Україна

Ватиканська східна політика: історичні передумови та актуальні виклики

15 Липня 2022, 14:15 642

В Українському католицькому університеті відбулась міжнародна конференція «Ватиканська Ostpolitik: історичні передумови та актуальні виклики». У дискусії взяли участь колишні посли при Святому Престолі від Литви, Грузії, Європейського Союзу та України.

Ватиканська східна політика (Ostpolitik) — явище багатопланове, а її методи й результати отримували — і продовжують отримувати — як негативні, так і позитивні оцінки. Одні вважають її церковним аналогом Realpolitik, зрадою цінностей і принципів заради досягнення непевних цілей, інші ж — мистецтвом можливого, оскільки у 1960-70-х роках вона дозволила знайти modus non moriendi для католиків за Залізною завісою, згодом посприяла занепадові комунізму і демократичним трансформаціям у Центрально-Східній Європі, а сьогодні дає змогу продовжувати екуменічний діалог.

Російське повномасштабне вторгнення на територію України підняло на поверхню питання про східну політику Ватикану з новою гостротою. Для одних війна стала черговим доказом того, що Ostpolitik хибна по суті, оскільки її використовують якраз ті сили, для яких стосунки з Римським Апостольським Престолом — лише один з інструментів досягнення власних цілей на геополітичній шахівниці. Є й такі, хто вважає, що альтернативи для «діалогу за всяку ціну» з Москвою немає з огляду на реальну загрозу атомної катастрофи для всього людства.

Учасники конференції в УКУ обговорили, якими насправді були і є рушійні мотиви, головні цілі та методи політичної та церковної дипломатії Ватикану на сході Європи, як вони сприймаються та яку реакцію викликають сьогодні; яких результатів можемо очікувати з надією на припинення війни та забезпечення миру в Україні та в усьому світі. 

Ініціатором конференції став Інститут історії Церкви УКУ. До дискусії запросили Яна Томбінського — голову представництва Європейського Союзу в Україні (2012-2016) і Ватикані (2016-2020), сенатора УКУ; Тамару Ґрдзелідзе — посла Грузії при Святому Престолі (2014-2016), Тетяну Іжевську — посла України при Святому Престолі (2008-2019), колишню сенаторку УКУ; Ірену Вайшвіляйте — посла Литви при Святому Престолі (2012-2017); Мирослава Мариновича — проректора, президента Інституту релігії та суспільства УКУ; о. Юрія Аввакумова, професора богослов’я та історії християнства Університету Нотр-Дам (США), члена Ватиканської міжнародної богословської  комісії. 

«Ідея цієї конференції з’явилася в контексті обговорень реакції Ватикану на повномасштабну війну Росії проти України, яка часто видавалася незрозумілою або навіть обурливою, — каже Олег Турій, директор Інституту історії Церкви, проректор УКУ. — Щоби зрозуміти причини такої ситуації та посприяти налагодженню кращої комунікації, ми й вирішили організувати таку дискусію». 

За словами модератора конференції Анатолія Бабинського, організатори запросили колишніх послів при Святому Престолі, які представляли країни Східної Європи. «З одного боку, більшість із них є науковцями, які на теоретичному рівні займались вивченням питання Ostpolitik, а з іншого боку — бувши довгі роки на дипломатичній службі у Ватикані, вони зблизька бачили, як Апостольська Столиця вибудовує свої стосунки з Москвою та Російською православною церквою. Їхній досвід важливий для того, щоб нам самим розібратися, наскільки стара Ostpolitik, яка свого піку досягала в 1960-70-х роках, релевантна на сьогодні», — каже Анатолій Бабинський, науковий співробітник Інституту історії Церкви. 

 

 

Олег Турій зазначає, що, попри певну делікатність теми, дискусія була відвертою, глибокою та багатогранною: «Це було обговорення не тільки Ostpolitik Ватикану; також ми говорили про Westpolitik Москви. Учасники дискусії порушили питання того, як росія інструменталізує добрі наміри Апостольської Столиці, як десятиліттями поширює свої впливи та наративи. Ми сподіваємося, що такий виважений, але разом із тим компетентний формат обговорення цієї теми за участю людей, які знають ситуацію не лише в теорії, але й на практиці, допоможе нам краще орієнтуватися в цих обставинах». 

