«Він змолоду шукав Божу правду, захищав її, як міг, страждав за цю правду, до кінця якнайкраще служив Богові й людям».
Як повідомляє CREDO, сьогодні вранці, 20 грудня 2022 р., о 7:30, після тривалої хвороби, відійшов до Господа о. Станіслав Завальський.
Про його життєвий і священницький шлях розповідає о. Ришард Федерчик, духовний наставник о. Станіслава і друг, який знав його ще з часів навчання в семінарії, мав із ним постійний духовний контакт і був поруч в його останні дні перед смертю.
Отець Ришард згадує о. Станіслава Завальського як людину смиренну, тиху, близьку до Бога, яка щиро шукала правду, щоб нею жити. Отець Станіслав був першим випускником Вищої духовної семінарії Святого Духа в Городку.
Отець Станіслав Завальський народився на Хмельниччині, в Залісцях, поблизу Дунаївців; виріс у глибоко віруючий католицькій сім’ї, мав іще двох братів і сестру. Один із братів о. Станіслава — теж священник; зараз служить у Литві. Після закінчення школи Станіслав навчався у технікумі харчової промисловості в Кам’янці-Подільському, потім, у 1975 році, отримав направлення на роботу механіком на консервний завод у Попільні. Працював там дуже недовго — незабаром його призвали на військову службу.
«Якщо йдеться про правду, то о.Станіслав був дуже радикальний, у нього не було середини — було або чорне, або біле. Він завжди захищав правду», — розповідає о. Ришард Федерчик.
«Усе це він дуже важко пережив за радянських атеїстичних часів, коли служив в армії. Станіслав ще тоді дискутував з атеїстами, захищав віру. Це мало свою ціну, бо командир військової частини переслідував його, зокрема, за те, що він робив це прилюдно, перед усіма. Станіслава заарештували за сфальсифікованим звинуваченням, за те, чого він не робив. Його посадили в карцер. У хлопця забрали шнурівки, ремінь, замкнули на кілька днів у камері, але не одного, як роблять зазвичай, а підсадили ‘товариша’, який із нього знущався — не фізично, а психічно, це був постійний психологічний тиск, день і ніч. Також він давав Станіславу пити якийсь дивний ‘компот’, після якого той почувався незвично, йому було недобре, він говорив якісь дивні речі, усвідомлюючи це, але нічого не міг зробити. Після карцеру Станіслава направили на психіатричну експертизу, якийсь час він провів у психіатричному закладі, після чого йому поставили діагноз “шизофренія”. Це був такий підступ радянської влади. З армії його комісували і з таким діагнозом ніде не приймали на роботу».
Станіславом заопікувався єпископ Ян Ольшанський, який тоді ще був священником і знав хлопця з дитинства. Отець Ольшанський вінчав його батьків і хрестив усіх їхніх дітей. На прохання о. Ольшанського, Станіслава взяв костельним у парафію на Гречанах (м. Хмельницький) її настоятель о. Вітаутас Меркіс SJ, де той прослужив 14 років. Отець Меркіс побачив, що хлопець психічно не хворий, що він — жертва комуністичної системи. Священник запропонував Станіславу готуватися до священства — підпільно, бо іншої можливості тоді не було. Хлопець погодився і о. Меркіс, а також о. Ольшанський, готували його, допомагали теж священники з Польщі, звідти вони привозили йому богословські книжки. Навчання у цій підпільній семінарії тривало 10 років. Отець Меркіс був для Станіслава не тільки лектором і духовним керівником — він був для нього великим авторитетом.
«Його б висвятили раніше, але коли 1991 р. Україна стала вільною і незалежною, відродилася Церква, заснували семінарію в Городку, Ян Ольшанський, на той час уже єпископ, направив його до семінарії на доповнення формації. Станіслав поступив туди у січні 1992 р. у віці 36 років. За рік,1993 р., отримав дияконат, а 1994 — прийняв Таїнство священства», — розповідає о. Ришард.
Потім о. Станіслав був настоятелем у Ярмолинцях і в Шарівці одночасно.
«Але для нього це було важко і він став настоятелем тільки в Шарівці, — продовжує священник. — Досвід з армійських часів залишив у його душі глибоку травму, він страждав психічно, але це не була шизофренія, як йому написали, — він був жертвою комуністичної системи. Для мене це сповідник віри, він страждав за віру в армії. Усі ці роки я мав із ним духовний контакт. Бог так дав, що я був із ним останні дні перед смертю».
Отець Ришард згадує одну деталь, важливу для нього, яка, на його думку, розкриває особистість о. Станіслава Завальського.
«Бувало, що я вів у нього в Шарівці реколекції. Він, бувши настоятелем, приходив і слухав реколекції, записував, як будь-який клірик. Брав участь в усіх конференціях, симпозіумах, запитував, якщо чогось не розумів, — він постійно шукав, був спраглий правди про Бога, був дуже вразливий на правду про Бога, сильно непокоївся через різні погляди, незгідні із вченням Церкви»
Наприкінці 2000 року через нещасний випадок о. Станіслав отримав травму, стан його здоров’я різко погіршився і він не міг належним чином виконувати свої обов’язки. Тому попросив єпископа про якесь інше служіння. Єпископ дав йому на вибір кілька варіантів. Одним із них був «Дім Милосердя».
«У свої останні дні він дуже страждав. У п’ятницю ми відправили службу біля його ліжка, — розповідає о. Ришард, — у суботу він уже не міг служити, я читав йому Бревіарій, він уважно слухав, у неділю також. А в понеділок уже не міг навіть слухати».
Отець Станіслав Завальський помер 20 грудня о 7:30 ранку.
«Я спокійний за його спасіння, — каже о. Ришард, — бо він змолоду шукав Божу правду, захищав її, як міг, страждав за цю правду, до кінця якнайкраще служив Богові й людям. Я бачив його працю в Ярмолинцях, Шарівці, а також у Городку в Домі Милосердя — він був там капеланом, був відданий цим людям. Він знав, що помирає, і попросив мене, щоб його поховали на цвинтарі в Городку поруч із тими, кому служив у Домі Милосердя».
Похоронні урочистості світлої пам’яті о. Станіслава відбудуться завтра, в середу, 21 грудня 2022 року о 12:00 в парафіяльному храмі св. Станіслава у м. Городку на Хмельниччині.
Читайте також:
Капелан із «Дому милосердя»
фінансово.
Щиро дякуємо!
