Поява дітей упорядковує цінності. Чоловіки переконуються, що сім’я має для них найбільше значення і дає їм найвище задоволення та почуття щастя.
Чоловік-батько: нова самоідентифікація
Разом із приходом на світ немовляти, ба навіть раніше — разом з новиною про вагітність жінки, чоловік стає батьком. Прийняття нової ролі, однак, не відбувається за один день. Це складний і багаторівневий процес, пов’язаний із шерегом емоційних та психологічних змін.
Чоловікові потрібно немовби заново віднайти свою сутність. Разом із появою дитини в ньому оживають свідомі й неусвідомлені фантазії його раннього дитинства, активуються нерозв’язані внутрішні конфлікти. Це може бути пов’язане з певною дозою страждань і болю. Однак цей процес є неймовірною нагодою для розвитку нових аспектів особистості, відмінного від того, що досі, способу функціонування у світі.
Чого нас вчить буття батьком?
Про те, що переживають чоловіки у процесі ставання батьками, вони говорять самі. Я запитала кільканадцять знайомих татусів? «Чого ви навчилися, ставши батьками?» Відповідали переважно батьки малих дітей, однак серед них знайшовся також і тато дорослих дітей і один духовний отець.
Більшість із них згадували навчення відповідальності. Інколи їх пригнічувало уявлення величезного впливу, який вони мають на конкретні життя, як і на життя наступних поколінь, бо ж у їхніх дітей будуть свої діти, а отже, вони перекажуть отримані взірці наступному поколінню.
Татусі усвідомлюють, що їхня позиція має велике значення, а беручи до уваги беззахисність і залежність їхніх дітей, вони особливо болісно переживають наслідки своїх батьківських невдач. Писали мені про те, що набагато легше зносити, коли образиш дружину, ніж коли скривдив свою дитину. Це стосується навіть таких дрібних «поразок», як спарені сіднички немовляти, якому забули вчасно поміняти памперс. З іншого боку, почуття відповідальності мотивує їх якнайліпше виконувати свою роль.
Отримані відповіді показували, що батьківство — це наука буття для іншої людини, «спалювання» себе заради потреб своєї сім’ї. Більшість татусів відкривають, що можна жити без достатньої кількості сну, відповідного часу на їжу чи відпочинок. Попри те, вони стверджують, що батьківство дає їм більше радості, ніж головного болю, а жертовність щонайменше не означає недбання про себе. Вони усвідомлюють, що їхній добрий стан має велике значення для сім’ї.
Що цікаво: чоловіки, стаючи батьками, вчаться програвати. Вони часто програють самим собі, своєму егоїзму, бракові терпеливості, розуміння чи ніжності. Програють своїм ідеалізованим концепціям виховання, які не працюють. Програють своїм дітям, коли ті взагалі не слухаються і чинять усупереч їхнім очікуванням.
Через досвід різних поразок татусі вчаться покори і того, як давали собі раду з безсиллям, припиненням контролю, терпимості до незнання й непевності, покидання раніше укладеного плану. Пізнаючи свою слабкість, вони позбуваються пихи й зарозумілості. Вчаться терпеливості не тільки до своїх дітей, але також і до самих себе.
Чоловіки ще говорили про науку «відкриватися», не бути закритими для своїх дітей, тобто показування, що ти буваєш слабкий, і не приховування цього. Вони стають гуманнішими і переконуються, що грати мачо — не спрацьовує. Вміння визнати помилку — ось у чому справжня сила. Окрім того, діти вчать їх, як прощати, а також — як приймати вибачення, коли вони щось «завалили».
Розпитані батьки зазначили мені у відповідях, що діти не служать підвищенню їхньої самооцінки. Важливо, щоб любити своїх дітей, не очікуючи нічого взамін. На їхню думку, помилкою буде очікувати безумовної поваги до себе з боку дітей. Ставати авторитетом — це тяжка щоденна праця, і це не «входить у пакет» разом із роллю батька. Позиція «я маю право» схиляє дітей тільки вдавати послух, а в тривалій перспективі це не матиме жодного сенсу і тільки шкодитиме психіці молодої людини.
