Отець Пьотр Павлюкевич — відомий душпастир і реколекціоніст, який відійшов до Дому Отця у березні цього року, — залишив по собі пам’ять у серцях і душах, а також чимало конференцій та книжок.
Уривок однієї з них пропонуємо сьогодні, 24 грудня, в день літургійного спомину прабатьків людства — Адама і Єви, який завершує собою «літургійний час без Христа» і не має Вечірні, бо її завжди витісняє Святвечір.
*
Ви, певно, не раз чули, що Біблія — це книга, сповнена мудрості. Я би навіть міг сказати, що це геніальна книга. Вона може одним реченням описати історію людини. Одним реченням може виразити таємницю людини.
Святе Письмо розпочинається історією Адама, який спожив плід із дерева й порушив первісний завіт із Богом Отцем. Віддалився від Нього, відтяв пуповину, що їх єднала і через яку він доти брав любов, знання і доброту Творця. Адам виказав непослух, брак довіри. Залишився сам. Завжди, коли людина відійде від Бога, — починає бачити Його інакше. Я інколи зустрічаю різних знайомих, колег, яких знав багато років тому, і коли котрийсь із них у третій-четвертій фразі починає наїжджати на Церкву, то знаю, що він з якоїсь причини віддалений від Бога. Інколи через роман, інколи через хрести на життєвому шляху. Церква перестає захоплювати, коли перестаєш до неї ходити. Загальновідомим є гомілетичний приклад із вітражами у храмах. Коли дивишся на них зовні, вони здаються тільки темними плямами. Але як увійдеш досередини, стають шедеврами.
Що більше ми віддаляємось від Бога, то більше Церква видається нам бридкою, підозрілою, таємничою. Як відреагував Адам, коли вже після гріха почув голос Бога? Перелякався. Йоан Золотоустий каже, що кожний священник, який проголошує Боже слово, — бореться з сатаною, тому повинен знати його прийоми. Це стосується не тільки священників. Кожен з нас повинен пізнати зброю, яку використовує сатана. Насамперед, це викликання сорому і страху. Саме тому Адам перелякався, коли почув Божий голос у раю. Він перестав сприймати Бога як свого батька і друга, а почав — як того, хто щось приховує, чогось йому не дає. «Це ж як так, — міг подумати Адам, — я Його кохане дитя чи ні, якщо Він від мене щось приховує?» Так починається страх перед Богом. (…)
Коли прабатьки відірвалися від Господа Бога — весь світ, який доти був до них приязний, став раптово загрозою. Адам і Єва почали бути невдоволені собою, бо стали перфекціоністами, прагнули бути якнайліпшими, щоби довести Богу, що Він їм ні до чого не потрібен. Без Бога людина починає вірити в те, що сама може спастися. Перфекціоніст не дозволяє собі слабкостей, а нагість це слабкість, вона нас розкриває, відслонює. Саме тому виникло перше вбрання із листя смокви — щоби прикритися, сховати свою неідеальність. Людина починає грати з Богом у хованки.
«Ти хочеш гратися зі Мною в хованки? Ну то пограємо», — ніби каже Господь Бог. Він терпеливий, знижується до рівня людини. (…) Книжники висувають Господу Ісусові абсурдне звинувачення, коли кажуть, що Він міццю диявола виганяє диявола. Ісус сідає і каже: «Як це? Що ви таке кажете? Зрештою, якби диявол сам себе виганяв, то його царство давно би вже було переможене». Ісус не каже: «Ви ставите дурні запитання», а сідає і відповідає їм на ці дурні запитання.
Фрагмент із книжки о.Петра Павлюкевича «Життя. Інструкція з користування».
фінансово.
Щиро дякуємо!
