Олександра Корчевська-Цехош — католичка з Рівного, дизайнер за освітою і боєць за характером. Її заклик на Фейсбуку творити більше плакатів на підтримку наших Збройних сил, запущений у перші ж дні війни, назбирав уже сотні файлів в альбомі. А її плакат «В полі трактор дир-дир-дир» розмістила у себе сторінка Національної гвардії України.
Отже, кожен бореться, як може. Зокрема, графіки, художники, дизайнери і навіть загалом «простий народ» узяли до рук — ну, може, не так олівці й фарби, як відповідні комп’ютерні програми. Московський бліцкріг розбився об український спротив. Ті, що казали вісім років поспіль «якби Путін насправді хотів вас завоювати, він би захопив Київ за один день», самі дуже здивовані. За повідомленнями Олексія Арестовича, військового оглядача, на 12-й день війни Росія використала вже 95% сил, зібраних перед початком вторгнення. А це означає, серед іншого, посилення інформаційної війни — ширення фейків, публікацій панічного характеру. Тому напрацювання, які зробила за цей час українська дизайнерська команда, стають нашою зброєю на другому етапі протистояння — психологічному та інформаційному.
Розмова CREDO з Олександрою — про сучасний український антивоєнний плакат, його історію і варіанти «народної творчості».
Воля. Плакат Марії Дарій
Наше коріння — глибоке
Загалом школа плаката в Україні дуже давня і розпочиналася від театральних афіш та обʼяв, ішлося про події, концерти та виставки. Відколи цей жанр зародився, в Україні завжди були свої митці. В різні моменти часу, коли Україна переживала ті чи інші історичні зміни, плакат як явище теж був різним. У періоді Перших Національно-Визвольних Змагань плакат в Україні набув політичного забарвлення і вкоренився як самостійне явище. Було чимало плакатів як «за» революцію так і «проти»; окремо вартує виділити плакати Ніла Хасевича, що були присвячені діяльності ОУН-УПА. Їхня висока якість пов’язана з технологією виготовлення (дереворити): зробити відбиток від деревʼяної пластини, на якій дзеркально вирізьблено бажане зображення. Така технологія дає змогу зробити дуже деталізовану графіку і тиражувати її. Графіка ОУН-УПА це вже наявний, великий досвід воєнного плакату в Україні. Можна тільки захоплюватися, як професійно до нього поставилися. Зараз, уже в перші дні війни, в каталозі, який я ініціювала, з’явилися сотні зображень. Це означає, що воєнний плакат — річ, яка потрібна дуже швидко, оперативно. Вона має бути миттєвою і резонансною. З огляду на це, дивлячись на роботу Ніла Хасевича, можна тільки віддати шану тому, як красиво, швидко і якісно це зроблено. Український воєнний антирадянський плакат, як політичний агітаційний матеріал, починався дуже красиво і якісно.
Плакат Ніла Хасевича
Політична радянська агітка ще окремо зосереджувалася в руках митців-монументалістів. Почалася з карикатуриста Бориса Єфімова, який працював особливо плідно в журналі «Красная армія», продовжилась у творчості Василя Єрмілова, Бориса Косарєва, Лева Каплана, Олексій Маренкова та інших.
Тема проукраїнської воєнної графіки пов’язана також із поштовими листівками, бо ними передавали інформацію, збирали кошти на підтримку. Вони були осередком тієї графіки, яка працювала з невербальною комунікацією, через чіткий візуальний образ, але без гасел. Згодом це сильно вплине на сучасну візію українського політичного плакату.
Логотип Пласту
В такій стилістиці працювали Мирон Левицький, Мирон Білинський, Петро Холодний і, звісно до політичної графіки долучився ще Роберт Лісовський — той, хто зробив лого Пласту. Тобто в українського плакату з’явився свій стилізований образ, пов’язаний з особистою стилістикою цих графіків. Було навіть так, що здавалося, ніби український плакат — це тільки Ніл Хасевич і Роберт Лісовський, такий вплив вони справили. Також і на моєму плакаті «В полі трактор дир-дир-дир» використано шрифти, змальовані з робіт Ніла Хасевича. Авторкою шрифта є Марчела Можина, яка виклала файли до завантаження в обмін на обіцянку пожертви за використання цього шрифта на підтримку армії.
Із добірки “Я дякую ЗСУ”. Автор: О,Курліщук
То був етап, переважно пов’язаний з Першою світовою війною. Перші Визвольні Змагання не були для України успішними, і ми зрештою опинилися в російській історії повністю. В роки Другої світової серед тих, хто працював із політичною агітацією особливо плідно, була харківська школа плакату. Їх із Харківського художнього інституту евакуювали вглиб Росії до Узбекистану, в Самарканд, щоб вони продовжували малювати і займалися передусім плакатами.
