Як часто ми чуємо розповіді про те, що діти, виховані у сиротинцях та інтернатах, у дорослому віці шукають своїх біологічних батьків. Для чого вони це роблять? Чи шукають любові від тих, які від них відмовилися? Особливо це може здаватися незрозумілим, якщо ці діти були усиновлені та мають добрі стосунки зі своїми небіологічними батьками.
Можна шукати біологічних батьків для того, щоб дізнатися причини їхнього рішення покинути свою дитину. Однак глибинною потребою дітей є просто побачити тих, хто привів їх у світ, просто побачити, з якого «кореня» вони отримали життя. Що дає оце «просто побачити»? Дає насправді багато для нормального процесу самоідентифікації людини. Незнання біологічних коренів є реально суттєвою проблемою:
Це більше, ніж етична проблема, це одна з тих проблем, які знаходяться в глибинній сфері, як людської психіки, так і колективної суспільної свідомості, у релігійній та символічній сфері, що дає можливість індивідам мислити про себе самих у генеалогічному відношенні і, отже, однозначно простежувати своє походження. Походження є основою особистої ідентичності та є основним орієнтиром для того, щоб соціальна група могла вітати та розміщувати у собі нових індивідів, приймати тих, хто народився і повинен бути «визнаним», а отже, розміщеним, іменованим, призначеним до групи та вставленим у реляційну тканину.
А що, якщо неможливо «просто побачити» своїх біологічних батьків, просто дізнатися їхні імена? Що, якщо біологічні батьки не можуть бути знайдені не тому, що нема коштів, часу чи інших ресурсів на їхні пошуки, а тому що їх в принципі неможливо знайти. Наприклад, так є тоді, коли батьком є чоловік, що в якийсь час свого життя вирішив стати донором сімені, а матір’ю – донор яйцеклітини і/або лона. Їхні особи не зможуть бути встановлені у переконливій більшості випадків, тому що донорами гамет або лона (стосовно лона, то йдеться про сурогатну матір) люди стають анонімно, тобто не залишаючи жодних даних про себе, які могли б бути розповсюджені. Чи думають такі донори про своїх біологічних нащадків та їхню майбутню потребу біологічно ідентифікувати себе? Звісно, що ні. Донори сімені/яйцеклітини/лона взагалі не піклуються своїм потомством, і така поведінка, звісно, негідна.
Це справді проблема – не могти дізнатися свого походження. Але ще більша проблема в самоідентифікації з’являється тоді, коли людина дізнається, що має трьох біологічних батьків, а не двох, як всі інші люди навколо. Перша реакція пересічних людей на твердження про трьох біологічних батьків – це зазвичай відсилання до наукового майбутнього або й навіть наукової фантастики. Мало хто з українців думає над тим, що саме в нашій країні на сьогодні процвітає практика дітородження від трьох біологічних батьків. Мова йде про сурогатне материнство. Якщо одна жінка дала свою яйцеклітину для зачаття дитини, а інша виносила цю дитину, то обоє жінок є біологічними матерями дитині. Зовсім не секрет, що генотип не вичерпує собою весь біологічний вимір людини, і зовсім не диво, що жінка, яка виношує дитину дев’ять місяців, яка живить дитину у собі, залишає у цій дитині свій біологічний «відбиток». Тобто, сурогатна матір – це не такий собі «інкубатор», в який тимчасово поміщена дитина для «вигрівання», це реальна біологічна матір для дитини поряд з тією, яка дала свій генетичний матеріал. Іншими словами, у ситуації, коли якась пара «замовляє» сурогатну матір для виношування дитини, зачатої від їхнього генетичного матеріалу, то не просто «замовляє» чужу їм жінку на дев’ять місяців, а назавжди вплітає цю жінку у власний процес дітородження та в історію всього життя народженої дитини. Така дитина назавжди матиме трьох біологічних батьків: одного батька і двох спів-матерів. Які почуття охоплюють дитину чи вже дорослу людину, коли вона дізнається про наявність другої біологічної матері? Почуття інакшості, відмінності від інших людей. І якщо почуття інакшості чи відмінності буває приємним (наприклад, у випадку особливих успіхів у сфері науки, культури, спорту тощо), то тут ні. У випадку потрійного батьківства «зміст “інакшості” насправді може легко залишатися печаттю, відбитою на подальшому житті новонародженого, спричинюючи широку деформацію його психічної структури та його соціальної адаптації».
