Зустрічаючись із членами Папського комітету історичних наук, Папа Франциск висловив побажання, щоб історики своїми дослідженнями запускали процеси, які завдяки конкретному зіставленню історії народів і держав сприятимуть шуканню шляхів до миру.
Бути уважним на те, щоби схоплювати різні реальності, в яких крізь століття втілювалося й надалі втілюється Євангеліє. Так завдання істориків християнства описав Папа Франциск, приймаючи в суботу, 28 травня 2022 р., учасників пленарної зустрічі Папського комітету історичних наук, пише Vatican News.
Свої роздуми він розпочав з того, що нагадав про жест Папи Пія ХІ, який після свого обрання 1922 року виголосив своє перше благословення з зовнішньої лоджії базиліки святого Петра, а не з внутрішньої, як троє його попередників після об’єднання Італії та падіння Папської Держави. Цим він заохочував Церкву повернутися до світу, прислухатися до потреб суспільства нашого часу.
Папа Франциск наголосив, що для історика залишається незамінним триматися реальності, твердо задокументованої, «без ідеалістичної втечі в минуле». Історія Церкви, за його словами, — це місце «зустрічі та зіставлення, в якому розвивається діалог між Богом і людством». Папа Пій ХІІ створив Комітет історичних наук, щоб підтримувати вивчення історії, що є «незамінним у лабораторії миру».
Побажавши, щоб історики своїми дослідженнями та аналізом динамік, якими позначені події людства, «посприяли сміливому запускові процесів зіставлення у конкретності історії народів і держав», і згадавши про те, що актуальні події в Європі не дають змоги зустрічатися із деякими колегами, з якими минулими десятиріччями відбувалося зіставлення в рамках симпозіумів, організовуваних у співпраці з РАН та істориками Московського патріархату, Святіший Отець зазначив: у той час як історія пронизана війнами та конфліктами, дослідження історії нагадує про «інженерію мостів», сприяючи плідним контактам між віруючими та невіруючими, між християнами та сповідниками інших релігій.
«Ваш досвід, — зазначив Папа, — багатий повчаннями. Ми потребуємо його, бо він є носієм історичної пам’яті, необхідної для того, щоби зрозуміти, що саме є ставкою в творенні історії Церкви та людства: йдеться про те, щоб запропонувати відкритість на примирення братів, загоєння ран, реінтеграцію вчорашніх ворогів у гармонію націй, як це після Другої світової війни зуміли зробити батьки-засновники об’єднаної Європи».