«Мені якраз дістався такий шалений і бунтівний характер, що підштовхує мене розмальовувати вулиці для Ісуса», — каже Інґрід, авторка незвичайних релігійних муралів.
Її звати Інґрід Басальдуа Ґусман, вона 25-річна мексиканка з небуденними талантом та місією. Понищені мури чи попсовані стіни вона вирішила перетворити на шматочки Неба. Дівчина творить на них мурали релігійної тематики, а своєю працею молиться і проголошує всім Христа.
— Порозмовляємо насамперед про твій талант і любов до образотворчого мистецтва. Як усе почалося? Коли ти відкрила, що саме це робить тебе щасливою?
— Малювати мене навчив старший брат, і насправді то я малюю з 6-річного віку. Коли ми були малі, то проводили так час, оскільки — як більшість мексиканських дітей — через брак грошей удома в нас було не надто багато розваг. В цій ситуації замість просити про іграшки ми бралися за кольорову крейду. Потім у середній школі я почала малювати. Була самоучкою. Фарби купувала за заощаджені кишенькові. За рік до атестату, коли мені було 17, я створила свій перший мурал.
— Як він виник?
— Випала нагода, зіслана Богом. У моїй школі оголосили конкурс, а я записалася. Ніколи раніше я не малювала муралів, але маю визнати, що той вдався чудово. Це був дуже великий проєкт, я працювали над ним місяць, вклала в нього дуже багато зусиль. І посіла друге місце — малюючи мурал уперше в житті!
Христос — найбільший супергерой
— А як почалася твоя пригода з муралами релігійної тематики?
— Релігійні картинки я захотіла малювати, коли вступила до Шенштаттського руху. Завдяки Марії любов до Христа в мені розвивалася, а я хотіла ділитися нею з іншими, використовуючи свій власний стиль.
— Твої мурали виразно пов’язані з коміксами.
— Бо я дуже люблю цей світ: Марвелл, DC… Правда така, що для мене завжди найпрекраснішим супергероєм був Христос. Я могла порівняти з Ним кожного іншого супергероя, але жоден до Нього не доростав. Зрештою, святі теж були в моїх очах супергероями. Але я б ніколи не припустила, що малюватиму релігійні мурали — хоча завжди дуже любила Бога. Довго мала відчуття якоїсь «негідності». Думала: «Як я маю малювати Бога, якщо Бог такий досконалий, а я така мізерна?» Але пізніше ствердила, що Бог же мене любить із цим моїм талантом, і то Він мені його дав. А в часом відкрила, що хочу таким способом євангелізувати інших молодих людей.
— Хто був героєм твого першого релігійного муралу?
— Я дістала пропозицію намалювати св.Марселена Шампанью на Університеті Меріди (Мексика), який провадять Шкільні Брати Маристи. Марселен Шампанья був захоплений дітьми — і Марією. Його історія — прекрасна, він вважав, що не повинно бути жодної дитини, яка би не знала Христа ані яка би не навчалась у школі. То, власне, був мій перший релігійний мурал: Марселен із Божою Матір’ю, оточені дітьми.
— Потім були твори, пов’язані з Шенштаттським рухом…
— Так. Зокрема, я намалювала Божу Матір із Шенштатта, Хрест Єдності, отця Кентеніха — засновника руху. Шенштатт був для мене місцем, де я могла реалізувати свій талант. Потім я стала творити інші зображення Пресвятої Діви Марії, а також сцени з Євангелія.
— Ти малюєш не тільки в релігійному просторі, але й на вулицях.
— Це для мене був процес, під час якого я відкривала, чого Бог від мене очікує. Я почала відчувати сильну спонуку показувати всім, який Бог неймовірний і великий. Саме тому я хочу малювати мурали з Христом, на вулицях, а не тільки по храмах і в парафіях. Так, щоб молода людина, йдучи вулицею, побачила Ісуса і в цю мить згадала про Нього.
Може, когось моя праця мотивує використати свої таланти на Божу славу? Бо він уміє, як я, малювати, або співати, чи ткати, робити букети або щось інше…
Мурал на спрофанованому храмі
— Один зі своїх проєктів ти реалізувала на стіні спрофанованого храму в місті Сан Хуан дель Ріо, в мексиканському штаті Ґеретаро, біля залізничної колії.
— Це дуже цікава історія. І вона має чимало спільного з цією спонукою євангелізувати, яку я відчуваю. Про це місце мені розповіла подруга, що там мешкає. Колись ця парафія була сповнена життя. Тепер же вона знищена, пограбована, повністю покинута. Це справляло вельми гнітюче враження.
