Ще до того, як Дж. Р. Р. Толкін написав свої шедеври «Гобіт», «Володар Перснів» та «Сильмариліон», папи володіли літньою резиденцією у Кастель Ґандольфо.
Ґандольф та інші похідні від нього варіанти (Ґондульф, Кундольф, Ґондульфус, Ґундольфо, Ґундульф, Ґандальф) — це германське ім’я, що походить від поєднання слів gund («битва») та wulf («вовк»). Але який зв’язок між творами Толкіна та цим палацом? Його можна відшукати в особі блаженного Ґандольфа з Бінаско.
Блаженний Ґандольф був монахом-францисканцем XIII століття, що носив сірий габіт, як і його духовний батько й наставник Франциск Ассізький. Не треба бути супертеологом ватиканського рівня, щоб припустити, що хтось із сучасників міг називати його «Ґендальфом, сірим братом».
Що це означає?
Персонаж Дж. Р. Р. Толкіна був відомий як Ґендальф Сірий. Він належав до раси маярів, надприродних істот, яких Толкін називав «ангелами». Ці істоти були сотворені Еа (тобто Богом) до початку часів, і він часто відправляв їх на божественні місії. Таким чином, вони справді є аналогами юдеохристиянських ангелів. Згідно з легендаріумом Толкіна, слово «маяр» походить від ельфійського слова, що означає «чудовий, захопливий». Святий Франциск Ассізький був також відомий як «серафічний отець» та Alter Cristus («інший Христос»). Більшість людей могли б назвати його як чудовим, так і захопливим.
Блаженний Ґандольф народився в багатій родині в італійському містечку Бінаско (Ломбардія). Залишивши суєту матеріального світу, він присвятив себе молитві, покуті та піклуванню про бідних. Не дивно, що його привабив орден святого Франциска, до якого він незабаром попросив його прийняти.
Значну частину свого служіння він провів на Сицилії, де здобув велику популярність у вірян. Тричі на тиждень він суворо постив, обмежуючись у ці дні лише хлібом та водою. Єдиною його одежею була груба волосяниця. Він проводив ночі в молитві й часто мав екстатичні духовні видіння.
Він ненавидів усі похвали на свою адресу і відкидав будь-яке захоплення, скероване на його особу. Через це він та його співбрат Паскаль випросили для себе дозвіл жити як відлюдники, щоб уникнути спокус марнославства й гордині.
Прямуючи до гір Петралії, брати зупинилися в сицилійському місті Поліцці. Вірні попрохали їх залишитися, щоби проповідувати під час Великого Посту, на що вони погодилися. Ґандольф говорив із великим завзяттям та натхненням, і навернув до віри багатьох грішників. Він навчав їх справжньої відданості Богові й важливості прагнення до чеснот. На жаль, брат Паскаль через кілька днів захворів і втратив голос, що зробило для нього неможливим приступити до Таїнства Сповіді.
Він залишався німим протягом п’яти днів, поступово слабшаючи і намагаючись розповісти про свої гріхи за допомогою пантоміми. Коли Паскаль уже перебував на порозі смерті, Ґандольф попросив Бога дати йому дар розуміння свого співбрата, щоби той міг ґрунтовно сповідатися. У той самий момент мова повернулася до Паскаля, і він сказав Ґандольфу: «Я дякую Богу і тобі, мій отче, бо завдяки твоєму заступництву мене було врятовано від пекла. З необережності я залишив невизнаними певні свої гріхи, за які диявол збирався схопитися, і він потягнув би мене до пекла, якби не твоя ласкава допомога». Посповідавшись Ґандольфу, брат Паскаль помер у повній благодаті Божій.
1260 року, у Велику Середу на Страсному тижні, Ґандольф проповідував у одній із церков Поліцці, коли раптом отримав божественне одкровення. Він сказав зібраним навколо нього вірянам, що помре протягом найближчих кількох днів. Знання дня та часу своєї смерті саме по собі є благодаттю, якою Бог обдаровує деяких людей, що підтверджує його святість.
