Паломництво родин Кам’янець-Подільської дієцезії, яке в минулі роки зазвичай відбувалось у Летичеві, 9 травня нинішнього року — Року св. Йосифа — відбулося в санктуарії, що присвячений Обручнику Діви Марії, у Гнівані.
У паломництві взяли участь 141 доросла людина і 60 дітей із різних парафій дієцезії. Його гасло: «Святий Йосиф — покровитель батьківства» підкреслило значення для сучасних родин як заступництва, так і прикладу св.Йосифа.
«Дякувати Богу і заступництву св. Йосифа, — сказав для CREDO о. Ростислав Грабовський, який відповідав за організацію та проведення заходу, — що ми, попри всі проблеми й карантинні обмеження, змогли провести це паломництво сімей до санктуарію св. Йосифа. Господь Бог допоміг нам, і зараз ми молимося, щоб були добрі плоди цієї зустрічі. Радіємо, що можуть відбуватися такі заходи, і далі, згідно з Божою волею, плануємо їх проводити».
Про значення прикладу Обручника Пресвятої Діви та Опікуна Дитини Ісуса говорив у своїй проповіді під час очолюваної ним Святої Меси голова Комісії у справах сімей при Конференції єпископів РКЦ, єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович. Виходячи з Євангелія цього дня (Йн 15, 9-17), Його Преосвященство показав, що слова Ісуса: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас і настановив вас, щоб ви йшли та плід приносили, і щоби плід ваш залишався, аби те, що тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, Він вам дав» — добре ілюструє приклад св. Йосифа, який отримав те, чого просив у Бога.
Знаками того, що Бог покликав Йосифа, за словами владики Радослава, було те, що він жив у Назареті, де жила Марія, а також що Бог дав йому почуття до Марії. «Це було знаком його покликання, місії, яку Бог доручив йому. Почуття, яке Бог вклав у його серце, — так як і ви отримали ваше покликання також через почуття. Але потім було випробування почуття: справжнє воно чи несправжнє. В той момент, коли Марія стала вагітною, Йосиф не знав, як це сталося, і міг мати дуже різні думки. Дуже легко було засуджувати Марію; але він цього не робив. Не розумів, що відбувається, — але не засуджував. Думаю, що його силою, тим, що дало йому таке розуміння цієї дійсності, цієї складної ситуації, була любов і віра. Любов до Марії та віра».
Цей приклад, продовжив Його Преосвященство, «відкриває нам, яким величезним даром є віра». Віра, яка дає змогу «бачити ситуацію так, як Бог її бачить. Як вирішити складні ситуації, які ми маємо? Коли є віра — знайдеш рішення. Якщо не маєш віри — зробиш по-своєму. Тому так важливо просити про дар віри. Про дар любові, дар віри св. Йосифа, який жив цією вірою.
Потім він отримує пояснення того, що сталося, і виказує слухняність. Робить те, що Бог йому сказав. Потім — подорож у Віфлеєм із вагітною Марією. І він поруч. Потім — втеча до Єгипту. І він також поруч. І робить усе, що треба. […] Він має свою місію, своє завдання. Як і кожний — має свою місію і своє завдання. Завдяки вірі він це розпізнає. Можемо уявити його життя в Назареті. Це його покликання: бути поруч, не залишати Марію та Ісуса. І навчатися любові. І те, що поруч був Ісус, напевно допомагало йому любити. Також він навчався любові, дивлячись на Марію, на те, як Вона любить Ісуса і любить його самого. І також, я думаю, Ісус навчався любити, дивлячись на Йосифа, на те, як він ставиться до Нього. Марія теж навчалася любові. Сьогодні ми тут, у Гнівані, в санктуарії св. Йосифа. А ми говоримо, що є такий «святий трикутник»: Пресвята Діва Марії в Тиврові й Ісус Браїлівський у Браїлові. Відвідуючи ці місця, можна вчитися любові від Ісуса, від Марії, від Йосифа. Вони взаємно навчалися любові, як і ви у ваших сім’ях взаємно навчаєтесь любові…»
Закінчуючи проповідь владика поділився «рецептом щастя»: «Тут немає багато людей похилого віку, але скажу таке: з віком людина почувається нещасливою, бо втрачає сили і не може робити багато речей, які робила раніше. Але є одне, що може робити більше і більше: любити. І це Бог хоче нам дати. Якщо твоє життя, всі ті маленькі речі, які ти робиш щодня, будуть наповнені любов’ю, — ти будеш дуже і дуже щасливим».