Я — батько, я — збувся
Опіка над дитиною — це нагода навчитися багатьох нових умінь. Татусі здобувають знання щодо різних трюків до забави, про які раніше й поняття не мали, а також переконуються в існуванні незліченних пісеньок прерізними мовами. Також вони вчаться пирхати, як морська свинка. Один чоловік написав, що разом із приходом на світ дитини він почав обережніше кермувати автомобілем. Окрім того, татусі щодня набувають знання у таких навичках, як розмова, переговори, ставлення меж, помічання потреб — своїх та іншої людини.
Найважливішим стає вміння розпоряджатися часом. На брак часу нарікають 100% опитаних чоловіків, що підтверджується тим фактом, що на мій лист мало хто відповів, та й ті зазвичай починали листа словами «перепрошую, що з затримкою», «напишу коротко, бо, знаєш, кручусь як білка», або завершували відповідь реченнями типу «оце коротенько, решта то вже на пенсії» або «все, здаюся».
Буття батьком також навчає ніжності. Татусі відкривають міць обіймів! Їх захоплює також прекрасний запах немовляти. Згадують вони і про досвід «іншого виміру любові», ніж та, яку вони знали досі, щодо своєї дружини, далекої рідні чи друзів. З’явилося навіть визначення «нелогічність» відчуття любові, бо ж дитина постійно чогось вимагає, нібито нічого не даючи взамін, а її так любиш. Татусі підкреслюють: вони навчилися того, що найважливіше це щоб дитина почувалася любленою і прийнятою.
Духовний аспект батьківства
Дуже сильно прозвучав духовний аспект батьківства. Через зв’язок зі своїми дітьми чоловіки усвідомити, як сильно їх любить Бог-Отець. Вони набувають розуміння того, яке значення має рішення Бога віддати Сина в ім’я любові до людини.
Татусі також писали мені, що від своїх потомків вчаться бути Божими дітьми: вчасться довіри, залежності, браку приховування своїх потреб, визнавання їх перед Богом і перед самим собою без сорому і незручності. Вони зрозуміли, що означає припасти до Отця, прагнути Його присутності, підтримки чи розради. Вони пізнали те, що батьківство є формою тесту на довіру Богу. Переконалися в тому, що то Він «здає карти». Чоловіки відкривають, що вони неспроможні виконати свою роль, спираючись виключно на власні сили.
Вони відкривають, що Бог — це єдине джерело Любові. Тільки Він робить нас здатними любити. Батьківство, відповідно, допомагає бути ближче до Бога, ставати людиною на Його образ і подобу. Татусі пізнають те, що Бог не тільки покликує їх до батьківства, але також обдаровує достатньою кількістю засобів для виконання цієї вимогливої ролі. Вони наново побачили, що Бог — добрий і «латає» їхні недосконалості. Покладаючись на Нього, вони самі не мусять бути досконалими. Заново відкривають Його милосердя, дивлячись, як Він виправляє їхні помилки.
Чоловіки стають батьками, починають явно відчувати швидкоплинність життя. Бачать, як швидко підростають їхні діти. Завдяки цьому вони вчаться бути більше «тут і тепер», добре використовувати кожну хвилину свого життя, жити так, ніби кожний наступний день мав би стати останнім. Вчаться того, що життя є там, де ми є, а не там, де нас нема.
Окрім того, наявність дітей упорядковує їхні цінності. Вони переконуються, що сім’я для них має найбільше значення і що вона дає їм найбільше задоволення та почуття щастя. Сім’я дозволяє їм поглянути на багато справ із віддалі, «не переймаючись дурницями». Татусі усвідомлюють, що діти це дар для них на певний час, тому цим часом потрібно скористатися максимально.
Переклад CREDO за: Ілона Пшецішевська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
