Попільна Середа розпочинає період Великого Посту. Закінчується карнавал і розпочинається кількатижневе приготування до Великодня.
Багато людей у цей день ідуть на Святу Месу, де, за традицією, схиляють голови, щоб їх посипали попелом. Чи цього дня вірні мають обов’язок участі в Євхаристії? Ні, церковне право цього не велить.
Однак до храму піти варто. Ось кілька причин.
1.Любов
Насамперед — із любові! Участь у кожній Святій Месі — це участь у неосяжній тайні любові. Тут уприсутнюється голгофська жертва Христа. Під час Святої Меси ми — свідки того, як Бог нас полюбив, не тільки віддаючи за нас життя, але й залишаючи нам Пресвяті Дари, в яких ми можемо поклонятися Божому Тілу і споживати його. Євхаристійна літургія — це простір, де ми пізнаємо Божу любов і де ми найдосконаліше можемо на цю любов відповісти, включаючись у цю Жертву.
2.Свідчення
Беручи участь у літургії Святої Меси, ми даємо свідчення про свою віру та будуємо спільноту грішників, які визнають свою слабкість і бажають черпати сили з хреста Ісусового.
В одних країнах попелом посипають голови, в інших ставлять ним хрестика на чолі. Позначені так християни виходять із храму і кожен може побачити, що вони постановили навернутися і вірити в Євангеліє, як каже одна з формул при посипанні попелом.
3.Навернення
Великий Піст — це час інтенсивного перегляду своїх стосунків із Богом. Літургія конкретно показує нам наш стан: ми — порох, попіл, ми слабкі й грішні. Стати в покорі і прийняти цю правду про себе дозволяє відкритися на благодать, а Великий Піст — це особливий час благодаті.
4.Ритуал
Антропологи та релігієзнавці вказують на обов’язкову для людини участь у ритуалах. Це важливо для особистого розвитку, культури та зрілої релігійності. Тут нема місця на аналіз теорії, наприклад, Роя Раппапорта; я вкажу тільки на одне просте питання: сутність і краса.
Ритуали становлять вираження релігійно-культурної безперервності і вони просто-напросто красиві. Погляньмо хоч би на це посипання голів попелом. Символіка скороминущості, того, що ми люди світу (з пороху земного), що ми не самодостатні, потребуємо когось, хто нас обмиє.
І усвідомлення безперервності — не тільки того, що цілі покоління до мене брали участь у цьому ритуалі (вже у стародавньому Ізраїлі!), але й ближче: це попіл зі спалених верб із Вербної неділі. Тут маємо простий, хоч і тяжкий іспит сумління: як минулорічне переживання Великого Посту і Тридення вплинуло на мій розвиток, на мої стосунки з Богом і людьми?
5.Приготування до Великодня
Великодні свята — найважливіші для християнина. Саме тому їм передує такий тривалий період приготування, час утримання від розваг. Час, коли рекомендуються піст, молитва і милостиня.
Те, як ми переживаємо Пасхальне Тридення, насправді є лакмусовим папірцем нашого християнства. Тому варто вже від самого початку Великого Посту, від посипання голови попелом, забратися до порядного приготування. І найкраща допомога в цьому — літургія.
6.Піст
Церква не накладає обов’язку участі у Святій Месі в Попільну Середу, однак усі, кому вже сповнилося 14, зобов’язані утриматися від споживання м’яса, а всі віруючі віком від 18 до 60 років життя зобов’язані до кількісного посту (три прийоми їжі на день, і тільки один раз — досита).
У християнстві піст це не «якийсь вид дієти». Піст має відкривати нас на потреба тих, хто часто не має що їсти (тому одна з найважливіших великопісних практик — це милостиня). Піст має насамперед вказати нам на те, що потреби нашого тіла — не єдині, які ми маємо. Що «не самим хлібом живе людина» (Мт 4,4), що її душа прагне Бога, Бога живого (Пс 42,3).
У цьогорічному Посланні на Великий Піст Папа Франциск написав: «Постити, тобто навчитися змінювати наше ставлення до інших і до створіння: від спокуси “пожерти” все, щоб нагодувати свою ненаситність, до здатності страждати задля любові, що може наповнити порожнечу нашого серця. Молитися, щоби вміти зректися ідолопоклонства й самодостатності нашого “я” та визнати себе тими, хто потребує Господа та Його милосердя. Давати милостиню, щоб вирватися з безглуздя жити й нагромаджувати для себе самих в ілюзії забезпечити собі майбутнє, яке нам не належить».
Переклад CREDO за матеріалами: Давид Ґосподарек, Aleteia