А я дуже чутлива до питань вандалізму та профанації храмів, бо ж це виразний доказ того, що наша Церква — переслідувана. Бо ж ти не знищиш дому сусіда, знаючи, що там живуть конкретні люди, яких належить поважати.
Аналогічно — в Божому домі мешкає Бог. Тому, допускаючись таких актів, ти показуєш, що тебе цей факт не хвилює. І віруючі тебе не хвилюють. Це дуже злий учинок. Тож коли подруга мені сказала «Ну і що, Інґрід, може, ти б там намалювала якийсь мурал?» — я подумала, що це дуже хороша ідея.
— Ти діяла «підпільно»?
— Ні. Бо ж не йдеться про те, щоби десь з’явитися і намалювати мурал. Ідеться про те, щоби проєкт став спільною справою, щоби в цю працю включилися мешканці цього місця, оскільки — в кінцевому підсумку — це їхній мурал. Тож справа в тому, щоби спільно його зробити. Тому я порозмовляла з місцевою спільнотою: представила свій проєкт і показала ескізи. У неділю я там пішла на Святу Месу і порозмовляла з людьми, а наступної суботи вже малювала.
— І якою була реакція мешканців?
— Всі активно долучилися і ревно забралися до справи. Поремонтували стіну, поставили лавки, діти допомогли прибирати і малювати деревця. Це було щось неймовірне — заново розгорівся дух спільноти в цих людях, розгорілося їхнє прагнення Христа. Водночас між нами поставав зв’язок. Нам усім було цікаво, що в нас вийде, ми разом їли, розмовляли про Христа… Це був прекрасний досвід, насправді прекрасний! Справжній подарунок від Бога!
— А ти не боїшся, що цей мурал знищать?
— Думаю, що Боже провидіння чуває над усім. А той мурал щось розпалив у спільноті. Мешканці про нього дбають і докладають усіляких старань, щоб це місце було оточене пошаною. Коли проєкт уже був готовий, ми з групою друзів із Шенштаттського руху організували там на місці молитовне чування. Воно полягало в адорації Пресвятих Дарів, поєднаній із нашими співами. Це теж допомагає місцевій спільноті усвідомити, що той твір належить їй.
Віддати Богу свої здібності
— Ти вбачаєш у своєму захопленні муралами місію від Бога?
— Певно, так. Для мене дуже цікавим був процес, який привів мене до моменту, коли я вирішила віддати Богу свої здібності на користь євангелізації через мистецтво. Я б хотіла, щоб усі пізнали Бога, бо ж у Ньому — наше найвище щастя. Відчуваю в серці дуже велике прагнення проголошувати вчення Христа. А що мені дістався саме такий шалений і бунтівний характер, то він штовхає мене розмальовувати вулиці для Ісуса.
— Як це — творити мурал довгі, довгі години? Ти тоді молишся? Роздумуєш? Співаєш?
— Малювання муралу це тривалий процес, який вимагає надзвичайної зосередженості. Кожний рух пензля має бути точним. Постійно маєш думати про всю картинку, звертати увагу на кольори й пильнувати, щоб фарба не текла. Сонце палить, звідусіль чути всілякий шум, треба бути уважним, щоб не впасти з риштувань. Мусиш контролювати всі ці зовнішні чинники, а також терпіти голод. Але водночас це превелика радість.
Поки малюю, стараюся слухати релігійних пісень, бо вони допомагають мені залишатися в повній єдності з Христом, тривати в спокої, який плине з того, що я роблю, і казати Йому: «Допоможи мені, щоб добре вийшло те, що Ти хочеш, щоб я намалювала».
Коли мене долає втома, докучає спека або дощ, я інстинктивно звертаюся серцем до Марії: «Дякую, Матінко, що дозволяєш мені тут бути. Жертвую Тобі це як мій внесок у капітал благодатей [поняття з духовності Шенштаттського руху. — ред.]. I так, як я жертвую Богові почуття щастя, що супроводжує мене під час малювання, так само я жертвую ті дрібні моменти, які по-людськи мені заважають. «Жертвую Тобі їх за оце, жертвую їх Тобі за оте. Прошу Тебе, щоби це зрештою посприяло євангелізації й тому, щоб люди до Тебе наблизилися».
І коли я дивлюсь на людей, які з виразом щастя на обличчях оглядають мурал, коли чую вигуки дітей, що їм дуже подобається, або бачу, як старші жінки перед ним хрестяться, — то знаю, що зробила те, чого хоче Бог. І вже ніщо інше не важливе!
Переклад CREDO за: Хесус Пікон, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
