Йти шляхом радості

Радість і щастя — швидкоплинні, і багато хто з дітей Божих не може насолоджуватися ними. 

Щоденна боротьба, пов’язана з людськими слабкостями, хворобами, бідністю, відсутністю любові та смутком стає постійною, переборюючи справжню повноту радості. 

Чи може справжня радість подолати всі страхи та біль життя попри те, що воно наповнене несправедливістю і стражданнями?

Щастя — це приємне почуття, викликане переконанням у тому, що життя на цей момент проходить добре. Це — реакція на обставини, такі як перемога улюбленої команди, смачна їжа, цікава книга, успіх та процвітання — свої власні або чиїсь, кого ми любимо і про кого піклуємося, навіть якщо це незнайома людина. Це — задоволення, дія якого обмежена. Це — емоція. Чи смуток і меланхолія, нудьга і порожнеча протилежні щастю?  

Радість

Радість — потужна, прониклива і пристрасна, вона проникає глибоко у душу і серце. Це стан, викликаний роботою розуму та зростанням душі. Її інтенсивність пов’язана з мудрістю, вмінням приймати як хороші, так і погані життєві обставини, визнавати щось, що виходить за межі звичних обставин, чудове воно чи жахливе. Святий Максиміліан Кольбе — чудовий приклад того, що радість не залежить від обставин. Він був в’язнем концтабору Аушвіц, що добровільно зайняв місце іншого приреченого на смерть в’язня, опинився у підземній камері і помирав від голоду. Святий Максиміліан прожив два тижні без їжі та води. Він загинув останнім, внаслідок страти через смертельну ін’єкцію.

Американський проповідник Генрі Ворд Бічер писав: «Існують радощі, що прагнуть належати нам. Бог посилає нам десятки тисяч істин, що з’являються поміж нами як птахи, шукаючи входу. Але ми зачиняємо двері перед ними, тому вони нічого нам не приносять — лише сидять на даху і співають, а потім відлітають геть».

Радість — це більше, ніж просто щастя. Це те, чого нам варто прагнути, що варто шукати і здобувати завдяки дисципліні, вірі, духовності, освіті та наставництву. Чим краще людина досягає вищезазначеного, тим глибшою і тривалішою буде її радість.

Чи порожнеча та депресія протилежні радості? Чи може людина усвідомити відсутність радості у світовій масі відволікаючих факторів, ілюзій, болю, хвороб і травм? Чи може відсутність радості спонукати шукати її у світі, зосередженому на фізичних задоволеннях? Чи здатна людина самотужки розвивати істинну радість душі?

Радість — це гармонія між нашими діями та цінностями. Вона турботлива, добра і співчутлива. Я вважаю, що радість — це те, чим необхідно ділитися з іншими. Добро, яким не діляться, перетворюється на гріх занедбання і нехтування. Радісна людина у всьому бачить Божу любов. Про це говорить Святе Письмо, а також і священні тексти інших релігій. Віра приносить радість, а радістю потрібно ділитись. Чи можна її вважати моральним імперативом для кожної конкретної людини?

Віра, Надія, Любов

Радість — це єднання віри, надії та любові; це відгук душі на чудесне відкриття, від малого до великого: пташка, перша весняна квітка, новонароджена дитина. Це відчуття повноти, яке дає нам зрозуміти: нам нічого не потрібно від життя, окрім предметів першої необхідності; це — глибока духовність, що приходить попри всі життєві труднощі та слабкості.  Радість — це очікування Таємниці, усвідомлення того, що ми є частиною чогось великого.

Катехизм навчає нас: «Плодами любові є радість, мир і милосердя; любов вимагає доброчинності і братньої настанови; вона є доброзичливою; викликає взаємність; залишається безкорисливою і щедрою; вона є дружбою і співпричастям» (ККЦ, 1829).

Ренді Гайн, католицький письменник і публіцист, запропонував наступні «Шість кроків до католицької радості»:

— Віддайтеся на милість Христа. Скажіть собі: я не можу зробити цього сам, а тому потребую Його допомоги. Тому я рухатимусь повільно, відповідно до власних обмежень, намагаючись не зазирати за межі сьогодення, крізь світ, сфокусований лише на завтрашньому дні.  

— Звертайтеся до примирення якнайчастіше. Робіть частий і детальний іспит совісті. Приймайте Таїнство єлеопомазання, коли хворієте. Помиріться з собою самим, з членами вашої родини і пізнайте себе.

— Будьте вдячні за благословення, які отримуєте. Так, ви намагаєтесь це робити, але думки зникають із голови миттєво, і ваш розум залишається переповненим болем, самотністю і темрявою. Тому вам потрібні постійні духовні роздуми, читання та духовне керівництво. І не забувайте про почуття гумору.

— Не тримайтеся осторонь католицької спільноти. Насолоджуйтеся нею. У великій громаді є свій затишок. Церква — це не усамітнений острів, а спільнота з єдиним духом співпраці.

— У своїх думках завжди починайте з кінця. Ваша мета — Небо, і тому потрібно жити тим життям, яке веде до нього. Спробуйте побачити кінець цієї таємниці, вийшовши за межі фізичного та психологічного бачення, за бетоном і сталлю рукотворного, за темрявою вулиць та вечірніми вогнями, що затьмарюють нескінченне сяйво зірок. За межі осуду. За межі ненависті.

Ці пропозиції — чудовий план, що допоможе вам жити у радості. Однак головне — це довіра до Бога.

Переклад CREDO за: Glenn Slaby, Catholic Stand