У липні 2013 року Шагуфту і Шафката Еммануель, католицьке подружжя з невеликого пакистанського містечка Міан Чанну, заарештували за фальшивими звинуваченнями у богохульстві.
Вони провели вісім років за ґратами, розлучені одне з одним та зі своїми чотирма дітьми, аж доки 3 червня 2021 року їх не звільнив Високий суд Лахора.
Шагуфта Еммануель поділилася своєю історією та висловила вдячність за підтримку, яку вона та її родина отримали з усього світу.
«Я народилася у родині з міцною християнською вірою, — розповідає Шагуфта. — Я регулярно відвідувала Месу та приймала Святе Причастя, охоче ходила на катехези і молилася Розарій. Мої батьки навчили мене та шістьох моїх братів і сестер бути стійкими у своїй вірі та готовими до будь-яких жертв і переслідувань.
Більшість сімей у нашому селі були мусульманами, але вистачало й християн. У нас були дуже теплі стосунки з мусульманами. Я пам’ятаю, як гралася з мусульманськими дівчатами, ми ходили одна до одної в гості, ділилися солодощами та обмінювалися привітаннями на Різдво та Ід аль-Фітр. У моїх братів також були дуже хороші друзі-мусульмани. Я не пам’ятаю жодної суперечки або бійки через релігійні причини.
Через кілька років після мого одруження з Шафкатом ми переїхали до Годжри, і мій чоловік влаштувався там на роботу. На жаль, близько 12 років тому він був паралізований випадковою кулею, коли намагався розняти бійку. Після цього життя стало непростим, але нам пощастило отримати роботу у школі Святого Йоана. Після роботи мій чоловік ремонтував мобільні телефони, щоб заробити трохи більше грошей на сімейні витрати.
Одного дня у липні 2013 року ми з жахом побачили, як до нашого дому під’їхало кілька поліцейських фургонів з десятками офіцерів. Вони провели обшук будинку і заарештували нас із чоловіком за звинуваченням у богохульстві у формі образливого повідомлення про пророка Мухаммеда, надісланого з нашої мобільної SIM-картки. Це повідомлення було написане англійською мовою, якою ні я, ні мій чоловік не розмовляємо і не читаємо. Одну ніч нас протримали під вартою, після чого перевели до в’язниці.
У в’язниці нас катували. Офіцери сказали моєму чоловікові, що зґвалтують мене у нього на очах, якщо він не зізнається, — і він зізнався, хоча ми обоє ні в чому не винні. Ми відсиділи у в’язниці вісім місяців, перш ніж суддя визнав нас винними і засудив до смертної кари. Нашому адвокату не дозволили завершити заключне слово, і нікого з нас не вислухали. Я знепритомніла, коли почула смертний вирок. Це був страшний удар для нашої сім’ї, який шокував усю християнську спільноту в Пакистані та по всьому світу.
Шафката відвезли до в’язниці Фейсалабад, а мене доправили до камери смертників у Мултані. Ми були у камерах смертників довгих вісім років. Уявіть, як важко було моїм дітям, — синам тоді було 13, 10 і 7 років, а доньці — лише 5. Їм довелося постійно втікати і ховатися від ісламських фундаменталістів, які погрожували їм. Діти відвідували мене раз на 5-6 місяців, і ці зустрічі тривали близько 20-30 хвилин. Я щодня плакала, бо не могла бути з ними поруч. Моє життя було жахливим, і я постійно чекала, що нас із чоловіком повісять.
Але незважаючи на ці жахіття, я ніколи не втрачала надії та віри. Я щодня молилася. Я читала Святе Письмо, співала псалми та гімни пенджабською мовою та мовою урду, і це мене дуже втішало. Я ніколи не переставала вірити у те, що, оскільки ми з чоловіком не винні, мій вічно живий Господь Ісус Христос, що переміг смерть і воскрес із мертвих на третій день, звільнить нас і визволить нас від смерті.
Кілька разів мені казали, що коли я прийму іслам, мій смертний вирок замінять на довічне ув’язнення, і що врешті-решт я буду вільна. Я завжди казала “ні”. Воскреслий Господь Ісус Христос — моє життя і мій Спаситель. Він пожертвував своїм життям за мене, грішницю. Я ніколи, ніколи не зраджу свою віру і не прийму іслам. Краще нехай мене повісять, ніж я зречуся Христа.
Тим часом почалося Божественне втручання. Проти нашого несправедливого суду та вироку підняли свої голоси Європейський парламент, правозахисні організації всього світу, Католицька Церква і “Допомога Церкві у потребі”. Вони молилися за наше звільнення і надавали нам моральну та духовну підтримку. Ми з чоловіком завжди будемо їм вдячні. Благослови Господь їх усіх!
Протягом певного часу Асія Бібі, яку також засудили до смертної кари за несправедливим звинуваченням у богохульстві, була моєю сусідкою у в’язниці. Ми разом молилися, втішали одна одну та відновлювали нашу тверду віру в Христа. На Різдво ми ділилися тортом з іншими в’язнями, мусульманами і християнами.
Коли я почула, що Асія вийшла на волю, моє серце сповнилося радістю. Я була переконана, що одного дня теж отримаю свободу. Нарешті це сталося, і нас із чоловіком звільнили. Але так прикро, що ми, як і Асія, не змогли залишитися з родинами у Пакистані, тому що фанатики та екстремісти-мусульмани були налаштовані нас убити, якщо ми залишимося в країні. Втім, ми раді, що європейська країна надала нам притулок, і тепер ми у безпеці. Наша сім’я возз’єдналася, і ми можемо вільно сповідувати нашу віру.
Я сподіваюся і молюся, що ці неправдиві звинувачення у богохульстві, якими часто користуються для зведення особистих рахунків, припиняться, а ті, хто несправедливо звинувачують інших, будуть покарані.
Вся хвала і слава моєму живому Господу Ісусу Христу, милосердному Богу, який є Богом справедливості».
Переклад CREDO за: Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
