У Празі 17 листопада відбулося вручення чеської премії «Пам’яті народу».
Лауреатами цьогорічної нагороди стали п’ятеро діячів із Чехії, Словаччини та України. Серед них – дисидент, правозахисник проректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, повідомляє сайт УКУ.
Вручення нагороди Мирославу Мариновичу в в Національному театрі у Празі.
Премію «Пам’яті народу» вручають з 2010 року за сприяння чеської некомерційної організації Post Bellum. Її мета – вшанувати живих свідків історичних подій: ветеранів війни, політв’язнів, учасників руху опору, тих, хто пережив Голокост, переслідуваних письменників, представників підпілля, скаутів, членів церкви тощо.
Цього року нагороду отримали Анна Шестакова (Anna Šestáková), Марі Гензлова (Marie Henzlová), Марі Суседкова (Marie Susedková), Павел Елі Ваго (Pavel Eli Vago) та Мирослав Маринович.
Організатори особисто вручили нагороду українському дисидентові Мирославові Мариновичу під час церемонії в Національному театрі у Празі.У інтерв’ю, яке Post Bellum записали у межах проєкту «Пам’ять народу», Мирослав Маринович поділився спогадами про своє ув’язнення: «У мене була співбесіда в Івано-Франківську з одним співробітником КДБ, який був дуже злий на мене через мої погляди. Він мені сказав: “Хто не з нами, той проти нас”. А я йому відповів: “Добре, тоді я буду проти вас”. Крапка. Так я став дисидентом».
У квітні 1977 року Мирослава Мариновича заарештували, звинувативши в «антирадянській агітації та пропаганді», засудили його до найвищої міри покарання — семи років таборів і п’яти років заслання. «Як тільки двері камери за мною зачинилися, я вже не боявся. Я був до цього готовий і знав, що мене заарештують. Просто не знав, коли саме це станеться. Як тільки це сталося, то подумав: ага, ось так це виглядає. І це все. Коли за мною зачинилися двері в камеру, в цей момент усі зв’язки, усі мої соціальні ролі були розірвані. І я зрозумів, що тепер має значення лише те, що для мене має сенс», – згадує пан Мирослав.
Виголошуючи слово під час нагородження, Мирослав Маринович зазначив: «Я надзвичайно вдячний керівництву Post Bellum за цю нагороду. І не лише тому, що вона вручена мені особисто, а ще й тому, що вона вручена українцеві, представникові того народу, який веде велику, тяжку боротьбу за свою незалежність та свободу. Перед нами стоїть справді екзистенційний вибір, бо путін поставив під сумнів і наше право бути окремим народом, і наше право збудувати свою державу. Він висміює Україну і вважає її історичною випадковістю. Але ми вистоїмо і переможемо. Тому що ми подолали страх. Я щасливий сьогодні бачити український народ консолідованим. Він вчився бути єдиним на майданах. Сьогодні війна навчила нас бути єдиними. І оскільки сьогодні вперше ведеться трансляція нагородження і в Україні, я б хотів сказати до своїх краян: “Друзі, будьте єдиними. Слава Україні — Героям Слава”. Я також щасливий, що ми українці не одні — з нами сьогодні увесь світ. Я вдячний вам, присутнім тут чехам, словакам. Ваша допомога для нас є неоціненною. Ми б не вистояли без допомоги світу. Я переконаний, що разом нам вдасться збудувати новий міжнародний порядок, в якому буде місце для незалежної України. І що важливо, основою цього міжнародного порядку буде два поняття — правда і любов. Це ті слова, які ви використовували під час своєї революції. Дякую вам», — звернувся Мирослав Маринович зі сцени Національного театру у Празі.
Мирослав Маринович вже другий українець, який отримає цю престижну премію. Дотепер нею був нагороджений лише один українець — ужгородець Левко Довгович, який вже у 14 років почав боротися зі сталінським режимом і мав відсидіти 36 років у сибірських концтаборах за антикомуністичну діяльність. Зрештою, через 6 років, з «хрущовською відлигою», його відпустили. Але він і далі все життя займався громадською діяльністю — у Празі, Пряшеві та Кошицях.
Серед інших лауреаток цьогорічної премії 92-річна Марі Суседкова, у 1950-х роках провела 2,5 роки у таборах за допомогу двоюрідній сестрі та несправедливе звинувачення в антикомуністичній діяльності.
Серед нагороджених цьогоріч – Анна Шестакова, яка стала найстаршою лауреаткою в історії премії «Пам’яті нації». Її чоловіка комуністи раптово ув’язнили за антидержавну діяльність. Анна залишилася одна з трьома малими дітьми та клеймом «ворог держави». Її двічі примусово виселяли, а коли співробітники запропонували їй співпрацю, то вона категорично відмовилася повідомляти про свою родину та друзів.
Інша лауреатка, Марі Гензлова, в молодості разом із родичами допомагала партизанам. Її єдину з родини не заарештували, більшість її родичів поплатилися життям за свою діяльність.
Павел Елі Ваго 12-річним хлопчиком переховувався з сестрою в словацьких горах, щоб уникнути розправи над євреями.
«Для людей Post Bellum світ змінився наприкінці лютого цього року. Нинішня російська агресія в Україні надала нового значення тисячам годин інтерв’ю, які ми записали у процесі підготовки. Але ще до початку війни ми побудували відділення “Пам’яті Нації” в Україні і завдяки набутому досвіду були однією з перших чеських організацій, яка почала ефективно допомагати відважним українцям», — прокоментували в Post Bellum.Церемонія вручення премії «Пам’яті народу» завершилася гімном України.
фінансово.
Щиро дякуємо!
