тієї, яка з допомогою плода лона свого розтоптала голову ненависного змія і знищила всі єресі, і вберегла світ, отруєний провиною наших прабатьків. Блаженний Домінік уклав тоді дуже легкий, побожний і доступний для всіх спосіб молитви до Бога, званий розарієм або Псалтирем Марії, який полягає у віддаванні честі Пресвятій Діві Марії через повторення Ангельського привітання 150 разів, згідно з числом Псалмів Давидових; кожному десятку передує молитва Отче наш і роздуми над кількома моментами з життя Господа нашого Ісуса Христа. Уклавши цю молитву, блаженний Домінік пропагував її по всій Вселенській Церкві та поширив її через своїх синів, братів в ордені. Була вона прийнята багатьма, а вірні, які ревно молилися Розарій, запалені роздумами, були перемінені в нових людей. Морок єресі відступив, а світло католицької віри заново засяяло. Брати-домініканці, розіслані своїми настоятелями, по багатьох місцях засновували Розарієві братства, до яких вірні чисельно вступали».
Ці слова свідчать про те, що Пій V був заступником розарієвої молитви. На підтвердження цього варто згадати, що 7 жовтня 1571р. він оголосив, що битва піл Лепанто проти турків-мусульман була перемогою християнства за заступництвом Марії, і встановив цей день святом на честь Божої Матері Переможниці (Богородиці Розарію).
Пізніше Джованні Марія Мастаї-Ферретті, як папа Пій ІХ, нині блаженний, за кілька днів до початку Першого Ватиканського Собору в Апостольському листі «Egregiis suis» написав:
«Так само, як св.Домінік використовував цю молитву [вервицю] як непереможну зброю проти ненависної єресі альбігойців, що загрожувала спокоєві християнського суспільства, так і вірним, вишколеним та озброєним у цей особливий вид зброї, тобто у щоденне відмовляння Розарію, легше буде виправити страхітливі помилки, що постають повсюдно, з могутньою допомогою Непорочної Божої Матері й авторитету заповіданого Ватиканського Собору, що незабаром розпочинається».
Собор відкрився 8 грудня 1869р. Після Пія ІХ настав час Лева ХІІІ. Можна сказати, що то був розарієвий папа нарівні з Пієм V. Його підпис стоїть аж під 12-ма енцикліками і двома Апостольськими листами, в яких порушується тема Розарієвої молитви. Від його часів (понтифікат Лева ХІІІ тривав від 1878 по 1903 рік) жовтень визнано місяцем молитви Розарію, яку розглядають як славний знак християнської побожності, найпрекрасніший спосіб молитви, короткий виклад нашої віри і компендіум культу, що належить Пресвятій Діві.
Лев ХІІІ вважав, що «розарій дає легкий спосіб вдумуватися в головні таємниці християнської віри та закарбовувати їх у нашій пам’яті». Перед лицем нещасть, які ширилися в суспільстві, автор енцикліки «Rerum novarum» заохочував до цієї молитви, щоби подолати «страх перед стражданнями та жертвою» через віру в Христа і споглядання Його страждань. Християнин долає «нехіть до життя смиренного і працьовитого», роздумуючи про смирення Спасителя і Марії, лікує «байдужість стосовно майбутніх благ» і прив’язаність до благ матеріальних — через споглядання Славних Таємниць Христа, Марії і святих. Папа Лев ХІІІ не обмежується побіжним вихвалянням і дорученням молитися Розарій. Серед виданих ним документів, як найважливіших, так і менших, містяться 22 офіційні висловлення на цю тему.
Пій Х, нині святий, раніше — кардинал Джузеппе Сарто, написав чимало марійних документів, у яких заохочував молитися на вервиці. Проте він жодну енцикліку не присвятив безпосередньо Розарію. В приватному листі до о.Костанцо Беккі (домініканця, який 1900 року заснував у Флоренції Спільноту неустанного Розарію) Пій Х згадав, що Розарій це молитва par excellence (головна, найважливіша). У своєму заповіті написав: «З усіх молитов Розарій — найпрекрасніший і найбагатший у благодаті, — той, що найбільше подобається Пресвятій Діві».
Джакомо делла К’єза, тобто папа Бенедикт XV, згадував Розарій в енцикліці «Fausto appetente die» (1921), що була видана з нагоди 700-річчя смерті св.Домініка, що його (як ми вже згадували) визнають знаряддям, яким послужилася Марія, щоб навчити Церкву своєї молитви. Бенедикт XV назвав Розарій «солодкою молитвою (…) яку промовляють водночас уголос і серцем». У приватному листі він ствердив, що «розарій це найкрасивіша квітка людської побожності та найплідніше джерело благодатей». Також він підкреслив універсальний характер молитви, яку виголошують у спільнотах та вдома.
Ми наближаємося до наших часів. Пій ХІІ написав на тему Розарію одну енцикліку і вісім листів; окрім цього, підготував чимало промов. Розарій був для нього «конспектом цілого Євангелія, роздумами над тайнами Господа, вечірньою жертвою, букетом троянд, хвалебним гимном, сімейною молитвою, есенцією християнського життя, надійною гарантією небесних благодатей та очікуваного спасіння».
В енцикліці «Ingruentium malorum» (1951) він написав:
«Хоч багато є видів молитви, щоб отримати цю допомогу, та Ми вважаємо Розарій за найбільш належну і найбільш плідну, на що виразно вказує її походження — більш небесне, ніж людське. (…) Не вагаємося ще раз публічно підтвердити, що покладаємо велике уповання на Святий Розарій як засіб для зцілення від зла, яке мучить наші часи. Не силою, не зброєю, не людською міццю, але через Божу допомогу, випрошену в цій молитві, Церква, немов Давид зі своєю пращею, зможе вийти навпроти свого споконвічного ворога».
Йоан ХХІІІ не тільки як папа, але також і все своє попереднє життя обдаровував розарієву молитву великою пошаною. Вона була суттєвим елементом його духовності, про що читаємо в його духовному «Щоденнику». Він багато разів писав про Розарій в енцикліках та промовах. Однією з перших у нього була енцикліка «Grata recordatio» (1959), у якій він радив практикувати марійну побожність у жовтні. Згадував також учення своїх попередників, зокрема Лева ХІІІ. Навів прекрасне формулювання Пія V:
«Тому що Розарій, як усі ми знаємо, це найпрекрасніший засіб молитви, що становить містичну корону — в якій молитви Отче наш, Радуйся Маріє і Слава Отцю єднаються з роздумами над найвищими тайнами нашої віри, завдяки чому драма Втілення та Відкуплення Господа нашого постає перед розумом у численних образах».
Йоан ХХІІІ також написав 1961 року зворушливого Апостольського листа «Il religioso convegno», що виражає його батьківську турботу про вірних. У ньому він сучасною мовою вказав на цінність і дієвість розарієвої молитви. Цей лист насправді становить повне підсумування Розарію.
Після Йоана ХХІІІ на Апостольський Престол ступив Джованні Баттіста Монтіні, що прийняв ім’я Павла VI. В енцикліці «Christi Matri» (1966) він написав, що «хоч і не безпосередньо, але ясно Собор вказував тоді на Розарій. Тому що Собор прагнув запалити душі вірних до молитви, яку століттями радив Учительський уряд Церкви».
Павло VI поновив заохоту полюбити Розарій, особливо в Апостольському напоумленні «Marialis cultus» (1974), в якому ствердив, що Розарій це «вибрана частка» та інтегральна частина християнського культу. В цьому напоумленні серед тих, хто глибоко переживав розарієвий молебень, він назвав домініканців: «З-посеред них особливим спогадом виділимо синів св.Домініка, вже здавна — сторожів та опікунів такої спасительної побожності».
