В інтерв’ю для Vatican News генеральний секретар «Карітас-Спес Україна» отець В’ячеслав Гриневич розповідає про служіння цієї релігійної місії протягом року, позначеного пандемією.
Настав час підбивати підсумки року, що минає. Він був важким для всіх, а особливо для тих, хто втратив рідних чи близьких внаслідок пандемії, як і тих, хто сам хворів на Covid-19. Це час подякувати тим, хто перебував і досі перебуває на передовій у боротьбі з пандемією, і тим, хто проявляє милосердя до ближніх.
Серед тих, хто відгукнувся на потреби стражденних, — члени благодійної релігійної місії Римо-Католицької Церкви в Україні «Карітас-Спес Україна». У телефонному інтерв’ю для Vatican News Генеральний секретар цієї організації о.В’ячеслав Гриневич SAC розповів Світлані Духович про їхнє служіння, підбиваючи підсумки цього нелегкого року.
— Де розташовані осідки та які основні напрямки діяльності «Карітас-Спес Україна»?
— Головні осідки нашої організації — в дієцезіях: Києво-Житомирській, Львівській, Луцькій, Харківсько-Запорізькій, Мукачівській та Кам’янець-Подільській. Головні осередки — дієцезіяльні, тобто більші, а вже вони керують локальними осередками, які перебувають під їхньою безпосередньою юрисдикцією, в окремих парафіях, в окремих містах.
Загалом можна сказати, що Релігійна місія «Карітас-Спес» забезпечує допомогою близько 120 тис. людей у потребі. Це літні люди, самотні, люди з інвалідністю, діти, молодь, студенти — різні категорії людей, які потребують Божого милосердя у різних його проявах, і ми намагаємося допомагати реалізовувати заклик Папи Франциска не відкидати нікого, а допомагати, наскільки це можливо.
— Чи діяльність вашої Релігійної місії спрямована лише на членів громад Римо-Католицької Церкви?
— Переважно так, але не завжди. Тому що, скажімо, коли ми допомагаємо людям бездомним, на вулиці, то там насправді не так важливо, хто якого віросповідання чи етнічної приналежності; важливо, що людина в потребі, й саме це для нас є викликом — допомогти, не залишити таку людину поза увагою.
— Як пандемія вплинула на діяльність вашої доброчинної організації та в чому полягає допомога потребуючим у цей період?
— Пандемія вплинула так, як і на кожну організацію: трохи шокувала і трохи змусила нас побачити свої слабкі сторони, але водночас зміцнити ті сторони, які були сильними. Наприклад, коли багато організацій перестали годувати безпритульних у Києві та інших містах, перед нами постало питання, чи залишити людей на вулиці в такій ситуації «подвійної біди» — голоду й холоду, а крім того, пандемії, — чи все ж таки йти з допомогою. Перед цим у нас були програми, коли ми годували людей на вулиці раз на тиждень; тепер же ми, навпаки, збільшили допомогу і стали годувати їх щоденно. І ми помітили, що багато, наприклад, консульських чи посольських осередків, також інших благодійних організацій, включилися, і ми змогли об’єднати зусилля й збільшити програми. Між іншим, теж завдяки допомозі Папської служби милостинь нам вдалося отримати додаткові ресурси на те, щоб допомагати, не залишити людей у біді.
Крім того, що ми годували людей на вулиці, ми також допомагали людям, які перебували вдома під час під час пандемії чи перебігу хвороби: роздавали продуктові набори. Такі програми швидкого реагування відбулися в Києві, Харкові, Бердянську, Львові, Вінниці, на Закарпатті. Було охоплено понад 2000 людей тільки за першу хвилю карантину.
— Наприкінці листопада 2020 року Релігійна місія «Карітас-Спес Україна» провела ІІ Всеукраїнський суспільний форум на тему «Ідеї. Люди. Можливості». Цей захід відбувся в межах проєкту «Зміцнення місцевої самоорганізації та громадської активності в Україні». Розкажіть, будь ласка, про нього.
— Форум був підсумковим етапом проведення проєкту в межах співпраці з фондом «Реновабіс», який мав залучити активних членів суспільства до того, щоб реалізовувати локальні проєкти у громадах для активізації суспільства. Форум мав назву «Ідеї. Люди. Можливості» і спочатку планувався офлайн, але пізніше, в зв’язку з пандемією, ми були змушені переформатуватися на онлайн. У ньому взяло участь близько 600 глядачів із різних куточків України. Варто зазначити, що це були не лише католики, долучалися люди з різних організацій. Насправді було дуже цікаво, що це стало платформою, яка об’єднала партнерів, серед іншого — різних громадських організацій, для обговорення можливостей спільного розвитку, підтримки проєктів та розвитку громад. Також були залучені представники держави. Це насправді цікаво, що відкриваємо такий новий шлях: держава є нашим партнером у реалізації спільних проєктів. Ще були учасники, які брали участь в освітніх програмах — 20 проєктів; 10 із них отримали мікрогранди для реалізації цих проєктів у своїх громадах, своїх парафіяльних спільнотах. Це було дуже приємно.
— У чому полягає важливість співпраці між благодійними організаціями та державними структурами в контексті пострадянського суспільства?
