Послух вважають чеснотою, але в переліку чеснот його не знайдеш. Можна бути слухняним для спільного блага, але немає гарантії, що з цього вийде щось добре.
Навіть ті, хто складає обітницю послуху, не завжди… мають бути слухняними.
Чи послух — це чеснота?
Ні. Ми знайдемо його не в каталозі чеснот, а в переліку євангельських рад. Як Ісус був слухняний, так і Його послідовники мають бути слухняними Богу Отцю. Тому послух ієрархії має сенс тоді, коли ми визнаємо, що вона представляє волю Бога і встановлена Богом. Отже, йдеться про підпорядкування Богові, а не людині.
У релігійному контексті плодом послуху має бути духовне благо. На жаль, на практиці воно часто стає несправедливим порушенням волі людини (тих, хто обіцяв послух, і тих, хто формально не зобов’язаний цього робити). Спробою роздумів над цим питанням стало видання ватиканського документу «Служіння влади і послух» (2008р.). Але чи лише в Церкві є потреба переосмислити сьогодні сенс послуху?
Чи послух — це завжди добре?
Ні. Навіть черниці й військові можуть опинитися в ситуації, коли повинні виступити проти рішення начальства. Черниці — коли їм наказують скоїти гріх. Військові — коли отримують злочинні накази. Навіть у монастирі й у війську — організаціях, побудованих на послуху, — є межі послуху. А це означає, що послух не звільняє від обов’язку думати…
Чи послух виключає мислення?
Не виключає. Без мислення і розпізнавання ми не зможемо вловити, чи треба і коли треба не проявляти послух. У Церкві, в армії, вдома, на роботі, в школі необхідно думати і розпізнавати, чи послух служить більшому благу, чи особливій користі начальника.
Послух — це нелегко. Ще важче може бути не слухатися настоятеля чи начальника, яких ви довгий час слухалися. Не слухатися мудро — це базувати свої дії на своєму розумі та силі свого сумління, а не сліпо приймати рішення інших людей.
Чи сліпий послух — далекоглядний?
Ні. Людину не будує послух, головний принцип якого — те, що настоятель, батьки, командир, начальник знають усе, а підвладний має тільки часткову інформацію. У таких відносинах підвладному не потрібно формувати совість і він впадає в бездумність і сліпий автоматизм. Також може статися, що ігнорування його погляду на справу посилить його внутрішній бунт і розчарування. У таких випадках послух не служить перспективності організації, в якій його практикують.
Чи є винятки? Так, в історії відомі люди (серед них і святі), що мужньо зносили приниження, яким їх «обдаровували» на підставі послуху. Ці люди змогли перетворити свою важку ситуацію на шлях до внутрішньої свободи. Але варто також врахувати, для скількох людей таке переживання послуху стало шляхом до внутрішньої смерті…
Чи послух шкодить гідності?
Не обов’язково. Влада над іншими — це велика відповідальність і постійне розпізнавання. Люди, які це усвідомлюють, рідше зачіпають чиюсь гідність. Звідки ж беруться такі керівники?
Найчастіше з-посеред людей, до яких ставилися з повагою як до підлеглих. Які зростали в послуху без шор на очах.
Як реалізувати такий послух на практиці? Розмовляти з підлеглими і запитувати, як вони розуміють конкретну ситуацію. Дати право висловити протилежні погляди — і зважити їх. Спільно аналізувати, якими будуть довгострокові наслідки конкретного рішення. Показувати (якщо це можливо) контекст власного рішення. Давати час на роздуми. Вибирати те, що дозволяє зберегти гідність.
Чи варто, попри внутрішній спротив, й надалі слухатися?
Так, варто. Хоч і не в кожній ситуації. Варто бути слухняним і пам’ятати, що послух — це не самоціль. Це радше спосіб (через самообмеження) реалізації якогось більшого блага. Блага, яке потрібно розпізнавати заново щодня. Не наосліп. Бо мудрий послух — вимогливий!
фінансово.
Щиро дякуємо!
