Про значення віри, поваги і толерантності до інших для життя демократичного суспільства згадав у своїх роздумах Примас Чехії кардинал Домінік Дука.
Він згадав 31 річницю «оксамитної революції» та здобуття незалежності його батьківщиною по роках комуністичного поневолення. Ось текст архієпископа Празького, що був опублікований у його блозі.
«Цьогорічне 17 листопада, День боротьби за свободу й демократію, пов’язаний із боротьбою з обома тоталітаризмами ХХ століття, тобто з боротьбою проти нацизму й комунізму, — має насправді особливу атмосферу: ми схоплені в кліщі коронавірусу, який походить із країни, де відкрито говорять про відкинення справжньої свободи і демократії [КНР. — Прим. KAI].
В ситуації, коли ми стаємо свідками територіальної експансії та браку поваги до самоствердження Нагірного Карабаху, де бачимо повзуче придушення прав і свобод людини, новий тоталітаризм показує пазурі та зуби. Я почуваюся недобре і тривожуся. Наростання ненависті, лють, погорда до толерантності, яка межує з цинізмом, загрожують нам навіть більше, ніж зовнішні загрози. Як на мене, цей факт мучить кожну людину доброї волі, і кожного, хто тужить за правдою, людськими контактами та свободою, нинішня ситуація схиляє до чуйності та відваги. Тиждень святої Агнеси Листопадової оксамитної революції (підкреслюю: оксамитної!) не тільки нас зобов’язує, але також звинувачує нас у байдужості та громадянському боягузтві. Треба не тільки згадувати — ми мусимо пам’ятати! Не можна втрачати надії, як її не втратили бійці руху опору з часів Другої світової, Третього руху опору [проти комуністичної диктатури. — Прим. KAI] та жертви 50-х років. Чудом було не саме тільки приземлення Йоана Павла ІІ на аеродромі в Ружині (як символ), але насамперед падіння імперії зла і повернення до свободи, демократії та суверенності. Це було не таке легке, як багато хто думає. «Золоті шістдесяті» були золотими не для всіх, а нормалізація [1969-1989, роки тотального контролю комуністів над життям Чехії. — Прим. пер.] не була тільки клоунадою, але мала свої жертви. Надія ніколи не вмирає, таким є послання Томаша Масарика, Едуарда Бенеша, Вацлава Гавела, Вацлава Бенди та інших.
Демократію і свободу ми захистимо лиш тоді, коли подолаємо самі в собі демонів ненависті й погорди до інших, зате матимемо повагу і толерантність до інших. Томаш Масарик написав, що без порядності й побожності демократія не може існувати і розвиватися.
Один із вас, свідок 17 листопада 1989 на Národnej třídie [Національному проспекті. — Прим. пер.], Домінік Дука ОР.»
фінансово.
Щиро дякуємо!
