Чи ви, батьки, хоч раз не сумнівалися в тому, що варто брати дитину на Месу? Така думка справді може з’явитися…
І в мене теж був такий момент.
Як дитина попросила Ісуса про допомогу
— Синку, а тепер поклади подушки на ліжко, а я закінчу готувати сніданок.
— Але я не вмію.
— Любий, у тебе все вийде. Ти вже не раз переносив ці подушки. Пам’ятаєш?
Я підкріпила свої цінні пояснення усмішкою і вийшла з кімнати, але тихенько спостерігала за тим, що робиться біля ліжка.
Малий безпорадно стояв біля ліжка кілька секунд, після чого (на моє тимчасове незадоволення) заліз на нього без подушок. Що він задумав? Над нашим ліжком висять хрест та ікона Божої Матері, тож синочок жваво розпочав діалог:
— Ісусе, допоможи мені покласти ці подушки, будь ласка. Я сам не можу.
І чекав. Стояв так кілька секунд, дивлячись на хрест і чекаючи на розвиток подій. Я би віддала все, щоб побачити своє обличчя в цей момент! Обережно увійшла до кімнати.
— А що ти робиш? — запитую сина.
— Мамо, я сам не можу покласти ці подушки. Я сказав Ісусові, щоб він мені допоміг, — відповів він, дивлячись далі на хрест.
— І що? — запитала я, гадаючи, що за мить мені доведеться пояснювати трирічному синові складні поняття, не називаючи їх, і я вже починала думати, як це зробити.
— Він не зійшов з хреста і не допоміг! — сказав розчаровано малий, а на його обличчі з’явився смуток.
Ісус дав мені сили
У мене в голові з’явився тільки один варіант реакції: я із зітханням обняла синочка, шукаючи відповідь на його проблему, але, на щастя, чоловік долучився до нас і з ентузіазмом сказав:
— Знаєш, загалом беручи, Ісус не мусив зараз сходити з хреста.
— Нііііі? — здивований, малюк механічно потягнув запитання.
— Він дасть тобі сили, щоб ти сам ці подушки зараз поклав. Спробуй.
Синок забрався до дій, і за мить подушки вже лежали на місці. Гордий собою, радісний і з великим сяючими очима, він почав скакати по ліжку.
— Коли ми щось отримуємо, то варто за це Ісусові подякувати, знаєш? — повчав далі тато, а малий моментально відреагував:
— Дякую Тобі, Ісусе, у мене тепер багато сил, — сказав він, показуючи свої рученята.
— Синку?… — я хотіла відшукати джерело дитячої віри. — А чому ти попросив Ісуса про допомогу?
Що трирічна дитина чує зі сказаного?
Малючок уже не цікавився розмовою, почавши перевірку своїх сил: він потягнув ковдру, але кинув її і відразу відповів:
— Так священник сказав у храмі.
Ми переглянулися з чоловіком і згадали закінчення вчорашньої проповіді: «Коли ми чогось не можемо, не вміємо, щось у нас не виходить, то звернімося до Ісуса: Господи, я не впораюся, допоможи мені, будь ласка. І Він обов’язково допоможе».
Трирічне дитинча повірило і просто зробило те, що порадили зробити на Месі.
Маленькі діти чують, пам’ятають і розуміють більше, ніж ми собі думаємо, зокрема у питаннях віри, духовності, перебування в храмі. Іноді мені здається, що в моїх дітей були вчителі віри — простої, довірливої та самовідданої. Як батьки, ми можемо зробити лише одне: дати їм можливість слухати Божі слова.
фінансово.
Щиро дякуємо!
