Якщо ви вважаєте, що святість — це шлях від страждання до спасіння, то… ви помиляєтеся! Ці святі, блаженні та Слуги Божі доводять, що позитивно налаштовані мають своє місце в Небі.
Товариство темних типів
П’єрджорджо Фрассаті — італійський терціарій-домініканець, блаженний Католицької Церкви і дуже оптимістична людина.
1924 року, перед закінченням навчання, Фрассаті боявся, що як навчання завершиться, вони з друзями втратять контакти. Він замислився, як утримати зв’язок між людьми різного походження, різних характерів, різних уподобань… Спільним знаменником мала бути віра! Разом із приятелем, Марко Бельтрамо, на гірській рівнині Піан делла Мусса майбутній блаженний започаткував зустрічі групи, в якій, окрім спільних гірських походів, розмов, а також відвідин бідних, треба було щодня молитися одним за одних.
Групу назвали «Товариство темних типів» (Compagna dei Tipi Loschi), гумористично натякаючи на італійську мафію. Головним девізом Товариства було гасло: «Нас мало, але ми добрі, як макарони». Хлопці писали один одному жартівливі листи, бешкетували. Все це, завдяки легкій атмосфері, приваблювало до Товариства навіть тих, хто був далекий від Церкви. Сестра П’єрджорджо, Лучіана Фрассаті-Ґавронська, згадувала пізніше, що «під жартівливим статутом [групи] крилися високі цілі».
«Коли піду до Неба, то запитаю»
Слуга Божий архієпископ Фултон Дж. Шін — один із найвідоміших ієрархів ХХ ст. Його дивовижна харизма щотижня збирала перед радіоприймачами й телевізорами до тридцяти мільйонів людей. Він був першим єпископом, який отримав премію Еммі!
Під час одного з виступів перед групою студентів університету архієпископ Фултон Шін призначив час для запитань. Тоді один зі студентів запитав, як Йона протримався в животі кита три дні. «Не маю жодного поняття, але коли піду до Неба, то запитаю його», — відповів Шін. «А якщо Йони не буде в Небі?» — продовжував студент. «Тоді ти матимеш нагоду запитати його», — пожартував архієпископ.
«Дай заліковку»
Молодий Кароль змалку вирізнявся неабияким почуттям гумору і… позитивним налаштуванням. Його колеги по роботі, друзі, знайомі й навіть випадкові люди розповідали про смішні історії, в яких головна роль випадала Йоанові Павлу ІІ. Ось одна з них.
Коли Кароль Войтила викладав у Люблінському католицькому університеті; його любили, але він також був надзвичайно вимогливим. Поміж студентів ходили чутки, що Войтила — це справжня «коса» і в нього дуже важко скласти іспит. Ця інформація дійшла також до студента, який прийшов навчатися й зі страхом чекав приходу «того Войтили». Хлопець не був у нього на жодному занятті, тому навіть не знав, як цей викладач виглядає. Знав тільки, що сам він погано приготувався і шанси скласти іспит у нього мізерні… За хвилину біля нього сів незнайомий чоловік, який подивися на студента і став розмовляти про Войтилу. Виявилося, що вони обидва чекають на один і той самий іспит. Розмова перетворилася у своєрідне повторення… Коли хлопець зрозумів, що його новий приятель добре підготувався, то попросив, щоб той пішов здавати після нього, бо інакше він на 100% провалиться. Тоді чоловік сказав: «Давай заліковку. Я Войтила». Студент здав екзамен на 4+.
фінансово.
Щиро дякуємо!