Звісно, то була типова радянська пропаганда: конструктивістські гасла, велика кількість червоного, уникання національної спрямованості малюнків. Тому український воєнний плакат періоду Другої світової — плідний, але містить радянську символіку, оскільки на той час шлях України був радянським. Тоді відбувся розквіт Василя Касіяна та його школи в політичному плакаті.
«Український» плакат як явище в ті роки був у Сполучених Штатах та Канаді, де створювали зображення про Україну і війну, випускали спеціальні марки для збору коштів тощо. Особливо різкі та критичні, повні смачної іронії карикатури про радянський режим і його критику друкувалися в журналі «Лис Микита», ініціатором якого був Едвард Козак — український карикатурист, змушений емігрувати через репресії.
Плакат Михайла Дарагана
Швидкі нові пагони
Явище політичного плакату в сучасній Україні пов’язане з Харковом, із діяльністю ініціативи «Четвертий блок». Ці люди збирали політичну ілюстрацію вже, певно, добрих років десять. Туди могли і надалі можуть відправляти свої роботи охочі з усього світу. The4thBlock були серед перших, хто активізувався у новітній війні, щоби збирати сучасні постери. Але там було багато безликих картинок із «голубами миру», які не казали чітко, що варто робити тим, хто хоче підтримати Україну. Тому в себе у Телеграм-спільноті дизайнерів (найбільша самостійна така спільнота в Україні, перший телеграм-канал про дизайн українською «Дизайн-борщ») я запровадила ініціативу плакатів «Я дякую ЗСУ».
Також Projector Creative & Tech Online Institute — найбільший недержавний проєкт-інститут у царині дизайн- та ІТ-освіти в Україні, відкрив великий проєкт: збирати плакати, розміщувати у себе на сайті так, щоб їх можна було завантажити і видрукувати в будь-якій точці світу, підтримувати Україну на мітингах. Те, що це теж було зроблено дуже швидко, — і величезна сила, і величезний «плюс». А крім того, воно свідчить, що ця ідея вже була в головах дизайнерів.
На зараз є понад 300 постерів, сформованих по різних тематиках. Дизайнери об’єднуються в окремі угруповання. Є ІТ-війська України, створені при Міністерстві цифрових технологій, де займаються DDOS-атаками та генерацією комунікативних повідомлень для різних аудиторій, щоб підтримувати Україну інформаційно; є окремі підрозділи для створення інформації, призначеної суто на російську аудиторію; а від «Дизайн-борщу» створилася добровільна Перша дизайнерська сотня, яка робить плакати. Ми розглядаємо питання дня: що на конкретний день було би корисніше — наприклад, «НАТО, закрий небо!» чи тема блокування російських кораблів в усіх портах світу, і на цю тему потрібно дати резонанс. Чи просто представляти конкретні події: жінка, яка збила російський дрон банкою з помідорами, або дядько, який трактором украв БТР у ворога. Це, звісно, дуже сильна підтримка для людей! Адже це гумор, який додає «козацького драйву» і наснаги боротися.
Без автора, джерело: ФБ
Говорячи професійно — сучасний український плакат сильно пов’язаний із конструктивізмом та монументалізмом. Це основа, яка вже існує роками, її просто легше малювати. Дещо в нашому плакаті стилістично походить від міжнародного дизайну (швейцарський стиль) чи було натхненне трендами, але виконане з допрацюваннями. Скажімо, стилістично дуже приємно бачити роботи з використанням того ж таки шрифту Ніла Хасевича, чи з використанням шрифтів українських шрифторобів, які розробляли Дмитро Растворцев (Kyiv Type), чи з використанням шрифтів фонду Rentafont, де можна орендувати шрифти і де організовано підтримку для оренди зі знижкою.
Це дало змогу українізувати візуальну комунікацію в плакатах, і ми бачимо, що вони безумовно українські. Це може видаватися неважливим для сторонньої людини, але насправді це велике досягнення, оскільки ми зосереджуємося на своєму, на своїх особливостях плаката, — навіть якщо зараз це величезна кількість абстрактних образів, не така насичена графіка, до чого воєнний плакат загалом тяжіє. Війна — це його родючий час, і після війни деякі з постерів окремих графіків цілком можуть стати їхніми найліпшими роботами. Спротив теж породжує певний рівень графіки.
Плакат Роксолани Баран
Сильна сторона сучасних плакатів — праця з образом, із тим, що автор у нього вкладає. У нас фактично немає слабких плакатів, які просто кажуть «підтримаймо ЗСУ» — і на цьому все. Те, що підключаються до теми люди, які не є професіоналами в дизайні, але створюють плакати, — теж добре, бо це означає, що вони відгукуються, і вони іноді відчувають комунікаційну потребу певних груп значно краще за професійних дизайнерів. Але переважно це глибоко іронічні плакати, саркастичні. Теза від Офісу Президента про «козацький драйв» — саме те, що є у цих плакатах, бо воно напряму скалозубить у відповідь на труднощі. Це виражає характер народу і його підтримує.
«Народна творчість»? Це добре!
