«Я реаліст» і «Я просто намагаюся бути чесним» — це, мабуть, мої найнеулюбленіші фрази. За іронією долі, жодну з них не можна назвати правдивою.
Наприклад, якщо я вимовлю ці слова з невимушеним обличчям, це насправді означатиме, що я попліткував із вами, сказав щось грубе, або скористався некоректним формулюванням. Щоб замести сліди, я стверджую, що «просто був чесним», тому ви не повинні ображатися. Ви повинні дякувати мені за відвертість і захоплюватися моєю хоробрістю. Але насправді все, що я зробив — це бовкнув зайвого, скориставшись «чесністю» як виправданням.
Чесність, як і будь-яка чеснота, потребує розсудливості, а це означає, що нею слід користуватися мудро й відповідно до ситуації. Щоби було зрозуміло: це не означає, що іноді краще збрехати.
Але чи можна брехати взагалі?
Я часто стикаюся з тенденцією до брехні у своєму житті, особливо ж у батьківстві. Часто можна зустріти батьків, які брешуть своїм дітям. Вони кажуть їм, що якщо вони їстимуть забагато печива, їхні зуби згниють і випадуть, або що ставити пломбу зовсім не боляче. Ми вигадуємо виправдання своїм шкідливим звичкам, які забороняємо дітям, або ж причини, через які не можемо прочитати їм казку перед сном чи взяти у парк. Нам легше просто щось вигадати, ніж бути чесними, особливо коли діти закидають нас мільйоном невпинних питань, ніби на перехресному допиті.
Брехати так легко, що ми не обмежуємо свою брехню лише дітьми. Цікаво, як часто я вигадував фальшиве виправдання, чому я пропустив вечірку або не зміг із кимось зустрітися? Скільки разів я писав повідомлення, що я «вже зовсім поруч», тоді як насправді лише виходив із дому? Яка відповідь спадає мені на думку, коли дружина запитує, чи не набрала вона зайву вагу?
Коли я намагаюся точно визначити, чому я готовий брехати, відповідь завжди полягає у тому, що правда буде незручною, а брехня все згладжує. Надмірна або недостатня чесність — це частина однієї проблеми, а саме: як бути розсудливим, тобто говорити правду з любов’ю?
Я часто пишу огляди книжок, і моя політика — писати тільки про ті, про які я можу чесно сказати щось позитивне. Дуже легко збільшити кількість переглядів своєї сторінки як рецензента, знищивши автора, а потім сказавши, що бути безжально чесним — це моя робота. Це також легко для мого его, бо використання чесності для нападу на автора поставило би мене у позицію вищого судження. Це легко. Надто легко. І це проблема.
Використання чесності для маскування своїх цинічних висловлювань — завдання нескладне. Але я був би посереднім рецензентом, якби писав так, і особисто я хотів би працювати над тим, щоб зрозуміти, що доброго є у цій книжці, що хорошого я міг би у ній відзначити.
Так само й у стосунках із людьми: легко бути брутально чесним, а потім носити власну грубість як відзнаку. Набагато важче знайти правильний спосіб сказати те, що потрібно сказати. Для цього потрібні терпіння, співчуття і смирення. Також потрібна розсудливість, щоб знати, коли краще взагалі нічого не говорити. Зрештою, дбати про те, як ми говоримо, це набагато більш чесний спосіб спілкування, ніж вибовкувати все, що спаде нам на думку.
Я переконався, що у тих випадках, коли я вимовляю це жахливе «я просто був чесним», я зазнав поразки у правильному спілкуванні. Я сказав те, що сказав, бо мені забракло емпатії, або я надто захопився, прагнучи довести свою обізнаність, або ж намагався справити враження.
Чесність не повинна ображати. Ми живемо з іншими людьми. Їхні почуття важливі. У автора Майкла Левітона є ціла стаття про те, як він завжди був брутально чесною людиною, поки не помітив, що «говорити правду було так легко, як співати, але коли я почав спілкуватися з зовнішнім світом, я виявив, що це також змушує людей хотіти мене задушити». Я й сам мав подібний досвід, коли одного разу мені сказали, що моя поведінка під час класних дискусій у коледжі декого налякала і змусила вагатися, чи варто долучатися до дискусії. Почувши це, я справді замислився.
Чесність не вища від любові або будь-якої іншої чесноти. Чесне серце — це любляче серце.
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
