Я — великий шанувальник кримінальних історій у подкастах, книжках і передачах.
Я чув більше історій про вбивства та корупцію, ніж можу пригадати, і знаю, що те ж саме стосується багатьох католиків і християн. Враховуючи тематику таких програм, я запитую себе: чому ми одержимі контентом про справжні злочини? Чи це морально прийнятно — чи ж католикам із чистим сумлінням слід його уникати?
Я підозрюю, що є кілька причин вибуху популярності програм про справжні злочини. Деякі з них тимчасові та пов’язані з культурним моментом, але інші вкорінені у більш постійних аспектах людської природи. По-перше, люди люблять хороші історії, а кримінальна передача — це цікава історія з переконливою розповіддю, персонажами, яких можна співставити з собою, і доречно витриманою напругою. Можна також припустити, що певна частина інтересу зумовлена пожадливістю, потягом людей до насильства та гріха, що іноді маскується під цікавість.
Однак, я думаю, що причина полягає у чомусь більшому. Для нашої поп-культури не характерне чітке зображення об’єктивного добра і зла. Минули часи стрічок Діснея з упізнаваними, очевидно злими лиходіями, які отримують наприкінці заслужену кару. Одна з особливостей, характерних для кримінального жанру, полягає у тому, що там є чіткі та зрозумілі відмінності між правильним і неправильним. Можливо, ми не завжди знаємо, хто «хороший хлопець», але попри це там завжди є «поганий хлопець», який, безсумнівно, зробив щось дуже погане. Є тенденція показувати також і злочини представників правоохоронних органів, але передумовою цієї тенденції є те, що ці люди мусять бути хорошими. Можливо, в культурі, яка пропагує толерантність до будь-якої поведінки (крім «нетерпимості»), пересічна людина, яка має вроджене почуття добра й зла, шукає таким чином морального підкріплення, якого медіа більше не надають.
Я вважаю, що почуття добра і зла спонукає багатьох переглядати програми про справжні злочини у пошуках найбільш класичної чесноти — справедливості. Справедливість, як відомо, важко визначити, але можна почати з «Інституцій» Юстиніана (VI століття), заснованих на Платоновій «Республіці»: справедливість полягає у тому, щоб віддати кожній людині те, що їй належить. На мою думку, більшість людей дивляться або читають історії про справжні злочини, сподіваючись побачити, що кожна задіяна особа отримає належне.
Це підводить нас до пасток, які можуть чигати на нас у історіях про справжні злочини. Хоча мені подобається цей жанр, є кілька способів, якими він може привести нас до гріха, а не до чеснот, тому я обмежив своє споживання цього продукту, як, підозрюю, зробили й багато інших. Перша і найбільш очевидна проблема полягає в тому, що такі програми демонструють речі, які можуть бути причиною гріха або призвести до внутрішнього безладу. Зрештою, фізичне насильство, сексуальне насильство, викрадення та жорстоке поводження з дітьми — це лише деякі речі, про які розповідають нам у таких історіях.
Читайте також: Чому людям подобаються жахи?
Я би сказав, що найкращі кримінальні історії зосереджуються не на цих речах, а, радше, на героях і пошуку справедливості. Однак деякі подкасти та шоу бувають дуже непристойні. Якщо ми не говоримо про певні об’єктивні стандарти (наприклад, про заборону порнографії), кожна людина сама розрізняє, що для неї занадто, коли йдеться про такий контент. Деякі люди надзвичайно чутливі до сексуального змісту чи насильства, і це може стати для них поштовхом до гріха, якого слід уникати.
Я хотів би згадати про дві менш очевидні пастки, які нещодавно сформували мій підхід до історій про справжні злочини. По-перше, надмірне споживання будь-якого медіаконтенту може змусити вас поглянути на весь світ через цю призму. Тож, наприклад, я намагаюся здебільшого уникати історій, які стосуються шкоди дітям, оскільки вони, як правило, викликають у мене ірраціональний страх за своїх дітей.
Я також намагаюся обмежити загальне споживання контенту у цьому жанрі та підтримувати баланс із іншими видами контенту, бо чим більше я чую кримінальних історій, тим важче мені не впадати у відчай щодо людства і всього світу. Якщо ви слухатимете лише історії про корумпованих поліцейських або серійних убивць, вам почне здаватися, що корумповані поліцейські та серійні вбивці зачаїлися за кожним рогом. Це може призвести до ірраціонального страху, а також відчаю, що є гріхом проти чесноти надії.
Останній «підводний камінь» — це зворотний бік пошуку справедливості. Коли ми надмірно зосереджуємося на земній справедливості, на справедливості як відплаті, та на справедливості, якої ми особисто не можемо добитися, це може розвинути у нас нав’язливе прагнення помсти. Це найбільший гріх для мене особисто, коли я переглядаю контент про справжні злочини.
Вирішуючи, який медіаконтент повинні споживати ми і наші діти, ми маємо усвідомлювати, що ми грішні та обмежені люди, чиє уявлення про справедливість постійно формується, і чиє чітке бачення може бути затуманене емоціями — це як намагатися йти прямо, коли твої очі повні сліз. Тому я кажу: можна дивитися деякі кримінальні передачі, але варто пам’ятати, як вони впливають на ваше внутрішнє життя, ваші пристрасті та сприйняття. Переконайтеся, що ви не випустите з поля зору благодать і добро, якого повно навколо нас у світі, але про яке не так вигідно створювати шоу і подкасти.
Переклад CREDO за: Бен Сафранскі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