Професор богослов’я та історії християнства Університету Нотр-Дам (США), член Ватиканської міжнародної богословської комісії о. Юрій Аввакумов каже, що такі дискусії дуже важливі, оскільки зараз Україна та українці значною мірою залежать від допомоги та підтримки цілого світу: «Важливо, щоби Папа Римський розумів, про що саме йдеться у війні росії проти України. На жаль, ми бачимо, що це розуміння не приходить легко. Причина цього, з одного боку, криється в особистості Папи Римського та його підґрунті, про що згадували учасники дискусії. А з іншого — в потужній структурі, яка існує вже століттями й тому не є гнучкою. Я вважаю, що нашим завданням є закликати тих, хто має авторитет у католицькому світі, допомагати говорити про це і з Папою, і з єпископами інших країн. Тому важливо було спершу визначити, як потрібно працювати, щоби змінювати ситуацію на користь підтримки України». 

 


Ян Томбінський та о. Юрій Аввакумов

 

Ян Томбінський, голова Представництва Європейського Союзу у Ватикані (2016-2020), проаналізувавши географію візитів Папи Франциска, зазначив, що Святіший Отець приділяє більше уваги колись периферійним країнам із чисельним населенням, які часто орієнтуються на Москву, бо вбачають у ній противагу американській політиці. Пан посол вважає, що це впливає на геополітичну оцінку Понтифіком ситуації на Сході Європи як складової частини протистояння між США і росією. А тому у висловлюваннях Папи Римського час від часу з’являється твердження, що Україна є жертвою зіткнення геополітичних амбіцій цих двох країн.

Водночас доповідачі зазначили, що спектр сприйняття російської агресії та оцінки подій у Ватикані змінюється. 

Ірена Вайшвіляйте, посол Литви при Святому Престолі у 2012-2017 рр., надала цікаві свідчення розмови з кардиналом Аґостіно Казаролі, який був будівничим східної політики Ватикану. Як зауважує дослідниця й дипломатка, кардинал Казаролі не знав, що ті партнери по діалогу із країн Варшавського блоку та Радянського Союзу, з якими йому доводилось мати справу, насправді були підставними особами, агентами КДБ.

 


Ірена Вайшвіляйте, посол Литви при Святому Престолі у 2012-2017 рр.

 

«Сьогодні ми все це знаємо, тому маємо велику надію, що Ватикан переосмислить свої підходи у стосунках зі Східною Європою і, зокрема з росією», — каже Анатолій Бабинський.

Доповідачі говорили про стосунки Апостольської Столиці з РПЦ. Колишній посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська відзначила, що саме за понтифікату Папи Франциска російська держава і Церква зокрема почала активно займатися ватиканським напрямком. 

 


Тетяна Іжевська, колишній посол України при Святому Престолі

 

На думку Яна Томбінського, це свідчить про те, що росія зробила висновки після подій, які призвели до розпаду Радянського Союзу, а саме — того, яку роль відіграв у цьому папа Йоан Павло II. Російська влада зрозуміла, що Ватикан — це надзвичайно впливова інституція, яку потрібно якось нейтралізувати.

Водночас колишній посол Грузії при Святому Престолі Тамара Ґрдзелідзе зазначає, що діяльність РПЦ та митрополита Іларіона (Алфєєва), який очолював ватиканський напрямок, попри всі потуги, успіхів не принесли.

«Ми бачимо, що Ватикан починає критикувати РПЦ. Не так давно ми чули заяву кардинала Курта Коха, префекта Дикастерії у справах підтримки єдності християн, про те, що патріарх Кіріл — єретик. Пізніше була заява кардинала Майкла Черни, префекта Дикастерії служіння цілісному людському розвитку, який сказав, що війна росії проти України — це війна проти цілого цивілізованого світу», — додає Анатолій Бабинський.

«Сьогодні як у міжнародних політичних, так і в деяких церковних середовищах українці зауважують бажання швидше розв’язати проблеми, які з’явилися внаслідок війни, створити видимість примирення і повернутися до традиційних схем співпраці. Як історик Церкви, я більше ніж переконаний, що такого повернення не буде. Ця війна знищила не лише світовий безпековий порядок, але й колишню систему міжцерковних, церковно-державних відносин, тому вони потребують переосмислення. Нам, українцям, треба переставати бути об’єктами, а самим брати ініціативу: подавати конкретні пропозиції. Очевидно, що це краще робити з тими авторитетними людьми, які симпатизують нам і мають відповідний досвід. Тому такі наукові форуми можуть слугувати моделлю та своєрідною лабораторією для вироблення нашої позиції та поширення її через різні канали», — підсумовує директор ІІЦ Олег Турій. 

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Львів
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: