«Толкін усе життя був глибоко віруючим і практикуючим католиком. Цю католицьку, глибоко обґрунтовану і усвідомлену віру він надзвичайно сильно показував у своїй творчості», — каже о. Станіслав Адамяк.
Сьогодні, 3 січня, виповнюється 130 років від дня народження Джона Рональда Руела Толкіна, творця «високого фентезі». Люди отримали у своє розпорядження ці перли зі скарбниці світової культури — і, як це часто у людей, багато чого попсували, вигадуючи історії про «темних ельфів» та різні свої фантазії, не завжди етичні й розумні, з використанням основ та персонажів світу, створеного Професором. Ці твори переважно не містять у собі ні виховних, ні теологічних елементів. Саме тому варто час від часу повертатися до творця Арди і згадувати, що цей католик вклав у свою «вигадку» дуже багато християнської правди.
Отець Станіслав Адамяк, автор дослідження «Теологія Толкіна», сам активний толкініст, говорить про істини віри у творах Професора.
Чому твори Толкіна чудово надаються для пояснення теологічних питань — розпитувала Анна Друсь.
— Він ціле життя був глибоко віруючим і практикуючим католиком. Вочевидь саме по собі це ще нічого не передбачало; однак він цю свою католицьку віру дуже сильно експонував у своїй творчості. Створений ним світ не був прямою алегорією Євангелія — він сильно цьому противився, — однак був просякнутий євангельською системою цінностей. І це не моя інтерпретація, або якихось теологів, бо сам Толкін прямо про це згадує, передусім у своїх листах.
— Ви — автор подкасту і книжки «Теологія Толкіна». Про що вони?
— Книжка це впорядкований і розширений запис подкасту про теологію і Толкіна (саме в такому порядку). Тому це не так про Толкіна, як про теологію. Точніше кажучи — про певні поняття, з якими ми стикаємося в нашій католицькій вірі і які я намагаюся пояснювати, використовуючи приклади, почерпнуті з творів Толкіна.
Це, до прикладу, такі поняття, як благодать, гріх, спасіння, спокуса, сумління, милосердя, провидіння, вічне життя, ангели і демони. Все те, про що ми чуємо, але часом не до кінця впевнені, що воно таке.
— Але хіба не потрібно обов’язково читати Толкіна, щоби зрозуміти певні істини віри?
— Вочевидь не треба читати Толкіна, треба читати Євангеліє! Про це писав також і сам Толкін. Це не так, що я хотів би «за допомогою» Толкіна когось навертати, або навертати «на Толкіна». По його книжки люди сягають повністю незалежно від віри, бо це просто хороша література. Однак справи такі, що добра література, або радше ширше — добре мистецтво загалом, допомагають нам зрозуміти певні істини віри, краще показують нам Господа Бога. Толкін теж так вважав, описав це у своєму мало відомому творі «Дерево і лист».
Читайте також:
Чи може гобіт бути взірцем милосердя?
— Чи є така теологічна тема, для пояснення якої Толкін особливо придатний?
— Таких тем є кілька, але найбільше, певно, — благодать і вільна воля. Це теми, які надзвичайно живо були дискутовані в певні періоди історії Церкви, зокрема за часів св. Августина, а пізніше — в період Реформації. Це складна тема, в її поясненні католицька доктрина іде по своєрідній «грані» поміж двома крайнощами: переконанням, що люди можуть осягнути спасіння власними зусиллями (наприклад, добрими вчинками), і переконанням, що людські зусилля непотрібні, бо й так усе залежить виключно від Божої благодаті. Це одна з головних тем повісті, що проходить через усю історію Толкіна, А Ґандальф її пояснює в одному з перших же розділів словами: «Не в нашій волі вибирати часи, в які живемо, але в нашій волі — рішення, що ми зробимо з тим часом, який нам даний».
— І як це стосується теми спасіння через учинки або спасіння з ласки Божої?
— Це пояснення видно у численних історіях, але особливо в темі Фродо й Сема. З одного боку, то не Фродо знайшов перстень, не з власної волі він був втягнутий у цю історію — це зробив таємничий Хтось, у кому ми можемо розпізнати описаного у «Сильмариліоні» Єдиного Бога і Його Провидіння. Однак, з другого боку, від вільних рішень Фродо залежить уся доля цієї історії. То він зголошується бути хранителем Персня, він сам береться до місії його знищити. Він невпинно знаходить у собі рішучість, щоб попри перешкоди і спокуси нести перстень до Мордору. Його рішення — хоч би про те, щоби зберегти життя Ґолуму — приносять плід, змінюють хід історії. В цій та багатьох інших темах видно дуже католицький підхід Толкіна до поєднання благодаті та вільної волі. Толкін творить світ, у якому герої, з одного боку, проваджені Провидінням, але з другого боку — є місце для їхнього вільного вибору. І це стосується зарівно як позитивних героїв, так і негативних. У Толкіна ніхто не призначений на погибель.
— Таких тем і теологічних інтерпретацій може бути дуже багато. Я колись була на чуванні перед Зісланням Святого Духа, і там була ідея, щоб за допомогою опису створення світу і Музики Айнурів з початку «Сильмариліону» Толкіна показати діяння Святого Духа, цієї Божої гармонії різнорідності…
— Цікава ідея, хоча мені Музика Айнурів радше асоціюється з темою бунту ангелів, який ми знаємо з теології, натомість у самій Біблії безпосередньо такого опису нема. Толкін тут, зрештою, аж до болю правовірний католицькою правовірністю. З погляду того, що теологія вчить про бунт Сатани, опис Музики Айнурів — ідеальний і водночас надзвичайно поетичний. Один з Айнурів — нагадаю, що це немовби янголи, разом із якими Ілуватар створює світ із допомогою Музики, — один із цих ангелів, Мелькор, починає створювати власні музичні теми, не згідні з задумом Єдиного та не співзвучні з іншими темами. Толкін прекрасно пояснює, чому так діялося. Він пише, що Мелькор «палав прагненням створювати Буття за власними задумами», і «йому здавалося, що Ілуватар не має жодних планів щодо Пустки, і нетерпляче прагнув її по-своєму виповнити». Але ж це надзвичайно красива і влучна оповідь про бунт Сатани!
— Як так сталося, що священник-історик захопився Толкіном, Льюїсом і теологічними поняттями в художній літературі?
— Я просто люблю історію. Не так саму «історію», як, власне, історію — оповідь про давні часи, причому як у реальній історії людства, так і в історіях, які створюють письменники. Це підлітком мене в Толкіні привабила саме така історія. Допіру потім, як я вже був кліриком і вивчав теологію, то почав бачити також і те, що криється за цією представленою історією і вигаданим світом. І разом із теологічними знаннями почало приходити усвідомлення, як сильно Толкін надається для пояснювання певних складних теологічних понять. Ми ж бо, коли пояснюємо певні питання, часто такі абстрактні, потребуємо прикладів. Сам Господь Ісус це робив, будуючи свою науку на притчах. Так і тут: вигадана Толкіном історія може прекрасно згодитися в душпастирській праці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
