Інтерв’ю

Чи може гобіт бути взірцем милосердя?

25 Березня 2021, 18:29 1792

Дж.Р.Р.Толкін був глибоко віруючим католиком, що впливало і на його творчість. Які теологічні моменти ми знайдемо у його творах? Як їх шукати і як прочитувати? Чи не буде це надуманим?

На ці запитання відповідає о.Станіслав Адамяк, автор книжки «Теологія Толкіна».

 

 

— Звідки ми знаємо, що творчість Толкіна має релігійну основу, що говорити про теологію його творів це не натягнуто і надмірно?

— Толкін був людиною глибоко віруючою. Як на мене, в творчості всіх митців, які живуть своєю вірою, можна вбачати теологічні аспекти. Це, однак, не означає, що у випадку «Володаря перснів» ми маємо справу з підручником теології. За кожним великим твором стоїть якась філософська система, й у випадку віруючих авторів за великими творами стоїть теологія. Так є в Данте чи Шекспіра; так і в Толкіна. Він же й сам говорив про теологічні сенси у своїх книжках, бо чимало читачів почали вбачати в них алюзії та розпитували його про це в листах. Тому вихідним пунктом є листи самого Толкіна, в яких він відповідав на ці запитання і писав прямо, що «Володар перснів» — це релігійний твір.

— Які у Толкіна пропорції у викладанні історії та представленні релігійного змісту? Як це виглядає порівняно з «Хроніками Нарнії» Льюїса?

— «Хроніки Нарнії» — це алегорія. Вони свідомо написані так, щоб у певному розумінні заново викласти Святе Письмо. Особливо перші й остання повісті циклу — там і не треба глибоко копати, щоб побачити Євангеліє та Апокаліпсис. Таким був авторський задум. Натомість Толкін пише передусім повість для задоволення читачів. Він свідомо, протилежним чином до підходу Льюїса, фактично очищає свій твір від суто релігійних алюзій, вважаючи, що справжня релігія — це річ надто серйозна, щоб її представляти з допомогою вигаданих історій. Тому на основоположному рівні це таки повість, яка не є біблійною алегорією. Тут ідеться передусім про систему цінностей, яка стоїть за цією розповіддю, про мотиви дій її героїв, про те, як вони бачать світ. Це — виразно християнське. У віддаленій перспективі підхід Толкіна — дієвіший за підхід Льюїса.

— З погляду цінностей, що становить головну тему «Володаря перснів»?

— Сам Толкін в одному з листів пише, що «Володар перснів» це принципово «католицький і релігійний твір», а в іншому, своєю чергою, — що конфлікт у повісті розгортається довкола Бога та Його виключного права на божественне поклоніння. Це може виглядати досить сміливо, бо на перший погляд цього не помітно. Я б це прочитував так, що «Володар перснів» це насамперед про свободу, про захист від сатанинського поневолення гріхом. У постаті Саурона чи його пана Морґота (спочатку — Мелькора) складно не побачити сатану, який спокушає і поневолює. Тут також постає питання, що таке цей перстень всевладдя, який може символізувати гріх, первородний гріх або спокусу. Він приносить користь, наприклад, перевагу в битві, — але виявляється, що при цьому він забирає в людини душу. Тому справжнім вибором є відкинення того, що нам підсуває зло, навіть коштом якоїсь потенційної поразки чи навіть смерті.

— Якщо ми говоримо про гріх, згадаймо також милосердя. Яка тема у «Володарі перснів» найкраще описує силу милосердя?

— Це тема Ґолума. Чи не найважливішим для теологічного прочитання «Володаря перснів» є другий розділ, у якому Гандальф пояснює Фродо, що довкола нього діється. Там він розповідає, що Більбо не зазнав такою мірою сили персня тому, що володіти ним почав з акту милосердя й жалощів щодо Ґолума. На протести Фродо, що це зле створіння треба було вбити, Ґандальф каже, що не годиться так легко розпоряджатися смертю, що це милосердя ще може виявитися вирішальним. І насправді так відбувається. Саме багатократно виявлене до Ґолума милосердя й жалість остаточно стають тим, що робить можливою перемогу добра.

— У «Володарі перснів» Толкін не вводить образ Месії. Чому? Які персонажі переймають на себе месіанський символізм цієї історії?

— Це свідоме рішення автора, бо Месія був би трохи як Аслан у Льюїса, однозначно християнський, і Толкін міг би це визнати до певної міри браком пошани. Євангеліє — істина, і до нього нема що додавати. Месія був тільки один. Натомість є персонажі, які мать у собі «щось від Месії». Передусім — звісно, сам Фродо, що бере на себе тягар провин, які символізує перстень, і несе його на гору. І до дати звершення цього акту звільнення — 25 березня, тобто дня, який у Середньовіччі вважали датою Великої П’ятниці.

В якомусь сенсі месіанською постаттю є також Арагорн — як цар, який має повернути собі втрачене царство. Якоюсь мірою це Ґандальф, який опікується братством персня і провадить його до перемоги. Він теж присланий із чужих країв. Він ілюструє собою провидіння, якого у «Володарі перснів» загалом не видно, але є його прояви. Згадується, що є вищі сили, які якось керують тим, що відбувається. На другому плані залишається одна з найцікавіших тем — тема Сарумана, який є немовби «упалим Месією». Він мав служити допомогою і порадою, а піддався спокусі пихи і влади.

— Що з теологічних сенсів у Толкіна було для Вас найбільш дивовижним?

— Для мене дивним було те, як сильно ортодоксальним є зміст його книг, згідним із католицьким ученням, яке так чи інакше проявлялося в різних моментах. Дуже важливі тут питання, пов’язані з вільною волею і благодаттю — де пролягає межа свободи людини, а де діяння благодаті. На цю тему були суперечки пелагіанські, кальвіністські, янсеністські. Це те, що можна легше показати в літературі, аніж у систематичному теологічному трактаті. У «Володарі перснів» всі герої, з одного боку, керовані благодаттю і вона впливає на їхні вчинки, а з другого — вони завжди стоять перед вибором, і цей вибір мають зробити самі. Це дуже католицький підхід. Багато разів повторюються сцени спокуси, якій одні піддаються, а другі ні; але навіть ті, хто не піддається, знають, як їм до цього близько. Цією спокусою є перстень. Їй не спротивився Боромир, перед нею встояв Фарамир. Їй не піддалися Ґандальф і Ґаладріель, знаючи, що вони — на краєчку урвища, бо якби піддалися, то стали би злом, як, наприклад, Саруман.

— Яка Ваша мета в популяризації творів Толкіна — у подкастах, книжці?

— На мою думку, багато людей прочитали або переглянули «Володаря перснів». Я б хотів, щоби ті, хто тільки переглянув, також і прочитали, а ті, хто прочитав тільки «Володаря», здолали також і «Сильмариліон». Я б хотів, щоби хтось, хто читає «Володаря перснів» зараз, просто як хорошу літературу, присвятив хвилину на роздуми, що це література, яка дуже співзвучна з Євангелієм. Толкін би напевно цьому зрадів.

Переклад CREDO за: Opoka

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Толкін

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: