Похоронна Свята Меса за єпископом Яном Нємцем була відслужена сьогодні в храмі св.Станіслава, єпископа і мученика, у Добжехові.
Перед початком літургії присутні в храмі помолилися Розарій, а до таємниць виголошувалося короткі роздуми, зокрема і про померлого єпископа Яна. Це були і спогади, і свідчення, як про марійну молитву Розарію, так і про самого померлого.
З Кам’янець-Подільської дієцезії приїхав на прощання зі співбратом єпископ Радослав Змітрович, який сам зізнався, що став єпископом-помічником через те, єпископ Ян дуже сильно хворів. Очолив жалобну Месу єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський. Приїхав і митрополит Львівський, архієпископ Мечислав Мокшицький. Чимало священників і єпископів з України не змогли прибути на похорон через ускладнення в пересуванні через пандемію коронавірусу. Зрештою, добжеховська парафія попереджувала, що й так не зможе прийняти всіх, хто би хотів бути присутній на прощанні, бо в Польщі карантинні обмеження — дуже жорсткі. Через них переважна більшість учасників прощальної літургії стояли на вулиці поза храмом.
Перед початком літургії було зачитано указ президента Республіки Польща Анджея Дуди про посмертне нагородження єпископа Яна Нємца орденом Відродження Польщі (про інші його нагороди — в біографічній довідці). Тут ідеться про служіння римо-католикам «на Сході», в українських землях, чимало з яких — поляки або походять із давніх польських родин, а не про політичні моменти. А на самому початку зачитано телеграму зі словами співчуття від Папи Франциска, скероване до Жешовського єпископа (на території його дієцезії єпископ Ян відійшов до Господа). «Я дякую за життя й апостольське служіння цього вірного свідка Євангелія», — зокрема сказано в телеграмі. «Він залишив по собі гідне свідчення побожності». Телеграма за підписами Папи і кардинала Пароліна містила багато добрих слів та подяк, не як коротке офіційне співчуття.
Проповідь виголосив архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський.
— Святий Антоній Падуанський казав: «Немає нічого важливішого за смерть. Немає нічого більш непевного, ніж її година». У час октави урочистості Всіх Святих ми згадуємо також усіх померлих вірних. Ми знаємо, що смерть є, і тому найвиразніше звучать слова з Символу віри: «Вірую у воскресіння мертвих, спілкування святих», виголошені з усією міццю. Ми бачимо дію смерті, яка вирвала з наших рук товариша, друга, вихователя, духовного керівника, єпископа, який повторював за Йоаном Хрестителем: «Ось Агнець Божий» (єпископський девіз владики Яна. — Ред.). Ця смерть наповнила нас смутком і глибоким жалем, бо суто по-людськи — все закінчилося занадто швидко. Однак є те, що дозволяє нам жити надією. Віра у спілкування святих, у блаженне життя. А ми повинні мати, як навчає Церква, «стегна підперезані й вогні запалені» (див. Лк 12,35), щоб бути готовими «відчинити, коли Господь постукає», а для цього — постійно чувати, не зважаючи на кількість прожитих років. Бо Господь прийде «тієї години, коли не сподіваємося». Цю правду підкреслює сьогоднішнє Євангеліє, в якому Господь застерігає учнів бути готовими до моменту приходу Сина Людського. Саме це проголошував протягом 33 років свого служіння Церкві померлий єпископ Ян — готував вірних до зустрічі з Богом, яка стається у хвилину смерті, а смерть приходить не тоді, коли людина хоче, але коли завершується час її паломництва до Дому Отця. Тому, дивлячись на труну єпископа Яна, ми бачимо сповнений час його трудів, думки та дій, і, сповнені віри, надії та любові, дякуємо Богу за його життя, що сповнилося, збулося, за його жертовне служіння в Церкві. Дякуємо за Слово Боже, яке він проповідував «вчасно і невчасно, картав і напоумлював» (див. 2Тим 4,2), і коли вказував на помилки, і коли потішав. Сьогодні він проповідує до нас востаннє. Цього разу це проповідь без слів, а єдине повчання, яке він залишає нам по собі, — це свідчення того, що все проминає; шо він доплив до берега одного життя, щоб розпочати друге, цього разу — вічне. (…)