Затримаймося на мить при Альбіно Лучані, що як Патріарх Венеції був обраний на папу і прийняв ім’я Йоана Павла І. Це був природжений катехит, що відзначався всіма необхідними рисами: простотою, живістю, вмінням використовувати переконливі приклади… Що він думав про Розарій? У проповіді, виголошеній у храмі єзуїтів з нагоди 400-річчя свята Богородиці Розарію, 7 жовтня 1973 року, відповідаючи на закиди стосовно марійної молитви, він висловився так (варто прочитати цей уривок повністю і повільно):
«(…) дехто ставить під сумнів його значення. Кажуть: це надмірна молитва, інфантильна, не гідна дорослого католика. Або ж гадають, що вона автоматична, редукована до побіжного повторювання Авемарій, монотонна і нудна. Або ще стверджують, що це рештки минувшини — сьогодні краще читати Біблію; Розарій і Біблія це подібно як висівки і добірне борошно. Я б хотів з усім цим не погодитися, ділячись кількома душпастирськими враженнями.
Ось перше: не є головною справа кризи Розарію; головною є криза молитви взагалі. Люди нині заклопотані справами матеріальними, небагато думають про душу. Окрім того, наше існування атакує галас. Макбет би сказав: “Убив я сон, замордував я тишу!” Надто великим трудом є знайти кілька хвилин на внутрішнє життя, на dulcis sermonicinatio, тобто на ніжну розмову з Богом. Як це шкідливо!
Хуан Доносо Кортес сказав: “Погане діється зі світом, бо в ньому більше битв, аніж молитв”. Розвивається Літургія Спільноти (що безумовно є великим благословенням), однак цього замало; потрібна також особиста розмова з Богом.
Друге враження. Люди інколи передають куті меду, говорячи про “дорослих християн” у молитві. Особисто я, коли розмовляю з Богом чи Марією, волію почуватися дитиною, аніж дорослим; зникають інфула, піуска і перстень. Я відправляю на канікули дорослого єпископа, з його гідною повагою і авторитетом, належним його становищу! І віддаюся цій спонтанній чулості, яку має дитина до мами і тата.
Бути перед Богом хоч би пів години таким, яким я є насправді, з моїми недоліками і з тим, що в мені найліпше; дозволити, щоби з глибини мого єства вийшла дитина, якою я колись був, яка хоче сміятися, щебетати, любити Господа — і відчуває потребу розплакатися, щоб її нарешті пожаліли, — це все мені допомагає у молитві. Розарій, молитва проста і легка, допомагає мені знову бути дитиною і зовсім цього не соромитися.
Третє враження. Я не мушу і не хочу ні про кого думати погано, але визнаю, що до мене не раз приходила спокуса осудити того чи отого, хто вважає себе дорослим тільки тому, що сидить у кріслі й критикує згори. Я такому хотів сказати: який же з тебе дорослий? Ти в молитві — кризовий підліток, сповнений гіркоти і збунтований, який ще не позбувся агресивності цього невдячного віку! Хай мені Бог пробачить такий легковажний осуд».
Далі єпископ Лучані лагідно відповів на всі закиди стосовно Розарію:
«(…) Розарій це молитва повторень? Отець Шарль де Фуко сказав: “Любов виражається кількома словами, завжди тими самими, постійно повторюваними”. (…) А Біблія? Це безсумнівно quid summum [те, що найвище], але не всі підготовлені або мають час читати. Навіть ті, хто її читає, мусять потім, у деяких ситуаціях — в дорозі, на вулиці чи де надасться відповідна потреба — розмовляти з Богородицею, — якщо він вірить, що Вона нам Мати і Сестра. По суті справи, таємниці Розарію, коли їх обдумати, застановитися [над ними], це ніщо інше як саме Біблія, сама квінтесенція Біблії. Хіба Розарій нудний? Ну, це кому як. Він може бути молитвою, сповненою радості і щастя. Коли хтось знає, як це робити, — Розарій можна замінити поглядом на Марію, щораз глибшим, у міру просування по почергових молитвах. Зрештою, це просто рефрен прямо з серця, а повторення його — це солодкий спів для душі. Хіба Розарій це збіднена молитва? А що в такому разі має бути багатою молитвою? Розарій це процесія “Отче наш” — молитви, якої нас навчив Ісус, “Радуйся Маріє” — привітання, яке Бог скерував до Пресвятої Діви за посередництвом ангела, “Слава” — прославлення Пресвятої Трійці. Але чи ви, може, воліли б теологічні роздуми? Та це було би невідповідним для людей убогих, старих, смиренних і простих. Розарій виражає віру без фальшивих ускладнень, викрутасів, надміру слів; він допомагає підкоритися Божій волі і навчитися, як приймати страждання. Бог послуговується теологами; але щоби роздати свої благодаті, використовує насамперед малість смиренних і тих, хто підкоряється Його волі».