— На мою думку, українське суспільство ще страждає на пострадянський синдром, тому дуже важливо, щоб і суспільство, і державні органи також показували, що ми як благодійна організація не можемо брати на себе функцію держави. Ми готові бути партнерами і рухатися спільно, готові бути підтримкою, Тим більше, оскільки «Карітас-Спес» — частина Католицької Церкви, яка показує Божу присутність, ми демонструємо, що можемо працювати над відновленням людської гідності, часто втраченої через досвід радянської спадщини.
— Яке місце відіграють миряни в місії «Карітас-Спес Україна»?
— Мені пригадуються слова, які сказав Папа Франциск під час Амазонського Синоду єпископів, що для того, щоб виконувати свою місію служіння, Церква має цінувати харизми мирян, завдяки яким виявляється обличчя Церкви, яка виходить назовні, долаючи клерикалізм. Це стимулює нас надавати більше повноважень мирянам. Інколи священник поєднує багато функцій. Мається на увазі, що служіння в парафії, служіння в «Карітас-Спес» змушує його ділити свої зусилля у різних напрямках. Натомість бачимо, що насправді миряни мають дуже потужний потенціал і в деяких справах можуть набагато краще реалізувати місію «Карітас-Спес», аніж священники, тому що розуміння мови сучасності у них набагато краще. Це насправді тішить, і навіть у нашій організації частина працівників римо-католики, частина греко-католики, є православні. Те, що нас єднає, — служіння Божому милосердю в усіх напрямках нашої діяльності. Наприклад, у Мукачівській дієцезії мирянин, дієцезіальний відповідальний «Карітас-Спес», прекрасно виконує служіння й ця дієцезія має досить розвинену мережеву структуру. Мені здається, що справа у формації, тобто служіння в «Карітас-Спес» — це не лише виконання праці, це передусім формація. Тому ми наполягаємо на тому, щоб раз на місяць у нас був день зосередження, коли ми на пів дня залишаємо робочі місця, йдемо до храму, запрошуємо священника з конференцією. Так само кожного дня о 12 годині молимося разом із Папою «Ангел Господній». І навіть працівники-некатолики все одно приєднуються, бо те, що нас єднає, — єдиний Господь і напрямок служіння.
— Католицька Церква дедалі більше уваги приділяє захисту неповнолітніх та вразливих дорослих. Відповідних заходів вжила також «Карітас-Спес Україна»?
— Як організації, яка також представляє Церкву, нам протягом цього року вдалося імплементувати багато заходів, що стосуються убезпечення, тобто щоб наші працівники, волонтери, а також бенеціфіари були захищені. Нам вдалося опрацювати механізм цього захисту, затвердити його Конференцією єпископів РКЦ в Україні, а також ми мали зустріч із Уповноваженим у справах дітей, який цікавився нашим досвідом і запросив нас до співпраці, щоб розвивати цей механізм, політику вбезпечення, також і в державних структурах. Це дуже приємно і це показує, що ми йдемо вперед і що в нас є брати, є чим ділитися з державою.
До програми убезпечення входить те, як ми як організація працюємо з людьми, що до нас звертаються, особливо з дітьми: що ми можемо робити, чого не можемо; що буде, якщо імовірний випадок трапився; як ми відреагуємо, хто приймає рішення. Тобто всі кроки конкретно описані й по суті вже втілені. Зараз, на цьому етапі, ми опрацьовуємо посадові інструкції, які включатимуть систему взаємодії, а також будемо інтегрувати з церковними політиками убезпечення, як є у нас в Римо-Католицькій Церкві, бо вони дуже часто перетинаються — наприклад, посаду дієцезіяльного директора «Карітас-Спес» займає священник, отже він, з одного боку, в структурі «Карітасу», а з іншого — в Католицькій Церкві, тому нам потрібно це інтегрувати, щоб ми могли спільно реагувати в тих чи інших випадках.
— У контексті Різдвяних свят — яке значення має служіння «Карітас-Спес»?
— Я в структурі «Карітас-Спес» нещодавно, несу це служіння близько року. Але від початку бачу, що загалом, навіть у церковному розумінні — в моєму священстві, — це виглядає як майстерня. Майстерня, де кожен трудиться над невеликою частинкою, яка пізніше становить цілість. А якщо йти ще далі, то це — частина всієї Церкви, яка несе служіння бідним, потребуючим, людям, які потребують у тій чи іншій формі Божого милосердя. Ми працюємо над тим, щоб відновити справжнє людське обличчя, обличчя, яке має образ Ісуса Христа. Попри те, що ми зараз дещо дезорієнтовані через пандемію, загрози у суспільстві, хочеться вірити, що на ці свята, під час Різдва, Господь дасть нам краплину надії — поглянути вперед, подивитися в майбутнє і сказати попри всі негаразди, які, можливо, потрібно було пережити, що ми в змозі об’єднати свої зусилля і рухатися вперед, щоб не втрачати надії, а йти шляхом Господа Ісуса Христа, до того, щоб Його зустріти, щоб Він нас притулив і допоміг нас підняти вгору.
фінансово.
Щиро дякуємо!