Учасники паломництва, зібрані на літургії, звернулись до Небесного Отця з молитвами за Церкву, щоб вона несла всьому світові любов і Христовий мир; за країни, де Церква терпить переслідування; за Церкву в Україні, щоб вона стала основою відбудови моральності суспільства; за Європу, щоб вона наново відродилася у вірі в Ісуса Христа; за сім’ї, щоб вони наслідували чесноти Святого Сімейства та неустанно втішалися його заступництвом; за померлих, щоб Господь очистив їх від усіх гріхів і прийняв до свого Царства, та за всіх учасників паломництва, щоб вони своїми молитвами будували Церкву у своїх сім’ях.
Після Коронки до Божого Милосердя перед учасниками паломництва з конференцією виступив ректор вищої духовної семінарії в Городку о.Віктор Білоус. За словами о. Ростислава Грабовського, організатора паломництва, ця конференція відкриває, що з прикладу св.Йосифа кожен голова родини може почерпнути для батьківства.
«Кажуть, що сім’я — це мала семінарія, — сказав, розпочинаючи виступ, о. Віктор. — Тому я звертаюся до “ректорів”, тобто — до чоловіків, і до “духівників” — до матерів. Ми — колеги в нашій місії служіння дітям. Дай Боже, щоб ми з вами чим більше співпрацювали, щоб у вас були нормальні діти, а в мене були нормальні семінаристи. Хоча діти — не наші, 1 семінаристи — теж не мої: всі ми належимо Богу».
«Якщо поглянемо на життя св. Йосифа, — продовжив священник, — то можемо сказати, що Бог доручив йому найцінніші скарби, які мав. Що ціннішого мав Бог від свого Сина, Ісуса Христа? Це найцінніший скарб. І другий скарб — Марія, яка стала Матір’ю Його Сина тут, на землі. Бог доручив св.Йосифу Марію та Ісуса. І тут я бачу дуже велику подібність до сім’ї. Що Бог доручає сім’ї, які скарби, які цінності? Любов і життя. Адже мета подружжя — це любов і життя, які взаємно переплітаються. Можна сказати: це дві рейки, якими їде потяг подружнього життя. Якщо двоє людей сходяться разом у подружжі, їхньою метою є любов, яка дає життя, і життя, яке народжується з любові. Такі скарби отримав св.Йосиф: Марію як персоніфікацію любові, й Ісуса як уособлення життя. Саме тому можемо говорити: святий Йосиф — покровитель батьківства. І дуже добре, що ви сюди приїхали, щоби тут просити його покровительства для ваших сімей і надихатися його прикладом справжнього батьківства».
Щоб показати, як св.Йосиф здійснив своє покликання, о.Віктор використав заклики з Літанії до св.Йосифа. «Перший заклик, який ілюструє ставлення Йосифа до Марії: Обручнику Богородиці. Слова “обручницька любов, обручницькі стосунки, означають не тільки нерозривність і цілісність. Обручницька любов — це безкорисливий дар. Слово Боже нам говорить, що на момент, коли архангел благовістив Марії, вона була заручена з Йосифом. Ми також знаємо, що Марія присвятила Богу все своє життя. Отже, Марія сказала Йосифові “так” раніше, ніж сказала “так” архангелу. І тут питання: що ж це був за чоловік, св.Йосиф, що Марія довірила йому свій секрет посвяти Богу? Обручницькі відносини — не тільки побутові. Марія і Йосиф вийшли на рівень спілкування сердець і на рівень духовності. Якщо Марія змогла довірити свій секрет Йосифові — це значить, що він був людиною довіри. Отже, обручницька любов ґрунтується на довірі. Це — основа відносин. І якщо Йосиф зрозумів і прийняв посвяту Марії — він відкрив Її духовну красу. І тут міститься вказівка для нас: шукати і постійно знаходити духовну красу одне одного».