Після цього Ґандольф раптово захворів. Він лежав у шпиталі святого Миколая і молився, чекаючи на свою смерть. У Велику Суботу він сказав присутнім сестрам-монахиням, що помре ще до світанку. І щойно душа його відійшла до Бога, як дзвони усіх церков у Поліцці раптом почали дзвонити самі по собі. Ті, хто був присутній у хвилини смерті Ґандольфа, стверджували, що солодкий запах святості наповнив приміщення шпиталю і не розвіювався протягом двох тижнів. Всі мешканці Поліцці оплакували його, а згодом повідомляли про численні чудеса, що ставалися на його могилі та через його заступництво.
Шістдесят років потому віряни Поліцці захотіли перенести останки Ґандольфа на більш достойне місце. На той час мешканці міста вже забули точне місце його скромного поховання, що спонукало їх молитися до Бога, щоб Він допоміг їм знайти могилу монаха, — і місце його останнього спочинку чудесним чином відкрилося деяким людям. Коли тіло оглянули, виявилося, що воно залишилося нетлінним, а ті, хто згодом відвідував нову могилу Ґандольфа, отримували численні Божі благодаті.
Повернімося до величного палацу Кастель Ґандольфо, розташованого за 40 хвилин їзди потягом від Рима. Хоч непрямим чином, але його назва пов’язана з постаттю блаженного Ґандольфа.
Папа Пій ІІ у своєму коментарі 1462 року згадував, що назву (латинською вона звучала як Gandulfi Sabinorum) палац отримав на честь Ґандольфо Савеллі — дворянина з багатого та могутнього римського аристократичного роду, який піднявся до влади і зрештою дав світові двох пап (Гонорія ІІІ та Гонорія IV). Савеллі народився незабаром після смерті блаженного Ґандольфа і в хрещенні отримав ім’я на його честь.
Зрештою, родина Савеллі збідніла, і їхній палац було продано за 150000 скудо — ціну, вдвічі меншу від його справжньої вартості. Він перейшов у власність Церкви у 1596 році. У XVII столітті архітектор Карло Мадерна спроектував папську резиденцію для папи Урбана VIII, а пізніше папа Пій ХІ добудував Папський палац та прилеглу до нього віллу Барбаріні.
Цікаво, що в Кастель Ґандольфо досі розташована Ватиканська обсерваторія, яка символічно пов’язує це місце з небом. Із 1930-х років розміщений там телескоп уже не міг ефективно працювати через велику кількість світла, випромінюваного Римом, та забруднення повітря. Нині обсерваторія дистанційно користується телескопом, розташованим у Міжнародній обсерваторії Маунт-Ґрем у США.
Наприкінці ХІХ століття Ватиканська обсерваторія була частиною міжнародної ініціативи зі створення першої фотографічної карти зоряного неба, що визначала позицію кожної видимої зірки. В каталогізації зірок допомагали чотири італійські монахині з конгрегації Сестер Пресвятої Діви Марії.
До 1961 року обсерваторія створила Ватиканську дослідницьку групу з офісами в Університеті Арізони. 1993 року було завершено будівництво 71-дюймового Ватиканського телескопа передових технологій, що встановлений на горі Ґрем в Арізоні.
Я визнаю, що вся ця історія та наведені у ній взаємозв’язки виглядають дещо заплутаними. Але ми, католики, приймаємо те, що нам дають. Цікаво також, що Толкін установив 25 березня — свято Благовіщення — як дату, коли Саурон було подоланий у битві при Мордорі, де бився сам Ґендальф. А за дев’ять днів, 3 квітня, відзначається спомин самого блаженного Ґандольфа, сірого брата.
Якщо ти віриш у Бога, для тебе не буває випадковостей.
Переклад CREDO за: National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
