Вирішально важливою, але часто недооціненою чи неправильно інтерпретованою частиною католицького соціального вчення є чітко окреслений меседж проти концентрації влади в суспільстві. Ця небезпечна агломерація може відбуватися в економічній, політичній і культурній сферах.
Найбільш здоровим суспільним прагненням католицьке соціальне вчення вважає широкий розподіл влади у громаді, щоб одна невелика група не пригнічувала решту людей і не заважала їм користуватися перевагами, на які вони мають право.
Найчіткіше ми можемо побачити це явище у сфері економіки. Якщо одній організації вдається монополізувати свій сегмент економіки — вона може довільно встановлювати ціни, наймати і звільняти робітників відповідно до своїх примх, виключати будь-яку конкуренцію, здатну запропонувати кращу продукцію і/або більшу заробітну плату для працівників тощо. Як сучасний приклад можна згадати Google, Facebook, Amazon та інші високотехнологічні конгломерати, що майже безумовно домінують у своїй галузі. Наріжним каменем католицького соціального вчення є справедливий розподіл благ у суспільстві. Зараз цього можна досягти шляхом прямого втручання держави, наприклад, через антимонопольне законодавство, вимоги до мінімального рівня заробітної плати, програми допомоги бідним, податкове законодавство тощо, але це також може відбуватися і більш опосередковано, через природні ритми ринку. В енцикліці Centesimus аnnus Йоан Павло ІІ зазначає: саме отримання прибутку може і повинне сигналізувати потенційним підприємцям про те, що в цьому сегменті можна заробляти гроші, у чому вони, відповідно, повинні брати участь. Суть така: розподіл багатства в суспільстві зазвичай робить економіку ефективнішою і справедливішою.
Окрім того, ми можемо побачити таку динаміку в політичній сфері. Якщо одна партія домінує над нацією, державою, містом чи громадою, — майже неминуче виникає корупція. Керівний конгломерат може нав’язати свою волю, змусити прийняти своє бачення та усунути потенційних опонентів і критиків. Цілком очевидно, що такий порядок існує в «бананових республіках», комуністичних диктатурах і тоталітарних теократіях, але це меншою мірою властиве також органам місцевого й державного управління інших країн.
Можливо, менш очевидний ніж у перших двох випадках, третій приклад небезпечної гіперконцентрації влади стосується культурної арени. В часи нацистської і радянської диктатур минулого століття прийнятними були лише певні види мистецтва, музики та літератури, і будь-яке відхилення від усталеної норми держава швидко придушувала. Сьогодні сувора мистецька цензура діє в багатьох ісламістських державах, а також у комуністичному Китаї. Але не варто вважати, ніби західний світ вільний від такого роду культурної монополії. Для цього досить подивитися на жорстку ліву ідеологію, що наявна майже в кожному голлівудському фільмі чи телепрограмі. Безумовно, це не жорстка державна цензура, однак насправді це — монополізація культурної влади, що фактично виключає альтернативне вираження понять добра, істини та краси. Можна також помітити, як ця культурна диктатура об’єднується з політичною та економічною владою, щоби зміцнити свою гегемонію. Католицьке соціальне вчення прагне, щоб цей тип влади також розповсюджувався якомога ширше, дозволяючи різноманіття художньої творчості на різних суспільних рівнях. Як нудно, коли прийнятним є лише один мистецький стиль або лише один тип мислення!
Великий католицький письменник Ґілберт Кіт Честертон гостро відчував небезпеку гіперконцентрації влади в суспільстві. Разом із письменником Гілером Беллоком та іншими він розробив економічно-політичну програму, відому як «дистрибутивізм», виводячи цю назву з католицького погляду на справедливий розподіл багатств (англ. just distribution of wealth). Як зазначив Дейл Альквіст, відомий коментатор Честертона, альтернативною назвою цієї програми може бути «локалізм», оскільки честертонівська доктрина підкреслює першочергову важливість локальних проявів політичної та економічної влади над будь-яким централізованим проектом. Якщо ви хочете побачити яскравий приклад дистрибутивізму, прочитайте «Володаря Перснів» Толкіна, звертаючи особливу увагу на спосіб життя гобітів у Ширі та його відмінність від політичних і економічних домовленостей у Мордорі.
Сподіваюся, принаймні відносно зрозуміло, що цей унікальний католицький підхід накладає обмеження як на крайніх лівих, так і на крайніх правих. Католицька соціальна доктрина не захищає ні тотальний державницький контроль, ні абсолютну особисту свободу. Вона має за умовний ідеал широкий і справедливий розподіл економічної та політичної влади.
фінансово.
Щиро дякуємо!