У питанні стосунку Розарію до Біблії кардинал Лучані сказав із простотою: «Розарій у своїй суті весь є Біблією, почергові таємниці — це роздуми над Євангелієм, а Радуйся Маріє і Отче наш — це Євангеліє».
Кардинал Лучані, так сильно відданий розарієвій молитві, представив також комплексний погляд на таємниці, які надані для роздумів у Розарії. В Помпеях, на 100-річчя прибуття образу Богородиці Розарію, 1 жовтня 1975 року він сказав:
[Славні Таємниці] «Христос не є самотнім воскреслим (…) слідом за Ним іде Марія».
[Скорботні Таємниці] «Ми (…) співспадкоємці Христа; якщо разом із Ним страждаємо, то для того, щоби разом мати й участь у славі (Рим 8,17). Ось чому в розарієвій молитві ми споглядаємо також і страждання Марії (…) були моменти, коли Вона жахливо страждала».
[Радісні Таємниці] «На щастя, життя, окрім страждання, знає також і радощі; у Радісних Таємницях ми роздумуємо над радощами Марії. При Благовіщенні радість плинула не тільки з факту, що Бог Її вибрав, але і з того, що Вона з повною відповідальністю прийняла на себе велику місію (…) Народження Ісуса та всі обставини тієї події становлять для Неї джерело невимовної радості».
Хтось може запитати, чому служать ті п’ять зернят на початку шворки, вище за хрестик? Чи то якась оздоба? Також і на це запитання Патріарх Лучані дав вичерпну відповідь. 1976 року він сказав до сестер-каносіянок у Сант-Альвісі:
«Не про те йдеться, щоб додавати нові молитви замість того, щоб використовувати загально знані. Наприклад, мало людей використовують на вервичці перші зернята. Дехто — в цьому повна свобода — на першому відмовляє Вірую, постановляючи, що незламно триватиме при істинах віри, об’явлених Богом. Три наступні зернятка означають три Аве заради зміцнення трьох основоположних чеснот: перше Аве — щоби зростала віра, друге Аве — щоб розпалити полум’я любові, третє Аве — щоби зміцнити надію. Останнє зернятко перед десятками служить віддаванню честі Пресвятій Трійці».
[Отець Ґабріель Аморт, як типовий представник європейської Церкви ХХ століття, додає в цьому місці тексту: «Скажімо щиро: ну хто би міг подумати?» Можемо зауважити, що українське католицьке виховання більше навчає людей про значення цих перших зерен вервиці, ми вміємо молитися Розарій повністю. — Прим. пер.]
Ми напевно всі знаємо ніжну й витривалу відданість Йоана Павла ІІ його улюбленій розарієвій молитві. В Апостольському листі «Rosarium Virginis Mariae» (2002) цей папа доповнив розарієву молитву Таємницями Світла. Процитуймо з цього листа фрагмент стосовно домініканців:
«Історія Розарію показує, як цю молитву використовували зокрема домініканці, коли Церква переживала тяжкі моменти через ширення єресей. Нині ми стоїмо перед новими викликами. Чому ж не взяти знову до рук коронку з вірою тих, що були перед нами? Розарій зберігає всю свою міць і залишається тим знаряддям із душпастирських засобів, без якого не обійтися кожному доброму проповідникові Євангелія».
За Йоаном Павлом ІІ, Розарій є спогляданням обличчя Христа у товаристві та у школі Його Пресвятої Матері.