Смерть для людини віруючої, а тим більше для єпископа, — це заклик до нового життя. Ісус Христос Розіп’ятий і Воскреслий, який прийняв нашу людську природу, може дати кожному з нас нове життя, яке ми отримали в момент хрещення. Тому для нас смерть — це початок нового життя. Тому ми приймаємо Його слово: «Я є воскресіння і життя», а також: «Хто вірує в Мене, хоч би й помер, житиме» (Йн 11, 25-26). Сьогодні, стоячи над труною єпископа Яна, ми повторюємо за Христом: отче єпископе, ти житимеш! Бо, щодня молячись Бревіарій, ти казав: «Моє серце довірилось Господу», а також «хто живе і вірує в Мене — не вмре повіки». Стоячи над труною єпископа Яна, прагну сказати сповнені надії слова: смерть праведників не є смертю, це — істинне народження. Церква у своїй надзвичайній мудрості називає день смерті днем народження для Неба: dies natalis. Твоїм «днем народження» було 27 жовтня, місцем — лікарня в Ланьцуті, а очікуванням на воскресіння — перебування в лікарні у Кам’янці-Подільському, до якого ти 28 років тому вирушив як місіонер, щоби підтримати там Церкву, яка відроджувалася. (…) Поділля стало твоїм домом. Тут немає багатьох із тих священників, яких ти виховав; але там, на Поділлі, багато хто зі сльозами на очах стає на порозі катедри і, беручи твою труну, несе її як наріжний камінь храму своєї віри та священницького служіння. (…)
Після завершення жалобної літургії настав час для прощальних і подячних слів. Зокрема, до мікрофона вийшов єпископ Леон Дубравський. Він подякував Богові за єпископа Яна, за його служіння: священницьке, ректорське, а також перепросив його — від імені всіх священників та вірян дієцезії — за все, що могло бути в житті не так.
— Він залишив по собі в Україні дуже хороше свідчення, — відзначив єпископ Леон. — Свідчення побожності, любові, святості. Я завжди дивився, коли під час виставлення Пресвятих Дарів (а ми маємо адорацію і Коронку до Божого Милосердя після кожної Святої Меси, і я теж попрошу вас усіх зараз помолитися Коронку після цієї Меси), — я дивився на нього, коли були виставлені Пресвяті Дари: він ніколи не зводив очей із Господа Ісуса. І, дивлячись на нього в його останні роки та дні, я завжди бачив його задивленим у Господа Ісуса.
Єпископ Леон розповів, що під час МРТ-обстеження, на яке їх обох відвозив єпископ Радослав, легені єпископа Яна були більше вражені запаленням: «видно, я ще маю заробити на Царство Небесне, а він уже був готовий».
— Коли я служив цю Месу — мені здається, що він тут постійно був, на цій Святій Месі, а потім повернеться до дієцезії, бо там він був настоятелем, там став єпископом, і там він буде в крипті, де лежить єпископ Ян Ольшанський.
Владика Леон зазначив, що нинішні труднощі дуже серйозні, як для в’їзду, так і для виїзду з Польщі, але дієцезія чинить старання, щоб забрати тіло спочилого єпископа Яна до Кам’янця.
— Коли помер мій попередник, єпископ Ян Ольшанський, 23 лютого, — стояла зима. І як я закінчив служити 30-ту Святу Месу, вночі, — він являється мені. Місяць травень, усе квітне, сонечко світить, і він — так далеко-далеко. Він був усміхнений, підніс руку і помахав мені — так, немовби подякував за ці Святі Меси. І, думаючи про єпископа Яна, скажу: так як він був душпастирем тут, — так надалі душпастирюватиме там. Тільки що з Неба. (…) Ми ще не можемо погодитися з тим, що він відійшов. Постійно здається, що він іще поруч і нас супроводжує. Тому я ще раз подякую Польщі, яка у скрутні часи висилала в Україну священників, що вони там були, допомагали відроджувати Церкву. Дякуємо — і молимося за вас.
фінансово.
Щиро дякуємо!
