«Діяльність пап на благо миру завжди відбувається у перспективі їхньої діяльності на благо людства, понад сторонами конфліктів. Не можна вимагати від пап такої позиції, якби вони мали бути кимсь на кшталт військових капеланів на війні. Папи завжди понад сторонами конфліктів. Так було з Бенедиктом XV, Пієм ХІІ під час ІІ Світової війни, Йоаном ХХІІІ, Павлом VI, Йоаном Павлом ІІ і тепер із Франциском».
Це слова о. Федеріко Ломбарді SJ, голови ватиканського Фонду Йозефа Ратцінґера- Бенедикта XVI і колишнього директора пресбюро Апостольського Престолу.
— Ви керували ватиканськими медіями, коли Йоанові Павлу ІІ довелося мати справу з багатьма війнами. Що в той час насамперед робив папа?
— Передусім я б хотів нагадати, що Йоан Павло ІІ надзвичайним чином упродовж цілого свого понтифікату був захисником миру. Згадаймо хоч би молитовні зустрічі представників різних релігій в Ассізі. Вони приковували велику увагу світової преси з огляду на їхню новизну. Зібрання всіх представників християнських Церков та всіх релігій світу на молитву до Бога, який є Богом миру, — це було завжди важливе, мало великий екуменічний та міжрелігійний вимір. Про молитовні зустрічі в Ассізі не можна забути. Після першої такої зустрічі в Ассізі, 1985 року, за нагоди вибуху кожної наступної війни Йоан Павло ІІ запрошував на молитву про мир саме до Ассізі. Він робив так, коли тривала війна на Балканах, після замаху на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку в 2001 році та перед другою війною в Перській затоці у 2002 році. Також потрібно згадати про дві промови, які Йоан Павло ІІ виголосив на форумі ООН.
Перший досвід війни за свого понтифікату Папа з Польщі мав 1982 року, під час конфлікту Аргентини і Великої Британії за Фолкленди. Тоді він відбув подорож до обох сконфліктованих країн. Також він подався до Фатіми, щоб молитися за обидві ці держави. Фатімська тема дуже сильно присутня у житті Йоана Павла ІІ. Санктуарій у Фатімі став місцем молитви і присвячення Непорочному Серцю Марії миру у світі. Папа називав не країни, що конфліктували, молячись за них, але місця, де точилися битви. Зрештою, всі прекрасно знали, про що йому йшлося.
Надзвичайне враження справляла залученість папи у діяльність на благо миру в контексті двох воєн у Перській затоці. То було величезне, дивовижне зусилля. Я дуже добре пам’ятаю, бо став програмним директором Ватиканського радіо в день, коли американці почали бомбардувати Багдад. Папа робив усе, що лиш було можливе, щоб протидіяти війні, шукаючи мирних розв’язань. Недавно я перечитував книжку Луїджі Аккатолі, відомого італійського ватиканіста, про Йоана Павла ІІ. Він там пише, що то був момент, коли Папа у своїх стараннях за справу миру опинився фактично самотнім у світі. Захід доти вважав його своїм адвокатом у боротьбі з комуністичними режимами. Західні політики зауважили, що Папа Войтила приймав рішення у спосіб повністю незалежний, відмінний від того, що вважала за слушне коаліція, яка боролася з Іраком Саддама Хусейна. Папа повторював старання спротиву війні в усі можливі способи. Аккатолі підкреслює у своїй книжці, що Йоан Павло ІІ опинився сам перед коаліцією держав Заходу, був покинутий і критикований єпископами держав, чиї уряди готувалися до війни проти Іраку. Нагадаю, що війну під проводом США підтримала також ООН. У цей момент Йоан Павло ІІ став на глобальному рівні авторитетом, не залежним від впливів і Сходу, і Заходу. Він став авторитетом, який з усіх сил старався будувати мир понад сторонами конфлікту.
— Йоан Павло ІІ послідовно противився війні у Перській затоці.
— Рішучий спротив він висловив перед другою війною в затоці, коли війну з Іраком готували в атмосфері безсумнівно високої напруженості, також і в аспекті місць, які визнавалося підтримкою міжнародного тероризму. Тоді Йоан Павло ІІ діяв промовисто. Він вислав двох своїх особистих представників — кардинала Роже Етчегерая до Багдада на перемовини з Саддамом Хусейном, а кардинала Піо Лаґі, колишнього нунція у США, до Вашингтона на переговори з Джорджем Бушем. Ці місії не принесли очікуваних результатів, але чітко показали його зусилля. В ті місяці до Рима прибували цілі «паломництва» міністрів закордонних справ із численних країн, які вбачали в папі моральний авторитет, що діє на благо миру і робить усе, щоб уникнути вибуху війни.