Переважна більшість людей поняття не мають про технологію, стилі і навіть не знають, що для серйозної роботи дизайнерові треба брати шрифти в оренду. Зараз хто має комп’ютер, той сідає і малює навіть у найпростішій програмі. Як ти до цього ставишся як фахівець?
Років із десять тому я би до цього поставилася негативно; років п’ять тому я би дивилася з розумінням; а зараз я це радше підтримую — хоча це не підтримали б мої колеги. Але це новий вид українського наївного мистецтва; просто воно існує в цифровому форматі і виглядає ось так.
Коли людина сама робить якийсь візуал, вона цим прагне самовиразитись. І в будь-якому разі, це комунікаційне повідомлення має мету, має споживача, воно працює. А якщо воно працює — значить, це добре повідомлення. Воно може виглядати погано з погляду професійного дизайну; але ми вже бачимо, що є самопальні меми, які спрацьовують краще за щось професійне, бо викликають більшу довіру. А все, що «не про мистецтво», — воно «про комунікацію», про переказування повідомлень. Якщо це працює, то воно добре.
Автор: Микола Паленко
Ми дивимося, наприклад, на українське село, де нерідко по хатах є малюнки лебедів, у такій досить потворній манері, далекій від мистецтва… І дивимось на ті сердечка, дуже далекі від малюнка реального серця. Але сприймаємо це спокійно, розуміючи, що воно стало частиною культури. Буває, навіть ностальгуємо за чимсь таким, як оті часом дуже гидкі лебеді (хоча зазвичай вони милі), — бо воно нагадує бабусину-дідусеву хату. Отак для мене зараз меми і саморобні картинки — це сучасний «український наїв», який треба аналізувати і досліджувати. Бо він безсумнівно говорить про потребу, яку людина не змогла швидко задовольнити, і зробила це сама.
Іноді буває, що люди просто не шукають відповідної інформації, підготовленої для них, і використовують те, що є фейком. Або ж хтось спеціально створює те, що виглядає на саморобну творчість, — але то вже інше питання інформаційної війни. Але загалом меми та інше для мене є прикладом того, як інформація живе, як вона поширюється і що людям конкретно потрібно.
З того, що насправді «вистрелило», — це, наприклад, тризуб, написаний у вигляді актуальної адреси для «руского корабля», де верхні зубці утворюють слово «іді». Мені ще дуже подобається малюнок Сашка Ком’яхова з «котлетою по-київськи», де двоголовий російський орел уже засмажений, — хоча це не «народна творчість» у розумінні цієї розмови. Ком’яхов професійний ілюстратор, він малював ще тему АТО, створив графічний роман «ТАТО».
Сподобалися малюнки Олега Білого про міста, як про Енергодар, де люди вийшли протистояти танкам просто голіруч.
Із мемів сподобалося, наприклад, про дзвінок Чака Норіса до Зеленського, де Зеленський його запитує: «Чим я можу допомогти?» Смішні були меми про «а пам’ятаєте, в нас був якийсь коронавірус». Це чудові приклади комунікації.
Переможемо!
Проблема образної реакції на сьогодення — в тому, що це суто реакція на сьогодення. Символіка ікони прочитується тисячоліттями незмінно, це мистецтво, яке витримує час; а в мемів є цілком конкретний «термін придатності». Коли наші онуки будуть дивитися ці картинки, вони вже мало що зрозуміють. Плакати і меми — це інформація, яка виготовляється тут і зараз, щоб бути спожитою тут і зараз. Це кулі, вони витратні: вистрелив і або влучив, або ні, але момент сплив.
Плакат Олександри, який став відповіддю на повідомлення, що російські агресори спалили найбільший український літак — “Мрію”
Але підсумок один: переможемо! З погляду дизайнера — тому що стільки хороших плакатів, і тому що люди долучаються, а це означає, що настрій хороший. А будь-яке життя це війна з самим собою, з перешкодами. І головне — «пушити», штовхати вперед, рухатися, щоб ворог не подолав тебе всередині. Бо якщо ворог завоював твоє серце, то завоювати твою територію йому вже буде не так складно! Бути незгідним у своєму серці — те, що дає нам сили і до спротиву, і до милосердя, яке треба буде вділити тим, хто покається. Гумор допомагає зберегти людяність. Окрім того — те, що ми реагуємо з гумором і сарказмом, означає, що ми не втрачаємо бойового духа.
І що ще важливо в сучасному українському воєнному плакаті, що це варіативність. Постерів — незліченна кількість і десятків видів. Це і заклики до миру, і «Путін — чорт», і «Рускій карабль», і про тризуб, і про прапор, і про голубів, і таке інше.
А в Росії політичний плакат — тільки пропутінський і дуже обмежений власними рамками копіювання українського конструктивізму. Ось що нас відрізняє.
Давид і Голіаф. Автор: Олег Грищенко
фінансово.
Щиро дякуємо!