Неможливість дізнатися про свою біологічну матір чи одну із двох біологічних матерів, а окрім того, відчуття ненормальної інакшості, отже, творять кризу у процесі самоідентифікації. І це лише один з негативних наслідків сурогатного материнства. Є й численні інші. Наприклад, об’єктивізація дитини. Чи має шанс дитина, яку в буквальному сенсі купили, бути для своїх батьків даром, а не сприйматися як об’єкт, покликаний задовольняти їхні бажання, амбіції, цілі? Напевно ні, тому що дитина, «виготовлена» та куплена як товар, сприймається насправді як «бідолашна річ, бажана не заради себе самої, а задля задоволення егоїстичних цілей». Чому можна з певністю стверджувати, що у практиці сурогатного материнства присутня купівля-продаж не лише функцій тіла (виношування), а й купівля-продаж виношеної дитини? Тому що договори сурогатного материнства передбачають повну оплату лише після того, як плановані батьки (ті, які «замовляли» дитину) заберуть дитину від сурогатної матері. Якщо пара-«замовник» не забирає дитину, то й більшу частину грошей сурогатній матері не виплачує. Менша сума грошей виплачується сурогатній матері за виношування, але більша частина саме за купівлю дитини. Бо якби було не так, якби оплачувалася лише послуга виношування дитини, то пара-«замовник» повинна була б виплатити всю суму грошей за народжену дитину, незалежно від того, приймає її на виховання, чи ні. Купівля-продаж функції виношування в утробі вже є морально проблемним саме у собі (це щось на кшталт різновиду проституції), а купівля-продаж дітей і поготів (це один із видів рабства).
Якщо ж сурогатне материнство не комерційне, то позбавлене проблеми купівлі-продажу, але у більшості випадків містить іншу моральну проблему, а саме внесення плутанини в родинні зв’язки та розмивання цих зв’язків. Про що йдеться? Йдеться про те, що в так званому альтруїстичному сурогатному материнстві (на безоплатній основі) сурогатною матір’ю зазвичай стає близька родичка генетичної та планованої соціальної матері. Наприклад, мама виношує дитину, зачату від яйцеклітини її дочки, або сестра виношує дитину для сестри. Проблема в тому, що незрозуміло, ким доводиться така сурогатна матір дитині. Вона є водночас і матір’ю, і бабцею, або і матір’ю і тіткою. Тому говорити про однозначні та незаплутані/нерозмиті родинні зв’язки не доводиться.
Дитина, народившись, потребує бути з тією, яка породила. Для нормального психологічного розвитку дитини є надзвичайно важливо чути голос тієї жінки, яка носила її у собі. Натомість дитина, народжена сурогатною матір’ю, відразу цього позбавлена та передана чужим для неї людям. Адже насправді задіяні у сурогатне материнство сторони зовсім не дбають про дитину. У центрі їхньої уваги щось інше – для кожного своє, але точно не дитина як цінність сама у собі. Інакше вони б не приводили її у світ в такий спосіб. Якби дитина була у центрі уваги, а не бажання себе самоствердити у батьківстві, неплідні пари приймали б покинутих дітей на усиновлення, а не відчайдушно намагалися привести у світ дитину, генетично споріднену з ними. І якби дитина була у центрі уваги сурогатної матері, вона б її не продавала та не покидала.
Поза всіма моральними проблемами існують також і численні медичні проблеми, пов’язані з сурогатним материнством. Дитина, народжена сурогатною матір’ю, наражена на більше ризиків щодо свого здоров’я.
Однак негативних наслідків сурогатного материнства зазнає на собі не лише дитина, хоча вона й справді найбільше їх терпить. Негативних наслідків зазнає водночас сурогатна матір та її сім’я, а також сама сім’я-«замовник». Стосовно сурогатної матері, в її випадку, як і у випадку дитини, нею народженої, маємо справу з приниженням особової гідності. У всьому процесі сурогатного материнства сурогатна матір трактується як «гестаційний носій» або така собі «дітородна машина», «інкубатор». Звісно, те, що її так трактують, не може об’єктивно позбавити жінку гідності, адже особова гідність невід’ємна, але сама сурогатна матір і ті, що задіяні у процес, зневажають цю її гідність. Позбавити людину гідності неможливо, але зневажати та топтати цю гідність цілком можливо. Те, що людина сама дозволяє принижувати свою гідність, звісно, не чинить таке приниження оправданим. Поза тим сурогатна матір у час вагітності може без свого бажання почуттєво зблизитися з дитиною та, відповідно, страждати після того, як малюка заберуть від неї. Про це свідчать численні випадки, коли сурогатні матері відмовлялися віддавати народжених ними дітей. І це справді природно почувати любов до виношеної дитини. Неприродно її виношувати для якогось зиску чи навіть для благих цілей, щоб її потім віддати.