— Йоан Павло ІІ дуже інтенсивно працював на полі дипломатії, висилав особисті листи…
— У день, коли закінчився термін ультиматуму Саддамові Хусейну, Йоан Павло ІІ надіслав особисті листи до Буша і Хусейна, просячи їх обох запобігти вибухові війни. У той час Папа вже мав труднощі з мовленням. До найважливіших висловлювань останніх років життя Йоана Павла ІІ належить молитва «Ангел Господній», під час якої Папа, дивлячись крізь вікно на площу св. Петра за кілька днів до атаки в ході другої війни у Перській затоці, сказав з усією силою: «Я належу до покоління, яке пережило Другу світову війну, і кажу вам: нехай більше ніколи не буде війни! Нехай більше не буде війни!» І в цей час він сильно стукав пальцем по пюпітру. То були одні з найсильніших особистих слів, які виражали всю його ревність зробити все, щоб уникнути воєн і розв’язати проблеми без використання зброї. В цьому питанні Йоан Павло ІІ був визнаним світовим моральним авторитетом. Інші пропонували різні розв’язання, але він був понад сторонами конфлікту, вбачаючи у війні трагедію людства. І світ це визнав. Достатньо буде згадати, що на його похорон прибули всі світові очільники, підтверджуючи тим самим, що він був великим моральним авторитетом, хоч не раз займав відмінну від їхньої позицію.
— Папи у ХХ столітті часто звершувати акти присвячення світу Непорочному Серцю Марії?
— Я думав про це останнім часом, і хотів би нагадати, в контексті рішення Папи Франциска, щоби звершити Акт присвячення перед зображенням Фатімської Божої Матері. Всі папи минулого століття, почавши з Пія ХІІ, який першим звершив акт присвячення Непорочному Серцю в самій серцевині війни, 1942 року, — вручали долю світу Богородиці. В контексті акту ввірення у листі від 1952 року чітко говориться також про Росію. Йоан ХХІІІ звершив акт присвячення у контексті ІІ Ватиканського Собору. Йоан Павло ІІ багато разів звершував акт ввірення Марії за фатімським зразком. Своєю чергою, Бенедикт XVI зробив це 2010 року у Фатімі з нагоди Року Священства. Отож Франциск вписався у вельми сильну течію ввірення Серцю Марії, молячись про мир як найвище благо людства, яке стосується всіх народів і повинно охопити всіх.
— Ви сказали про «самотність» Йоана Павла ІІ перед лицем війни, — але війна завжди виявляє самотність папи в такі часи…
— Так. Наприклад, Бенедикт XV був проти Першої світової війни і сказав це прямо, стверджуючи, що це безглузда різня. В Італії його піддали безцеремонній критиці саме тому, що він висловився проти війни у країні-учасниці світової війни. Старання пап у темі миру завжди відбуваються в перспективі їхніх зусиль на благо людства понад сторонами конфлікту. Не модна вимагати від пап такої позиції, немовби вони мали бути кимсь на кшталт військових капеланів на війна. Папи завжди понад сторонами конфліктів. Так було з Бенедиктом XV і Пієм ХІІ під час ІІ Світової війни, Йоаном ХХІІІ, Павлом VI, Йоаном Павлом ІІ і тепер із Франциском. Цього очікують від римських пап! Від них хочуть, що вони як представники Христа на землі підтримали якусь зі сторін, але кожний з них дивиться на братерство народів і на те, як зробити все можливе, щоби це братерство відбудувати. Як відродити заново майбутнє пораненого світу.
— І для цього потрібна перспектива віри, Бога?
— Потрібна далекоглядна позиція віри, і було би несерйозним, якби папа діяв не так, не засуджував використання зброї. Ми живемо на планеті, де вже більше 10 тисяч ядерних боєголовок, і це не є доброю перспективою для майбуття цілого людства. Все, що піддається логіці гонки озброєнь, є тим, що потрібно лікувати при корені. Кожен мусить узяти на себе відповідальність. У Катехизмі Католицької Церкви є абзаци про самооборону держав, але це не применшує того факту, що залишається найглибша проблема: як зцілити бачення стосунків між людьми, яке будується більше на силі та зброї, аніж на перспективі миру.