«Коли ж Марії явився ангел, — продовжив о.Віктор, — Вона не сказала про це Йосифові. І тут є шанс для чоловіків бути чоловіками: Марія вірила, що Йосиф “розрулить” цю ситуацію, що він дасть собі раду. Це, знову ж таки, вказівка: для чоловіків — уміти розібратися, для жінок — не нав’язувати постійно чоловікові своїх думок, як має бути, а взяти приклад із Марії та дати можливість чоловікові проявити ініціативу й показати свою чоловічість, узяти відповідальність.
Другий заклик Літанії — Йосифе найрозсудливіший — показує, що Йосиф зумів це зробити. Чому він вирішив віддалити Марію? Не тому, що в чомусь підозрював, а — як стверджують багато коментаторів — тому що розумів, що з Марією відбувається щось чудесне, щось божественне. І Йосиф, не бажаючи перешкодити Божому діянню, вирішив віддалитися. Тут є багато мудрості для нас і для кожної сім’ї: коли приходять кризові ситуації, коли відбувається щось, чого ми не можемо зрозуміти, — дуже важливо трішечки відійти вбік, подивитись на це якби збоку, заспокоїтись, і тоді прийде момент, коли ми побачимо, що треба зробити. Тобто: дати місце Богу. Йосиф тому найрозсудливіший, що він зумів це зробити. Він дав Богові місце в своєму житті, і Бог зробив так, що він мав і жінку, і дитину. В цьому суть справжньої, жертовної любові.
Третій заклик — Йосифе найвірніший — разом із двома першими показує велич особистості св. Йосифа, його святість».
Завершуючи першу частину своєї конференції о.Віктор прочитав вірш Ліни Костенко «Будьте взаємно красивими» і побажав, щоби св.Йосиф «був окрасою нашого сімейного життя». У другій же частині, присвяченій другому «скарбу», другій меті подружжя, що нею є життя, отець ректор сказав: батьківство св.Йосифа, якого ми в Літанії називаємо Годувальником Божого Сина, «унікальне саме в тому, що він, не бувши біологічним батьком Ісуса, прийняв дар життя від Бога. Його батьківство показує, що наше батьківство — це дар від Бога. Але прийняти життя замало, адже йдеться і про виховання. […] Ісуса часто називали Сином Теслі. Отже, як Його виховував Йосиф? Працею. Праця дуже допомагає у вихованні, й було би добре, щоб ми знаходили конкретну працю, яка б допомагала у вихованні наших дітей. У Літанії ми недарма називаємо Йосифа Прикладом трудівників. Ще один заклик: Дбайливий оборонцю Христа. Він підкреслює роль батька як оборонця. Ми повинні цікавитись не тільки тим, де наші діти знаходяться фізично, але й де вони знаходяться, так би мовити, «екзистенційно», життєво, де їхні мрії, де їхні вподобання, в яких вони перебувають середовищах, у яких групах в інтернеті. Це повинно нас цікавити.
Ще один заклик: Грозо пекельних духів. Дуже цікаво, що отці Церкви вказують, що подружжя Йосифа і Марії було прикриттям для Ісуса. Диявол не здогадувався, що на землі є Син Божий, і не чіпав Його аж до моменту Хрещення Ісуса, коли відкрились небеса і почувся голос: “Це є Син Мій Улюблений, якого Я вподобав” (Мт 3,17), після чого Ісус пішов у пустелю і диявол почав Його спокушувати. Але весь період дитинства, життя в Назареті немає свідчення про те, що Ісус мав якісь спокуси. Чому? Тому, що було дуже круте прикриття: подружжя Йосифа і Марії. Сім’я є прикриттям для дитини. А там, де доброго батьківства немає, пекельні духи буквально залітають всередину і нищать особистість дитини».
На закінчення о. Віктор прочитав один із листів Василя Стуса, написаних із заслання синові Дмитру. Поет навчає сина бути самостійним і самому робити вибір, не поступатися своєю волею перед обставинами.
Свідченням дії Бога в житті їхніх сімей поділилися з учасниками паломництва п. Едуард Войцехівський із Кам’янця-Подільського і подружжя Руслана й Лариси Кравців із Вінниці.
Пан Едуард, батько п’ятьох дітей, вихований у вірі своїми батьками, розповів, яку роль відіграв у його житті приклад його дідуся і бабусі, задіяних у русі «Домашня Церква». «Дивлячись на те, як вони жили, як спільно молилися, спільно подорожували, дивлячись на те, як на родинні свята з усіх куточків країни і з-за кордону з’їжджалась уся сім’я — а в них було семеро дітей, — я ще в дитинстві усвідомлював яка це благодать. Я бачив цю неймовірну атмосферу і хотів, щоби в мене теж було щось подібне. І ще в дитинстві в мене з’явилась мрія мати як мінімум п’ятьох дітей. Цей мінімум я вже виконав, а максимум — подивимось, яким буде», — сказав п.Едуард.
Він розповів, яке значення для його сім’ї мала участь у «Домашній Церкві», особливо реколекцій, які, за його словами, стали фундаментом їхнього сімейного життя. Цікавим був і досвід спільних молитов їхньої сім’ї, коли діти у своїх молитвах, крім прохань про закінчення війни і пандемії, висловлюють те, що вони найбільш емоційно пережили за минулий день.
Руслан Кравець роповів, як йому в житті допомагає «Рух Назаретанських Родин», де дорога до святості проходить через прості, буденні справи. Особливо цю допомогу він відчув, коли місяць тому внаслідок коронавірусної хвороби помер його батько і йому довелося стати «не тільки головою сім’ї, а головою сімейного роду».
«Я впевнений, — сказав пан Руслан, — що в команді св.Йосифа з’явився ще один учасник. Це — мій батько. А згадуючи, як змінилось його життя за останні 10-15 років, я щиро кажу: хочу щоб у нас із Ларисою було так само. Як “голова роду”, я вже встиг зрозуміти: я несу відповідальність за все, що відбувається в родині».
«Коли ми переживали дуже серйозну кризу, — розповіла його дружина п.Лариса, — я дуже багато молилась за навернення мого чоловіка. Але наші “заморожені конфлікти” почали вирішуватись, коли я почала молитися за своє навернення. А ще хочу поділитись ось чим: мені стало набагато легше бути слухняною своєму чоловікові, коли я усвідомила, що для нього Бог на першому місці. Через мого чоловіка Бог дає мені можливість відчути, що Він мене любить». Пан Руслан повторив свідчення про заступництво св.Йосифа у вирішенні житлового питання, яким він ділився під час паломництва чоловіків 1 травня.
Зустріч завершилась молитвою Літанії до св.Йосифа і Актом віддання родин св.Йосифу. Уділивши благословення, Його Преосвященство Радослав Змітрович побажав учасникам повертатися до дому щасливими та передати «мир і радість цієї зустрічі своїм рідним».
«Хочу передусім, — сказав для CREDO владика Радослав, — подякувати Богу за те, що наш єпископ-ординарій, Леон Дубравський, мав натхнення і підтримав як паломництво чоловіків, що відбулося тиждень тому, так і сьогоднішнє паломництво сімей. Бачимо — час непростий: епідемія, трошки страху, картопля, проводи і так далі; але зібралося чимало людей, ми почули прекрасні свідчення, була спільна молитва. Ті, хто брали участь, думаю, повертаються з Духом». Його Преосвященством подякував тим, хто єднався з учасниками заходу за допомогою трансляції й висловив сподівання, що для них почута конференція та свідчення були дуже корисними і надихали їх до кращого життя, даючи надію, що і в непростих умовах можна жити, перемагати страх і робити те, що можливе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
