Існує звичай — у V неділю Великого Посту закривати хрести і розп’яття (головно по храмах, але дехто робить це і вдома) фіолетовою тканиною.
Здавалось би, це дивно: навіщо ховати від погляду Хрест Господній у якнайвідповідніший час для того, щоби цей хрест споглядати? Хіба ми не повинні дивитися на представлення Страстей Христових, коли читаємо тексти про ціну нашого відкуплення?
Церква радить
Хоча заслонення статуй та зображень в останні тижні Великого Посту виглядає суперечним інтуїції, Церква заохочує цю практику, аби оживити наші почуття і викликати в нас тугу за Великодньою Неділею.
Допомогою в розумінні цієї традиції служать рубрики Римського Месалу. Там є інструкція, яка говорить, що можна дотримуватися практики заслонення хрестів та образів по всьому храму починаючи від V неділі Великого Посту. Хрести залишаться закритими до кінця святкування Страстей Господніх у Велику П’ятницю, а образи — до початку Навечір’я Пасхи.
Удома це можна зробити в рамках молитви своєї «Домашньої Церкви», а особливо якщо у сім’ї є діти і їх треба зацікавлювати релігійними практиками. Пояснення, чому закриваємо хрест, а потім урочисте його відслонення, з молитвою, можуть глибоко відбитися в дитячій пам’яті.
Три пункти
По-перше, ми використовуємо заслону, аби вона нагадувала нам про той винятковий час, у якому ми переживаємо. Коли входимо до храму і помічаємо, що розп’яття закрите, — одразу розуміємо, що щось змінилося. Ці останні два тижні Великого Посту мають бути часом безпосереднього приготування до Пасхального Тридення, а заслона має стати видимим заохоченням до цих приготувань.
По-друге, заслона має зосереджувати нашу увагу на словах, які лунають під час Святої Меси. Коли ми слухаємо опис Страстей Господніх, наші почуття дозволяють нам зосередитися на вражаючих словах Євангелія і глибше увійти у сцени, які перед нами розігруються.
По-третє, Церква використовує заслони, щоб посилити наше відчуття очікування на Великдень. Це особливо важливе, якщо ми щодня маємо змогу бути на Святій Месі і щодня цю заслону бачимо.
Ми живемо у «заслоненому» світі
У цьому й полягає суть: заслона не залишиться назавжди! Хрест буде відкритий, він «здійсниться»; його закриття — «неправильне».
Зняття заслон перед самим Великоднем становить велике нагадування нам про наше власне життя тут, на землі. Ми живемо у світі «заслоненому», у вигнанні з нашого істинного дому. Тільки через нашу смерть заслона буде знята і ми зможемо побачити красу всього у нашому житті.
На початку Великого Посту ми всі визнавали істину про свою гріховність, що ми є попіл, порох, і в порох повернемося, та вирішували взяти певні постанови, покутні практики, що провадять до навернення. Фіолетова заслона «покутного» кольору має нам про це заново нагадати. Якщо за ці тижні запал до навернення в нас пригас, то зараз саме час забратися до покути з поновленими силами: година спасіння вже близько.
«Пісне сукно»
Перед соборною реформою літургійного календаря V неділя Великого Посту розпочинала так званий пасійний період. Літургійні тексти і біблійні читання акцентували Страждання Христа. По храмах закривалося хрести, образи, ба навіть вівтарі. В оновленій літургії рішення про цей звичай залишене за помісними Конференціями єпископатів.
На початку Великого Посту, починаючи з ХІ століття, вівтарі закривалося так званим «пісним сукном». У раніші часи на вівтар навіть дивитися заборонялося публічним грішникам. Заслонені вівтарі мали весь Великий Піст бути для людей також і «постом для очей». Заслона немовби змушувала вірних переживати Месу в атмосфері таємничості й прихованості. Від XVIII століття вівтарі застеляли вже тільки під час двох останніх тижнів.
Не дивитися на багатство хреста
Звичай закривати хрест — досить пізній, походить із ХІІІ століття. Існують різні пояснення цього звичаю. Єпископ Вільгельм Дюран із Мена у Франції пояснює це таким фактом, що Христос приховував свою божественність під час страждань. В одному з Месалів, виданих до Другого Ватиканського Собору, знаходимо пояснення, що цей звичай відсилає нас до приниження (кенозису) Христа і скерований на те, щоб образ Ісуса Розіп’ятого сильніше відбився у людських серцях. Варто взяти до уваги, що у давнину хрести часто не мали на собі зображення Розіп’ятого, а були оздоблені дорогоцінним камінням. Отож у пасійний період належало закривати від очей усі знаки багатства і тріумфу, бо це час посту і умертвлення.
Ця заслона має бути символом жалю і покути, які грішник має виконати, аби могти знову піднести очі на маєстат Бога, чиє осяйне Обличчя він собі немовби сам заслонив власними гріхами.