Сім’я сурогатної матері також зазнає недобрих наслідків. Виношування чужої дитини зазвичай негативно сприймається чоловіком, навіть попри те, що він дав згоду на залучення власної дружини у цей процес. А діти сурогатної матері повинні або терпіти певний час відсутність мами (якщо вона під час вагітності перебуває у спеціалізованих центрах), або бачити, як мама виношує дитину, а потім її позбувається, що викликає, очевидно, страхи у дітей.
Якщо коротко сказати про наслідки сурогатного материнства для пари, яка ініціювала ввесь процес, то тут також є проблеми. Найперше, у сім’ї, яка виховує дитину, народжену сурогатною матір’ю, присутня асиметрія у стосунку до дитини. Мова про те, що зазвичай чоловік є єдиним біологічним батьком дитини, тоді як жінка є лише однією з двох біологічних матерів (а якщо сурогатна матір була водночас генетичною матір’ю, то жінка, яка виховує, взагалі не є біологічною матір’ю). Така асиметрія не може сприяти розвитку нормального стосунку батько-мати та батьки-діти. Тому залучення третьої сторони у процес дітородження руйнує подружжя як таке, а водночас руйнує стосунки з дитиною. Стосовно останнього, то стосунки руйнуються не тільки асиметрією біологічного зв’язку з дитиною, а й виявленням правди про спосіб її народження. Дитина, яка дізнається про такий морально проблемний спосіб свого приходу у світ, отримує негативне відчуття «інакшості», про яке йшла мова вище. Приховувати від дитини спосіб її народження також не є добрим виходом з ситуації, так як будь-яке приховування важливої інформації не дає змогу розвинутися довірливим стосункам між тими, хто приховує, та тим, від кого приховують.
Підсумовуючи, сурогатне материнство породжує численні моральні, а також медичні та правові проблеми. Оправдовувати сурогатне материнство доброю ціллю не можна, так як жодна добра ціль не вартує того, щоб задля її осягнення творити зло. Найбільше страждає від сурогатного материнства та особа, яка якраз ні в чому не винна – дитина. Вона позбавлена матері. Жодна з жінок, які пов’язані з її приходом у світ або вихованням, не є їй матір’ю у нормальному значенні того слова, бо одна замовляла та купляла її як об’єкт заради того, щоб просто володіти нею, а інша її продавала заради того, щоб збагатитися.Винятком є хіба ситуація, коли дитину, народжену сурогатною матір’ю та полишену нею, як і не прийняту планованими батьками, приймає на виховання жінка, яка жодним чином не була задіяна у договір сурогатного материнства, а просто милосердиться над дитиною. Тоді така жінка має справді материнське відношення до дитини. Якщо ж це альтруїстичне сурогатне материнство, то все-одно не направлене на дитину як на ціль саму у собі, все-одно направлене на благо планованої матері, заради якої трудиться і сурогатна матір. Сурогатне материнство – це насправді не материнство, а підміна цього високого поняття. Біблійна книга Сираха звертається до людини із закликом усім серцем прославляти свого батька і не забувати про болі матері своєї (пор. 7, 27). Щодо матері, то йдеться, очевидно, про пологові болі. Чи може дитина, народжена сурогатною матір’ю, прославляти ту, яка зазнала пологових болів, народжуючи її лише для того, щоб віддати/продати? І чи може прославляти ту, яка не зазнавала болів, а замовила та купила її задля власного егоїзму? Чи може така дитина прославляти свого батька? Радше повинна простити такому батькові та такій матері чи радше таким матерям за те, що не зрозуміли, що дитина – це безцінний дар, а не замовлений товар.
Список літератури:
- M.M. Codignola, L’enigma della maternità. Etica e ontologia della riproduzione, Carocci, Roma 2008, 164.
- G. Russo, “Maternità surrogata in età avanzata (Nonne madri)” in G. Russo (ed.), Enciclopedia di Bioetica e Sessuologia, Elledici, Torino 2004, 1128.
- M.M. Codignola, L’enigma della maternità…, 155.
- Див. Оксана Сулаєва, «Медичні аспекти сурогатного материнства» // Праці НТШ Медичні науки, 2021, Том 64, № 1. DOI: 10.25040/ntsh2021.01.07
Публікацію підготовлено в рамках цільової науково-дослідної програми Цілісного людського розвитку (ЦЛР) Українського католицького університету
фінансово.
Щиро дякуємо!
