2016 року, в урочистість св. Йосифа, у с.Солонці біля Львова було освячено хрест та наріжний камінь під будівництво монастиря сестер Ордену св.Бенедикта.
Нині будівництво перебуває на завершальній стадії, невдовзі у монастирі оселяться сестри з абатства Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії з Житомира. Таким чином, Орден відновить свою присутність на цих територіях після 80 років перерви.
Служити сестрам будуть також отці-бенедиктинці з Польщі, які відгукнулися на запрошення архієпископа Мечислава Мокшицького, митрополита Львівського, оточити душпастирською опікою новий духовний осередок.
Отець Максиміліан Навара OSB — бенедиктинець із абатства в Любіні, настоятель бенедиктинської Конгрегації «Благовіщення Пресвятій Діві Марії». Він прибув до Львова ознайомитися з новим місцем служіння братів і ділиться з читачами CREDO планами бенедиктинців в Україні на найближчий час, а також розповідає, якою буде їхня основна місія.
— Наскільки мені відомо, в Україні ще немає отців-бенедиктинців. Чим будете у нас займатися?
— Так, це цілком нова ініціатива. Бенедиктинці мають таку специфіку, що, приходячи на нове місце, починають робити щось своє. Наше життя спирається на кілька духовних стовпів, із яких найпершим є спільна літургія, яку ми служимо в храмі, і вона відкрита для всіх, хто хотів би молитися разом із нами. Тут треба зазначити, що літургія бенедиктинців досить розбудована, тому що це одна із наших харизм. Далі — гостинність, яка є невід’ємною частиною кожного бенедиктинського монастиря: у нас обов’язково має бути дім для гостей. Він дає змогу приймати тих, хто має бажання й потребу побути з нами, включитися в ритм нашого дня, перезавантажитися. І ще — праця, яка є джерелом нашого утримання. Тож ми хочемо ініціювати таку форму життя також і тут, в Україні.
— Що змусило вас звернути свій погляд у бік України?
— Нагодою для цього стало запрошення отця-митрополита Мечислава Мокшицького до Львова з нагоди заснування монастиря сестер бенедиктинок.
— Яким буде ваше завдання конкретно у цьому місці?
— Ми будемо допомагати черницям формувати цей монастир, будемо місцевими капеланами, а також охопимо душпастирською турботою храм при монастирі. Сподіваємося використати нагоду і створити духовний центр для усіх, а особливо для священників, які би шукали місця, де можна спинитися і побути у тиші, з Богом та із собою, але у спільноті бенедиктинців. Отці-бенедиктинці зазвичай не проголошують реколекцій, не виходять на зовні. Наша місія відрізняється від місії францисканців чи домініканців. Ми запрошуємо людей приходити до нас і включатися у наш ритм життя. Ми євангелізуємо більше прикладом, аніж словом.
— Чи миряни теж можуть скористатися вашою гостинністю?
— Сподіваємося, що так і буде, що і світські теж матимуть таке бажання. При кожному бенедиктинському монастирі гуртуються миряни, які творять таку «родину облатів», тобто людей, які, живучи у світі, хочуть щось перейняти від бенедиктинської духовності та втілювати її у життя.
Ще одним важливим елементом нашого життя є творення миру. Це одне із наших гасел і наше завдання тут — створити спільноту миру та єдності. Люди, які приїжджають до бенедиктинського монастиря, часто потім свідчать, що відчули мир. Навіть тоді, коли брали участь у Вечірні латиною, якої не розуміють. І я думаю, що це великий дар, яким ми можемо ділитися тут, у Львові. Маємо надію, що цей монастир — і ще один, який маємо намір ініціювати, але вже як типово чоловічий, — буде оазою миру та духовності. І це наша місія.
— Скільки братів прибуде служити до цього монастиря?
— Поки що маємо трьох, які висловили чітке бажання працювати тут постійно. Якщо все піде добре, то, можливо, буде четверо. На створення так званої фундації потрібно багато часу, з дня на день такі речі не відбуваються. Побачимо, як будемо функціонувати разом у порозумінні з сестрами. Для нас це велика пригода, до якої нас запрошує Бог. Нам самим цікаво, що з цього буде. Але ентузіазму нам не бракує.
— Чи відомо вже, де постане чоловічий монастир бенедиктинців, про який Ви згадували?
— Ні, це поки що плани. Трохи навіть мрії. Справа в тому, що бенедиктинці — це не «міський» монастир. Нам потрібне місце здалека від міста, щоб ми могли вести господарство, займатися іншими роботами. Адже бенедиктинські монастирі самі себе утримують. Словом, час перебування у Львові хочемо використати на те, щоби пізнати Україну і знайти у ній місце нового осідку, щоб розпочати таку типово чоловічу бенедиктинську монастирську фундацію.
Освячення новозбудованого монастиря сестер-бенедиктинок планується на 19 березня 2021 року.
фінансово.
Щиро дякуємо!
