«[Ісус] сівши проти скарбоні, дивився, як народ кидає гроші у скарбоню. Чимало заможних кидали багато. І ось прийшла одна вбога вдовиця і вкинула дві лепти, тобто кодрант. І прикликавши своїх учнів, сказав їм: Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали з свого надміру, вона ж: з убозтва свого все, що мала, вкинула, — увесь свій прожиток» (Мк 12,41-44).
Євангеліє від Марка говорить нам, що дві монети вдови мали невелику вартість. Якщо зупинитися на цьому, ми зрозуміємо, що вона, як зазначає Ісус, дала дуже багато відповідно до своїх мізерних статків. Бог бачить ситуацію інакше, ніж ми. Ісус не вихваляє багатих, які клали до скарбоні великі суми, звертаючи натомість нашу увагу на дар вдови.
Що означає цей дар? Безперечно, він був гідним завдяки своїй жертовності. Вона відчула його на собі сильніше, бо дала більше, відповідно до свого обмеженого доходу, ніж багаті люди, які жертвують великі суми. В кінцевому підсумку, мірою є любов цієї жінки.
Святий Лев Великий нагадує нам: «На терезах божественної справедливості зважується не кількість дарів, а вага сердець. Вдова поклала у скарбоню Храму дві дрібні монети, і цим перевершила дари всіх багатіїв. Жоден добрий жест не буває незначущим у очах Божих, жодне милосердя не залишається безплідним».
Але можна знайти ще більше символізму у двох монетах бідної вдови.
1.Любов до Бога, любов до ближнього
Можна згадати відповідь Ісуса на питання книжника: «Яка перша з усіх заповідей?» Цей випадок описується всього за кілька рядків до розповіді про вдовину лепту, у тому ж розділі Євангелія від Марка. «Ісус відповів: Перша — Слухай Ізраїлю! Наш Господь Бог — Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк 12,29-31).
Можна сказати, що дві монети вдови символізують цю відповідь. Вдова, щедра зі своєї любові до Бога, жертвує на Храм. Сьогодні багато дарів, які приносять Церкві, використовують для поклоніння (любов до Бога), а також для служіння бідним (любов до ближнього).
2.Новий і Старий Завіт
У двох монетах можна також побачити дві складові християнського Святого Письма. Ісус запевняє, що він не відкидає Старий Завіт, а доповнює його. Він навчає: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт 5,17). Ісус — завершення давніх Божих обітниць, даних Ізраїлю.
Однак Христос — це також і новий законодавець. Як Син Божий, Він дав нам відчути присмак небес, невідомий до Нього. Він відкриває нові істини, відсуваючи далі завісу над таємницею Бога. Христос, як сказано у Посланні до євреїв, — це наш великий Первосвященник, який «ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з’явитися за нас перед обличчям Божим» (Євр 9,24).
3.Десять заповідей і блаженства
Подібним чином християни не відмовляються від Декалогу. Вони досі дотримуються цього освячувального способу життя, що його вперше отримав Ізраїль через Мойсея. Ми не вбиваємо. Ми не крадемо. Ми шануємо Господа і своїх батьків.
Але Христос також дає нам багатший спосіб життя. Він запевняє нас, що смирення вдови, до якого спонукають заповіді блаженства, служить шляхом до святості. Знову Бог бачить ситуацію не так, як ми. Дорога життя Христа, шлях до святості, який Він пропонує у Нагірній проповіді — це шлях малості і шлях любові. Шляхи небесні — це не шляхи світу.
4.Віра і милосердя
Папа Бенедикт XVI навчає: «Бог завжди просить нас вільно дотримуватися віри, щоби вона виражалася в любові до Нього та до ближнього. Ніхто не бідний настільки, щоб не могти чогось дати». Недостатньо просто знати Бога — треба Його любити!
Існує томістична аксіома, яка стверджує: не можна любити річ, якщо її спочатку не пізнати. Тобто, щоб по-справжньому щось любити, потрібно знати це. Християнин, ймовірно, погодиться з цим, відкинувши міф про «любов з першого погляду». Тільки пізнання дозволяє людині, яка любить, повністю віддавати себе.
Це не означає, що наше знання про Бога повинне бути вичерпним. Це і неможливо: адже ми обмежені, а Бог нескінченний. Але це означає, що для того, щоби любити Бога, ми повинні знати про Нього певні речі.
5.Віра і розум
Святий Йоан Павло ІІ навчає: «Віра і розум — як два крила, на яких людський дух піднімається до споглядання істини; і Бог вклав у людське серце бажання пізнати істину, одним словом — пізнати Його самого, щоб, пізнаючи та люблячи Бога, чоловіки та жінки також могли прийти до повноти істини про себе». Людський інтелект із горизонтами, розширеними Божественним Одкровенням, може досліджувати найглибші питання життя: хто я? для чого я був створений?
Церква вважає людський розум незамінним засобом для розуміння віри та євангелізаційної роботи. Але одного розуму недостатньо. Тільки віра, благодать натхненного пізнання Бога, дозволяє віруючому припадати до глибин внутрішнього життя Божого.
Переклад CREDO за: о. Патрік Бріско ОР, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
