У перерві між бомбардуваннями Києва архієпископ Вісвальдас Кульбокас розповідає про прояви солідарності в місті: здається, що провокація війни дарує нам бачення людей, які стали братами.
Всередині нунціатури він переміщається із наплічником, «бо ніколи не знаєш, де опинишся через кілька секунд…» Як і більшість людей в Україні, архієпископ Вісвальдас може вийти на зв’язок тоді, коли снаряди й ракети дарують перерву: «Сьогодні вранці відносний спокій; нам повідомили, що можна вийти і подивитися, чи є якась відчинена крамниця». Це кроки повсякденної непевності тих, хто втратив розпорядки та звички, перетворившись на біженців у власному домі. Але в той час, як народ старається вижити, покладаючи сподівання також і на переговори, що розпочалися на білоруському кордоні, — в серці Апостольського нунція в Україні війна зафіксувала також промінь людяності, здатності до солідарності, яка перевищує будь-які очікування. З Апостольським нунцієм спілкувався кореспондент Vatican News.
— Ваше Преосвященство, протягом п’яти днів Україна живе в стані війни. Як реагує населення?
— З одного боку, ситуація дуже трагічна: також і я тепер, коли переходжу з одного приміщення до іншого всередині нунціатури, завжди ношу з собою наплічник, де маю все необхідне, бо ніколи не знаєш, де опинишся через кілька секунд… Але мушу сказати, що ця ситуація породила наслідки, які я б назвав прекрасними. Тут у Києві багато солідарності на парафіяльному рівні — більше знаю про католицьку спільноту: греко-католицьку та римо-католицьку, — але вчора ми також мали розмову з речником Української Православної Церкви Московського патріархату, що супроводжувалася виявом солідарності з людьми, з країною. Ми також чулися з асистентом муфтія України, й нам сказали: якщо потребуєте чогось, то тут у мечеті ми зібрали провіант, організували сховище… Отож, є велика солідарність на міжконфесійному, міжрелігійному рівні, до якої додається також величезна солідарність на світовому рівні — принаймні, з боку великої частини світу я бачу велику увагу, збирається багато допомоги. І, насамперед, серця: серця, які поруч із нами.
— Отож, не тільки страх і безпорадність…
— Як віруючий, я це розглядаю в дуже важливому для себе ключі: в той час, як ми розмовляємо, тривають переговори між українцями та росіянами на кордоні між Україною та Білоруссю. Але політичний діалог завжди просувається важко, бо вступають у гру різні інтереси. Я, натомість, маю інше прочитання того, що бачу. Мені спадає на думку, що якби я був Богом і побачив величезну солідарність між людськими істотами, як вони допомагають одні одним, підтримують, відкривають серце, загалом — виявляють любов і близькість, то сказав би: як же прекрасно бачити людей, що стали братами й сестрами! А висновок був би такий: досить уже, випробування пройдено, виклик трагедії подолано, не треба більше війни! Ось вам мир як дар. Також і серед великого лиха війни є плоди навернення людства. Є відчуття, що це братерство неймовірно зросло за лічені дні! Я говорив про це з черницями з нунціатури; ми поділяємо це дуже підбадьорливе прочитання того, що відбувається.
— Що діялося протягом цих останніх годин?
— Сьогодні [28 лютого – Прим. ред.] день особливий, бо війська перегруповуються. Принаймні, протягом першої частини дня був відносний спокій. Ми також отримали повідомлення від влади, що як потрібно, то можна вийти, подивитися, чи є якась відчинена крамниця, й дехто з нунціатури вийшов, щоб побачити, чи можна поповнити якісь припаси. Можемо трохи дихнути, але не знаємо, що діятиметься протягом наступних годин. Без сумніву, на людському рівні трагедія дуже велика.
Фото: Притулок для біженців у театрі. Львів (AFP or licensors)
фінансово.
Щиро дякуємо!