Також і Бенедикт XVI багато разів висловлювався на тему Розарію. Я зібрав дев’ять його висловів, які, укладені у відповідному порядку, можуть служити підставою для щоденних роздумів.
«Розарій це не практика, пов’язана з минулим, як молитва давніх часів, про яку належить думати з ностальгією. Зовсім навпаки: Розарій немовби переживає нову весну. Безсумнівно, це найпромовистіший доказ любові, якою молоде покоління обдаровує Ісуса і Його Матір Марію. В нинішні часи, так сильно сповнені розсіяності, ця молитва допомагає помістити Христа у центр, за прикладом Марії, яка роздумувала у своєму серці над тим, що говорилося про Її Сина, а також про те, що Він сам казав і робив. Коли молимося Розарій, ми заново переживаємо важливі хвилини в історії спасіння, проходимо заново почергові етапи місії Христа. Разом із Марією серце людини звертається до таємниці Ісуса. Через роздуми над таємницями Радісними, Світлими, Скорботними і Славними ми ставимо Христа у центрі життя, в центрі сучасності, в центрі міст. Нехай Марія допомагає нам прийняти благодать, що плине з розарієвої молитви, щоби через нас вона вплинула на переміну суспільства, почавши від щоденних взаємин, і очищувала їх від численних негативних впливів та відкривала нас на діяння Бога. Розарій, коли його моляться по-справжньому, не механічно і поверхово, але з цілої глибини, приносить мир і примирення. Він несе цілющу міць Пресвятого Імені Ісуса, яке закликають із вірою та любов’ю в кожному Радуйся. Розарій, якщо він не стає механічним повторюванням традиційних формул, становить біблійну медитацію, в якій ми споглядаємо почергові події з життя Господа Ісуса в товаристві Пресвятої Діви Марії, зберігаючи їх — так як і Вона — у наших серцях. Тепер, попри те, що місяць [жовтень] завершується, ми триваємо на молитві зі ще більшою залученістю, щоби — як навчає нас Марія — світло віри щораз сильніше ясніло в наших серцях і в наших домівках. Вашій розарієвій молитві я ввіряю найпильніші завдання мого понтифікату, потреби Церкви і великі проблеми людства: мир у світі, єдність християн, діалог між культурами».
І, зрештою, Папа Франциск. На мою думку, його найсуттєвіші на сьогодні слова в розарієвій тематиці — це ті, що написані у передмові до італійського видання книжки про марійну молитву авторства його секретаря Йоанніса Лахзі Ґайда «Розарій. Молитва серця»: «Розарій це молитва, яка завжди супроводить моє життя, це також молитва людей простих і святих… це молитва мого серця».
Ці слова, оздоблені прекрасною датою 13 травня 2014р., тобто свята Божої Матері Фатімської, становлять заохочення прочитати книжку, яку написав католицький священник коптського обряду, який став працювати в секретаріаті папи. Слова з передмови Франциска не дивують тих, хто знайомий зі словами та жестами цього Папи. Вже стали звичними його молитви перед іконою Спасіння римського люду — марійним образом, вшановуваним у базиліці Санта Марія Маджоре, перед кожною його закордонною подорожжю та після повернення. Знана його побожність до Божої Матері, що розв’язує вузли, Чий образ пензля німецького художника архієпископ Хорхе Маріо Берґольйо привіз в Аргентину.
Стосовно Розарію в березні 2015р., згадуючи перед мікрофонами Ватиканського радіо перший рік понтифікату Папи Франциска, о.Альфред Шуереб сказав про Папу:
«Він не марнує ані хвилини! Працює неупинно, але коли потребує моменту перерви — не заплющує очей, нічого не роблячи, а сідає і молиться на вервиці. Я гадаю, що він відмовляє по три Розарії щодня. Він мені колись сказав: “Це допомагає мені розслабитися”. Потім повертається до праці».
Уривок із книжки о.Ґабріеля Аморта «Мій Розарій», що вийшла друком у рік смерті ватиканського екзорциста, 2016р., у видавництві Esprit
фінансово.
Щиро дякуємо!
